Спочатку:
На сторінку книги
Тай побачив Керфі й усміхнувся помахав по приятельськи рукою. Керфі стримано привітався.
- Ого як нас тепер багато, - Мовила Оті. Вона прокинулася, підвелася, промуркотіла, - Піду я до себе у печеру. Агов Торооле де навеньких поселиш?
- Ой мала я про це не думав тітка Фа мені мозок виїла. Тут посплять а малого хтосьь з нас до себе забере.
- Ви хлопчики дорослі якось розберетеся, - Оті махнула рукою й пішла у бічний коридор таких з печери богів відходило три.
- Тут ще й дівчатка є, - вигукнула Найя.
- І дівчатка… - почулося з коридору.
Тороол подивився на Гартака:
- Може твоя Ліз щось придумає.
- Та не скидайте на Ліз усі побутові проблеми дядунечки, - обурилася Найя, у неї й без того багато на голові особливо комунікація між нами і тіткою Фа.
Керфі сів неподалік Тая, слухав розмови усміхнувся. Йому подобалися ці дивні люди. Ці розмови такі сімейні. У нього не було сімї, виріс у школі на Пайрі. Батьків не пам’ятав. Школа була хорошою, до нього добре ставилися але це скоріше була дитяча спільнота під наглядом педагогів. Лянгал оголосив що вечеря готова, навіть сам наклав миску для Керфі.
Й знову зявилася та маленька пухкенька жіночка зі світлими косами у яскравій строкатій спідниці з корзиною повною пиріжків. На неї реагували як дітлахи на появу любої мами.
Гартак підвівся обійняв жінку поцілував. Взяв важку корзину. Така ніжність була між цим рудим велетнем і жінкою.
Тай витягнув малого з кубла яке утворили собаки. Собаки отримали свою кашу. Вечеря спокійна сімейна, з розмовами. Новачків поки не розпитували ні про що. Давали їм можливість оговтатися.
Ліз дала Айре пиріжок. Малюк подякував. Вона говорила міжгалактичною, але з акцентом, не усі слова Керфі розумів.
- Фа зовсім божеволіє, - жалілася Ліз, - здається у неї якесь старече загострення. Вам не здається вона ненавидить жінок.
- Нам не здається, - зронила Найя, - Я від неї тікаю як тільки голос її чую. Противна тітка.
- Що вона знову придумала? – поцікавився Тороол.
- Тепер чоловіки старші. Жінка має коритися, й вбиратися у спідницю. Довгу. Носити на голові якусь шматину. А Ще вона бігає до відлюдника, напевне він їй рекомендації дає.
- Люди не бунтують? – запитав Натр.
- Ні їм подобається це усе кажуть порядок. Хлопці знайшли кремнієву колоду тягнуть до печер будуть ідола витесувати, - хмикнула Ліз.
- Як колоду так це вони самі можуть а на полюванняя то ми потрібні. – Бурчав Гартак. Хай би вже самі навчилися полювати.
- Вони у мене тягач просили, - докинув Тикок, - Але ж вони дикуни як їм довіряти техніку.
Керфі дивувався чому боги не втручаються не захищають людей від тирана. Але не йому новачку задавати такі питання. Треба спочатку розібратися Що відбулося.
Тай і Керфі залишалися у загальній печері біля вогнища. Айре вчепився у Білку і Шторма наче вони були його правдивою родиною й знову поліз до них на лежанку вже з пиріжком.
Усе стихло тоді Керфі почув тихе гудіння під підлогою.
- Що це якийсь механізм?
- Атомна станція, вона нас тут рятує, - відповів Тикок.
