Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ельмірена вже слабко усвідомлювала навколишню реальність. Світ звузився до маленького куточка в підсвіченій місячними промінням кімнаті, де була лише вона, помаранчеві очі Келя, що мерехтливо сяяли в темряві, його долоні й губи, що нетерпляче та наполегливо вивчали кожен дюйм її тіла.
І тіло, що вже неабияк скучило за подібним, відповідало неймовірним сплеском відчуттів на кожен дотик, кожен рух. І – заходилось солодким тріпотінням в передчутті та очікуванні продовження.
Холод кам’яної стіни приємно обпікав плечі, спину та сідниці. Контрастом до нього було розгарячене тіло ельфа, що міцно притискалось, вібруючи від нетерпіння та збудження в унісон з її власним.
Окремої гостроти додавало те, що він продовжував її тримати. Утримував обидві руки темної однією лівою, праву лишивши вільною – і не даючи ані шансу поворухнутись та проявити… якусь активність самій.
Це доводило до нестями. Свідомість Міри немов розділилась надвоє: одна частина прагнула, аби він нарешті змилувався та відпустив, інша – щоб ці солодкі муки ніколи не закінчувались.
В якийсь момент він таки звільнив її руки, дозволивши рухатись і самій впливати на події – але це вже мало що змінювало. Напруга сягнула того рівня, коли очі застилала пелена, а дихання перехоплювало так, що навіть стогнати було несила.
Втім, Міра все ж стогнала – солодко, нестримно й проникливо, аніскілечки не переймаючись тим, що їх можуть почути. З кожним стогоном, з кожним криком виплескуючи в простір всю тяжкість та напруження кількох останніх тижнів. Відчуваючи, як зведена пружина, на яку сама ж себе й перетворила, розпрямляється та вивільнюється.
Гнучке темноельфійське тіло вже майже не корилося своїй власниці. Воно тремтіло листом на вітру, вібрувало та здригалося в пароксизмах насолоди і вигиналось під просто немислимими кутами. Кілька разів вона точно вдарилася об стіну, як мінімум один, здається – головою. Та в той момент навіть не помітила цього – інші відчуття були до того нестерпно приємними, що гасили біль у зародку.
Кульмінація була неминучою та невідворотньою, як грім, що завжди слідує за блискавкою – і вона прийшла, наче удар тієї самої блискавки. Ну, якби блискавка могла робити настільки добре.
Тіло ельфійки напнулось струною, вона вигнулась настільки, наскільки лиш дозволяло положення, судомно хапаючи повітря, з усіх сил притиснувшись до Келя та відчайдушно вп’явшись нігтями в його напружену спину – те, що вона може його подряпати, у цю мить хвилювало найменше. Хвиля насолоди була до того незносною, що хотілось кричати, не стримуючись – але в цей момент вже навіть дихати було важко.
І коли, нарешті, відпустило – обм’якла в обіймах ельфа, тяжко дихаючи, знесилено пригорнувшись до його грудей. Все тіло, від голови до кінчиків пальців на ногах, дрібно трусилося – і від знемоги, і від непереборного бажання повторити усе знову.
Вогонь розгорівся так, що одного разу виявилось замало, аби загасити його.
– Перенеси… мене на ліжко, – говорити було важко, губи ледь слухались. – Там… зручніше.
Він переніс, впевненим рухом підхопивши її на руки.
Вдруге все було набагато цікавіше – бо Міра нарешті дала волю рукам. Але водночас – не так бурхливо й гаряче, як спочатку: перша, найяскравіша, іскра вже відгоріла, а вони обоє вже витратили чимало сил. Все ще пристрасно, але вже більш розмірено… А ще – набагато довше.
Та все так же солодко й приємно у фіналі.
З останнім стогоном – знесиленим та сповненим невимовного щастя – перший промінь сонця зазирнув до вікна.
