Спочатку:
На сторінку книги
Печерні боги завантажили усе що знайшли на місці падіння, усе що могли підняти й покласти на санки, усе що вважали потрібним.
Тикок тягнув ще щось, Тороол зупинив його, пообіцяв що вони сюди повернуться. Маленький механік запекло доводив що деталі розбитого двигуна йому дуже потрібні, але двигун важкий.
Контейнер з міцними стінками дуже цікавив коваля Гартака. Коваль розмікровував як дотягти контейнер до печер.
Нак сміявся з тих двох й жартував що ніяк не дотягнути що їм доведеться ремонтувати старий тягач яким дерева тягали з іншого боку рівнини. Але й собі підібрав уламки міцного металу з каркасу корабля, розкидані по снігу. Казав що санки які тягають Білка і Шторм також потрібно ремонтувати.
Найя втомилася, сіла за кермо, спостерігала за любими, рідними дядьками, усміхалася чуючи їхні суперечки. Керфі сів поруч з дівчиною, знесилений власними роздумами більше ніж від тягання важкого металу.
- А чому собачі нарти не взяли, - із легким сарказмом запитав халкеєць.
Вона не помітила сарказму, відповіла щиро як завжди:
- Ми усі поїхали сюди. Наша печера зачиняється добре але хлопці з великої печери завжди намагаються залізти до неї, подивитися як ми живемо поцупити щось. У них чомусь крадійство вважається подвигом. Хоча якщо вони щось вкрадуть у когось із племені – як вони себе називають то їх жорстко каратимуть. Якісь подвійні стандарти у наших людей, - усміхнулася дівчина, докинула, - Білку і Шторма вони бояться кажуть що то білі демони зими. Хай бояться нам це на користь.
- Покарають це як? - Поцікавився Керфі, - замкнуть у їхніх кімнатах без вечері, це ж їхні діти.
- Призначать побиття, це жахливо я один раз бачила як б’ють палицею по спині у криваве місиво, потім лікують і зачиняють у зовнішній печері. Там холодно. Тортури у них справжні, бо хлопці дійсно якісь дикі і некеровані, хоч трохи бояться. Але тут і дорослі винні.
- Це усе не цивілізовано вкрай, це ж люди Пателли, що з ними сталося?
- Дядьки кажуть що з ними сталася ізоляція і вседозволеність, вони вважають усе плем’я своєю сім’єю тому й поводяться вільно, як у якійсь збоченій сім’ї, часом вкрай жорстоко.
- А та тітка?
- Тітка Фа? А вона усіма керує, вона у них як президент. Мені дядьки і Оті розповідали про великий світ. Та зберуться вони вже?! – Найя встала у санках, заволала, - Агов дядечки ви хочете вночі додому повертатися? Поїхали вже, я замерзла.
Напрочуд швидко печерні боги сіли у санки й поїхали у напрямку гір.
Керфі намагався розгледіти санки Лянгала і Оті, та не бачив їх.
- Та вони вже у печері, - запевнив Тороол, - повезли твоїх друзів грітися, маю надію гості не обморозилися.
- Я б хотів щоб так було, - прошепотів Керфі, вже не повторював що знайди йому не друзі.
Керфі навіть задрімав у санках закутаний у теплу шубу. Найя розбудила його, коли поставили санки у велику печеру, де лежала купа металобрухту, деревени, льоду, деталей й усього що печерні люди вважали потрібним у хазяйстві.
- Прокидайся ми приїхали.
Керфі виборсався із санок вийшов з печери яка слугувала гаражем. Біла рівнина у сутінках була синьою й безкінечною, аж до чорного неба, по якому пливли рожеві хмарини. Гарно але холодно.
Дивно що коли боги увійшли до загальної печери, плем’я зробило вигляд що їх не бачать. Підійшла тільки тітка Фа, звернулася до Тороола:
- Той кого притягнули Лянгал і Оті також бог?
- Так, - коротко відповів головний печерний гігант.
- Тоді він ваш. І ще - досить займатися дурницями, у нас м’ясо скінчилося, час йти на полювання.
- Добре готуй своїх лобуряк на завтра, - погодився Тороол і втік у свою печеру, за ним поспішили інші недоторкані, намагаючись пройти тихо й зникнути непомітно.
Керфі дивувало таке ставлення: називають богами, а ставляться наче до якихось вкрай заразних неприємних істот. Вирішив розпитати Найю про це усе й про те, чому так багато людей з племені вкрай старі, наче готуються до смерті.
У затишній печері богів його зустріли Білка зі Штормом вони лежали утворюючи затишне гніздечко для білявого малюка дитина притулилася до білки й дрімала, сонний малюк відкусував шматок печива й знову засинав жуючи.
Оті лежала біля вогнища.
Лянгал розмовляв з смаглявим хлопцем з контейнера.
Керфі усміхнувся. Ти ба які живучі, щастить їм. Помітив свою куртку яка сушилася біля вогнища, усміхнувся, він наче вдома тут навіть його речі є.
