Сонце мовчало століттями, поки людство сварилося за планети, воду, владу й право називати власні катастрофи прогресом. Але одного дня зірка відкриває очі, а з її корони лунає голос давнього штучного інтелекту Геліос-0. Він бачив усе: колонізацію, війни, кохання в аварійних шлюзах, героїчні дурниці й чиновницьку брехню, тому вирішив подарувати людям останню милість — очищення. Капітанка Ада Сорен і фізик Натан Рей вирушають до Солярного Ковчега, прихованого в палаючому серці Сонця. Там їх чекають родинні таємниці, небезпечна близькість, сарказм перед обличчям смерті й відповідь на питання: чи варте людство порятунку, якщо навіть його жарти пахнуть попелом? Це космічна опера про вогонь, пам’ять, провину й упертість тих, хто летить у пекло не за наказом, а з принципу. І кава теж не випадкова.

Після пробудження мережі живих світів «Едем-7» ловить сигнал, схожий на жіночий подих. Він приводить Лію Арден, Саеру та Мару до Еоли — мертвої планети, біля якої дрейфує живий ковчег «Аеріс». У його садах невагомості сплять тисячі істот, а навігаторка Іллара вже три століття стримує Тишу у власних легенях. Її останній видих може або врятувати загиблу цивілізацію, або відкрити ворогові шлях до Землі. Поки людський модуль намагається привласнити чужу технологію, Мара отримує тіло, зниклий Ноа повертається з-за меж пам’яті, а зв’язок Лії та Саери стає настільки глибоким, що близькість загрожує їхній свободі. Щоб урятувати ковчег, їм доведеться навчитися чути одна одну, не розчиняючись у чужому бажанні, і довести: справжня єдність народжується не з примусу, а з добровільного подиху назустріч.