Спочатку:
На сторінку книги
***
У маєтку стало настільки тихо, як ще ніколи не було. Навіть слуги перетворилися на привидів, не бажаючи потрапити під гарячу руку господарів. Ми з сестрами трималися разом до самого вечора — до моменту коли варто було спуститися на вечерю. На вечерю, до якої повернувся батько.
— Емілі, я можу сказати, що тобі зле, — Джозі заламувала руки, поки я маскувала пудрою пляму на обличчі, яка так до кінця і не зійшла. Навіть уявляти не хочу, з якою силою батько мене вдарив.
— І залишити вас з ним самих? — пирхнула я. — Ні. Зараз я у цьому будинку старша. Я спущуся.
Ребека більшість часу мовчала. Джозі ж намагалася відмовити мене. А потім, коли я вже зробила крок до дверей, кинула фразу, яка все поставила на свої місця.
— А якщо він тебе зараз вб’є? Він здатен.
— Здатен, — погодилася я, озирнувшись. — Та ми товар, сестро, пам’ятаєш? А товар краще продати, ніж спаскудити. Він може і поганий батько, та торговцем був добрим. Поки не почав займатися чимось дивним.
На це відповіді я не почула і першою спустилася в їдальню. Батько вже був там, він почав їсти, ні на кого не чекаючи. Навіть не поглянув на своїх дочок, які зайняли своє місце за столом.
Їжа в горло не лізла, та я намагалася бодай щось з’їсти, щоб відновити сили. Сестри навіть голови не підіймали. Поки…
— Завтра приїдуть деякі лорди, — раптово порушив тишу лорд Браер. Джозі здригнулася, виделка з гучним дзвоном вдарилася о край тарілки. — В нас більше немає стайні. А отже нам не потрібна така кількість коней.
— Які лорди приїдуть, батьку? — я звела на нього погляд. — Для чого?
— Одразу видно, що ти не слухаєш мене, Емілі, — з презирством відгукнувся він, кинув у мій бік погляд. — Приїдуть ті, кому я продам коней.
— Усіх?
— Леді не мають їздити верхи, — процідив він крізь зуби, дивлячись тільки на мене. — Нам вистачить і двійки коней для карети.
— Там є і мої коні, — скинувши підборіддя, промовила я. — Подарунок від мами. І подарунок лорда Шерве.
— Я знаю, — тільки і відповів він. Та повернув свою увагу до вечері.
А я стисла щелепи.
Він збирався продати завтра і Бурульку, і Буревія. Цього я дозволити не могла.
Вечеря знайшла своє завершення у тиші. Лорд Браер пішов першим, а ми за правилами не мали залишатися за столом без його присутності. Джозі побажала мені легких снів, а я… я спати сьогодні не збиралася.
Тільки-но маєток поринув у темряву, я почала збиратися.
Втекти я не могла собі дозволити. Хоча і промайнула така думка. Вона була приємна, та все ж надто легковажна.
З кімнати я вийшла, коли всі мали вже спати. Прокралася коридором і сходами до виходу, виринула у нічну прохолоду столиці і…
І пожалкувала, що не використала магію ще у кімнаті.
— Кудись зібралася? — голос батька пролунав, як перший грім навесні.
Лорд Браер стояв на вулиці, спираючись на дерев’яну тростину. І тільки у світлі зірок, що виринули з-за темних хмар, я його побачила.
— Подихати свіжим повітрям, — видихнула я, розвернувшись до нього.
— Вертайся в дім, — він мене, здавалося, навіть не почув. — Ребека вже отримала своє покарання за таку саме витівку. З тебе на сьогодні досить.
Злість знову підняла голову усередині. Я стисла щелепи і кулаки.
— Я не дозволю вам продати моїх коней.
— Мені не потрібен твій дозвіл, дівчинко, — Майлз Браер зараз виглядав вже надто спокійним. Його голос не тремтів, як тоді — зранку. — Я голова цього дому. Я ухвалюю рішення.
— Ви взагалі мене не слухаєте, батьку, так? — я склала руки на грудях. — Ви взагалі кохали мою матір? Чи одружилися з нею тільки через статок і титул?
— Я теж мав титул до того весілля.
— Так, тільки ваша родина збанкрутіла. І мала продати всі свої землі та маєтки. Тому моє питання все ще в силі — ви кохали мою матір? Чи це було лише простою угодою?
Я бачила, як перекосило його обличчя від люті.
— В дім, Емілі. Інакше ти пожалкуєш.
Це було достатньою відповіддю. Більшого мені і не треба було. Може колись він і кохав мою мати, був кращим заради неї. Та ці почуття не були такими вже сильними.
Мені довелося повернутися в маєток. Та це не значило, що я здалася.
Ніч пройшла повз мене. Я не спала. І з першими променями сонця, вже знаходилася на вулиці. Лорди, про яких вчора повідомив батько, приїхали незабаром.
Я бачила, як спочатку біля воріт зупиняється одна карета, гостей зустрічають слуги, проводять у маєток. Потім під'їжджає інша — сценарій повторюється. І от вже третя…
Та коли я побачила, хто саме виходить з третьої карети, серце впало. Тому що наш дворецький вів у бік маєтку Браяна та Крістіана Шерве. І це мене розірвало на шмаття.
Крістіан наче відчув мій погляд, повернувся і щось сказав батьку. Після чого кивнув дворецькому і попрямував у мій бік.
Я з замиранням серця спостерігала за тим, як він наближається. Роздивлялася прикрашене срібною ниткою темне-синє вбрання, роздивлялася чоботи. Все що завгодно, щоб не дивитися йому у вічі.
— Емілі, — він зупинився поряд з лавою, на якій я сиділа.
— Крістіане, — відгукнулася я і нарешті поглянула на нього. — Мені шкода.
— Я так розумію, це не ваше рішення, — він легко посміхнувся і без запрошення сів поруч.
— Я б нізащо не продала своїх коней, — пробурмотіла я. — Та я ще збираюся завадити батьку.
— Не варто, — лорд Шерве відкинувся на різну спинку і підняв очі до зелених крон дерев. — Нехай продасть ваших коней. Мені.
— Що? — я здивовано поглянула на чоловіка, який запропонував зараз щось дивне.
— А я знову подарую їх вам, — на його щоках з’явилися ті самі ямочки, від яких в мене подих перехоплювало. — Можемо їх поки поставити у моїх стайнях, щоб в нього більше не виникло причини продавати їх. Що скажете?
— Крістіане…
Це все, що я змогла видихнути. А він… він чомусь скривився від того, як я до нього звернулася.
— Я не знаю, що відбувається у вашій родині, леді Браер, — він встав і подав мені руку, — і мені не треба цього знати. Я допоможу вам, бо продавати коней… це найгірший вчинок.
— Ви не в образі? — я прийняла його руку, відчувши пальцями тепло чужої долоні. — Адже один з тих коней — ваш подарунок.
— Це не ваше рішення, тому ні, — він знову легко посміхнувся. — Ходімо, скоро почнуться торги. Нам треба не запізнитися.
Не цього я очікувала від цього дня. Я власноруч збиралася рятувати своїх коней від батька. Але зараз… я навіть не могла зрозуміти, як реагувати на раптову допомогу і цю доброту.
