Раді Вас бачити!

У широкому та просторому підземному гроті кипіла робота.

Снували туди-сюди представники різних рас – темні ельфи, гноми, люди. Більшість – озброєні.

Багі та запряжені ящерами вози розвантажувались, завантажувались, вирушали у примикаючі до гроту тунелі й повертались назад.

Закріплені на стінах та триногах артефактні лампи заливали простір тьмяним світлом. Не всі з присутніх могли вільно орієнтуватись у темряві – тож світло було необхідне.

А біля дальньої стіни ритмічно пульсувала блакитними рунами складена з кам’яних блоків арка. Двоє чарівників з символами Ордену Зеленої Конюшини на мантіях порались коло неї, міняючи розряджені накопичувальні кристали на свіжі.

У великому наметі був облаштований тимчасовий штаб. Змонтований на підставці тактичний артефакт – генератор ілюзій – відображав мапу, розфарбовану червоними та синіми стрілками. За широким розкладним столом зібралась доволі різноманітна компанія.

Кель та Міра сиділи поруч. Він зосереджено водив пальцем по екрану планшета, вона – притулившись до нього, спостерігала.

Строрі час від часу поглядав на мапу і щось занотовував у командирському блокноті, який тримав в руках.

Мельхіор просто сидів, замислено дивлячись у стіну й постукуючи пальцями по столу. Все такий же – жилистий, зібраний, у бойовому спорядженні, з понівеченим шрамами обличчям. Шрамів останнім часом додалось, а ліва рука була перебинтована.

Занадто зарвавшись, відважний лідер повстанців примудрився потрапити у полон до жриць. А потім – незбагненним чином утекти. Живим і неушкодженим… Ну, майже неушкодженим.

Окрім них, тут зібрались ще кілька темних ельфів з числа командирів сил спротиву… І одна ельфійка.

Ніалін, лідерка “Дітей Ллос”. На відміну від вбраних у червоно-чорні кольори одноплемінників, одягнена просто в чорний приталений комбінезон з м’якого оксамиту. Біле волосся коротко підстрижене, нижня половина обличчя – прикрита напівпрозорою вуаллю зі срібним павуком, на правому оці – пов’язка.

Частина з присутніх раз у раз недобре зиркали на неї, сама вона періодично недобре поглядала на Міру. Втім, далі поглядів справа не йшла – всі вони спромоглися домовитись між собою і зійтись на тому, що роблять одну справу.

На фоні решти присутніх метр Флавіус у своїй рожевій мантії виглядав максимально неприродньо. На нього подекуди з подивом косились, та старий на то не зважав – він почувався комфортно навіть тут.

* * *

Все йшло згідно заздалегідь продуманого плану. У його складанні приймав посильну участь Дзен – і раптово виявилось, що найманець не лише вміє стріляти та відпускати не вельми пристойні жарти, а й знається на тактиці та стратегії.

Атака з поверхні була чітко скоординована за часом з масованою вилазкою повстанців. У запеклій, але дуже короткій сутичці окупаційні загони Конклаву частково були знищені, частково – змушені відступити.

Та частина Тіньової Гвардії, що свого часу лишилась вірною новій владі Республіки, з поверненням Міри різко вирішила змінити сторону. Уряд, який після смерті Леріанокса й без того перебував у сум’ятті, просто здався.

Звісно ж, жриці Конклаву не могли просто стерпіти такого щигля по носі. Вони зібрали усі наявні сили й готувались до контратаки.

От тільки їм і в голову не могло прийти, що республіканці не збирались битися до останньої краплі крові за цей шматок Підземелля.

Не всім прийшлась до душі ідея покинути рідний дім і оселитися зовсім в іншому місці. Хтось, незважаючи ні на що, вирішив залишитись. Хтось – вирушити на поверхню й шукати кращої долі там.

Та більшість – зголосилися. Авторитет Ельмірени Темноцвіт та довіра до неї з боку простого народу лишались непохитними, навіть попри її довге зникнення.

Навіть присутність поруч з нею сонячного ельфа всі сприйняли нормально. Ну… майже всі. Окрім Ніалін, для якої це виявилось занадто і яка попервах хотіла прибити “мерзенного світляка”.

Насилу вгамували.

* * *

Вхідний полог відсунувся, і до намету зазирнув молодий маг у білій учнівській мантії з вишитою зеленою конюшиною на грудях.

– Пнове, чергові просили передати, що останній караван з біженцями на підході. Ми підняли бар’єри в тунелях.

– Чудово, – Мельхіор відкинувся на спинку стільця. – Це їх затримає. А якщо й проб’ються… Ви ж замінували проходи, гноме? – він вичікувально поглянув на Строрі.

– Не переймайся, людиняко, – вишкірився штандарт-майстер. – Бахне так, що кишки вилізуть через… Гм. Ну, ви зрозуміли.

– Чудово, – лідер повстанців відійшов убік, взявся за рацію, щось промовив. Напружився, намагаючись розчути відповідь. – Повтори, не пройшло. Що? Прийняв. Гаразд, відтягуйтесь до нас.

Він вимкнув рацію, пильно оглянув присутніх.

– Так… А де МакДугал?

– Пішов, – відповіла Міра. – Разом з останнім караваном, який вирушив на поверхню. А що?

– Злиняв, скотина, – скривився Мельхіор. – А в мене ж лишилось до нього одне питання… Питаннячко. Дуже, дуже важливе! – він скорчив хижу пику і зобразив двома пальцями “ножиці”. – ЧИК-ЧИК!

– Цікаво, чим це він так тобі допік? – з посмішкою запитав Кель.

– Неважливо. То між ним і мною.

– Гаразд, – ельф піднявся з-за столу. – Збираємось, мабуть. Метре, нехай ваші підлеглі готують арку до останньої активації.

– Як би я хотів вирушити з вами, мессіре Кельміраель! – маг у білому вбранні все ще стояв коло входу. – Нові землі, нові враження… А той досвід у просторовій магії, яким ви поділилися з нами – це просто неймовірно!

– Ти ще не завершив свою дипломну роботу, Сайрусе, – суворо промовив Флавіус, поправляючи мантію. – І поки не завершиш – ніяких тобі подорожей. Йди, займись справою.