Раді Вас бачити!

Ельмірену розбудила трель комунікатора.

Так, тепер у Підземеллі з’явились і деякі технології. В досить обмеженій кількості – наскільки вистачало можливостей. Конкретно цей пристрій вона принесла з собою з поверхні.

Все ще хотілося спати – але, зібравшись з думками, ельфійка почала вибиратися з ліжка. Треба прокидатися, приводити себе до ладу й готуватися до прийдешнього дня…

Сьогодні мало відбутися позапланове засідання Ради. Мельхіор був запрошений виступити на ньому – і з його допомогою вона мала заткнути пельку і Леріаноксу, і його підбріхувачкам зі числа “високородної” частини радників. Основні зусилля мали бути спрямовані на посилення обороноздатності, а не на якісь міфічні домовленості з явними ворогами.

Але, стривайте-но… Вона ж не наводила будильник. Отже… Це щось інше.

Повідомлення. Від Мельхіора.

“На мене було здійснено замах. Змінив місце дислокації. Не відпускайте охорону далеко, будьте уважною”.

Стисло й коротко… Суто в його стилі.

Залишки сну мов водою змило. Замах? На нього? Хто міг таке вчинити?

Комусь з поверхні – забракло б можливостей. Жриці з Великих Домів? Можливо, але, знову ж таки, їм треба було знайти виконавця…

Ранок стрімко переставав бути нудним. Міра швидко одягнулась, висьорбавши одним ковтком флакон тоніка, спустилась донизу.

– Ліель? Найракс?

Охоронці, що мали чергувати на нижньому поверсі, містичним чином випарувались.

Будинок мав внутрішнє подвір’я, яке треба було проминути перед тим, як вийти на центральну вулицю. І саме тут на неї напали.

Хтось навалився ззаду, намагаючись схопити за шию та швидко придушити.

Битися вона вміла. Тепер – вже точно… Колись особисто Мельхіор показував їй деякі особиво жорстокі прийоми, а вона вміло доповнила їх власними скромними магічними навичками.

І Міра вдарила – безжально, з виплеском мани, анітрохи не шкодуючи ворога. Той відлетів до стіни, випльовуючи кров та шматки легень.

Троє виринули з тіні. Ще троє – перекрили вихід з підворітні.

Усі свої… Ну як свої? Іллітірі, судячи з вигляду. Юні й підтягнуті, зважаючи на статуру. На обличчах – чорні маски з вишитим срібним павуком.

“Діти Ллос”. От що їй варто було послухати тоді Мельхіора і вжити жорстких заходів?

Вона не носила вогнепальної зброї – хоч і вміла нею користуватися. Вважала, що в мирний час це зайве. Але зовсім вже беззбройною не була – тож невеликий зачарований кинджал завжди мала при собі.

Його й вихопила. А на іншій руці – запалила маленьку темну блискавку. Магії в неї хай небагато, та скількись все ж є.

– Ну, підходьте, малі вишкребки. Тітонька вас сильно не образить… Хіба легесенько. Ось на стілечки.

Та вони не полізли в рукопашну. Натомість у двох в руках з’явились довгі металеві трубки, що викликали туманні спогади з минулого.

Зброя наземників. Республіканці такої не мали…

Перший сяючий синевою заряд вона відбила лезом кинджала. Але другий – влучив, викликавши нестерпний біль та знерухомивши усі м’язи.

Вдарившись спиною об стіну, ельфійка безсило сповзла додолу.

– Було трохи необачно селитись у звичайному житловому кварталі й мати при собі лиш двох охоронців. Хоча, з іншого боку… нам же й легше.

Його обличчя було, як і в інших, закрите маскою. Але погляд… О, цей погляд вона впізнала б з тисячі.

“Леріанокс, покидьок!” – намагалась презирливо мовити Міра, та паралізоване тіло не слухалось.

Його очі глузливо примружились.

– Вибачте, леді Темноцвіт, та ви стоїте на заваді… деяким важливим реформам. Без вас Республіка стане набагато більш прогресивною. Тож, – він глузливо всміхнувся, – проведемо позачергові вибори. В абсолютно демократичний спосіб, звісно. Вбивати вас зараз не на часі… Хтозна, як воно далі повернеться. Та й негуманно. Тож проведете наступні… мм… гадаю, декілька років, в безпечному місці. Подбайте про неї!

Удар по голові осяяв свідомість яскраво-червоним спалахом та змусив її згаснути.