Раді Вас бачити!

— Лорди та леді! Прошу трохи уваги!

Ми разом з Луїзою повернулися у бік, з якого пролунав голос. До нас наближався старший син герцога, який, здавалося, був ровесником мого батька. Він посміхався та ніс у руках жовтий прапорець на довгій жердині.

— Лорди та леді, мені приємно вітати вас на щорічному святі, яке влаштовує наша родина вже понад п’ятдесят років. Гадаю, що всім вам відомі правила. Леді, прошу зайняти свої місця!

Луїза першою підхопила спідницю сукні та покрокувала у бік альтанки, зійшла кількома невисокими сходами й звернула до столу, що стояв по правий бік. Мені довелося піти за нею.

На превеликий жаль, леді де Лое не збрехала. Родина герцога вирішила, що найкращими місцями для нас будуть місця поряд.

— Лорди, а вас прошу підійти до мене. Якщо, звісно, ви збираєтеся сьогодні взяти участь у змаганнях. Інших лордів прошу знайти собі місце у тому кутку парку. А ви, леді, підготуйте свої хустинки та серця!

— Вже знаєте, кому викажете свою підтримку, Емілі? — голосно спитала мене Луїза та висмикнула з корсета білу хустку, вишиту срібними нитками. — А ваш обранець викаже вам її у відповідь?

— Чому ви вирішили, що я комусь віддам хустку? — відгукнулася я, спостерігаючи за лордами, які поступово збиралися навколо сина герцога.

— Бо тобі конче необхідно вийти цьогоріч заміж, — понизивши голос, відповіла вона. — Борги самі себе не сплатять.

Я скрипнула зубами й зиркнула на дівчину:

— Що тобі відомо?

— Багато чого, — відгукнулася вона, а потім випросталася і широко посміхнулася. — Лорде Браер!

Я скинула погляд. Лорди, які ще мить тому обговорювали щось з сином герцога, вже підійшли до альтанки. Кожен з них тримав по квітці з синіми пелюстками — предмет, який мав символізувати симпатію до якоїсь конкретної леді.

Мій брат стояв першим. І першим зійшов сходами в альтанку.

— Леді де Лое, — він повернувся до Луїзи.

— Прийміть мою хустку, лорде Браер, — широко посміхнулася дівчина, скочивши з місця. За мить вона опинилася поруч з Гідеоном і простягнула брату білу тканину. — Я обираю сьогодні вас.

— Дуже приємно це чути, леді де Лое. Я якраз шукав вас.

Під моїм важким поглядом, Гідеон передав квітку Луїзі.

Трясця!

Дівчина посміхнулася, притисла квітку до грудей і неквапливо повернулася на місце. Гідеон спустився сходами, поступившися місцем іншим лордам. Трійка чоловіків увійшла до альтанки разом, обираючи леді, якій вони викажуть сьогодні свою прихильність.

— Чому мій брат? — крізь зуби процідила я. — Невже, тобі цього вистачить, принцесо Есенцій?

— Інколи не ми обираємо собі супутників по життю, — озвалася вона, дивлячись кудись вище мого плеча. — Інколи це ро***ь за нас. Тож, не думай, що я це роблю тільки для того, щоб тобі насолити. Хоча, і це також.

Вона нарешті посміхнулася до мене тою своєю мерзенною посмішкою, яка показувала справжню натуру. Та зараз мені зовсім не хотілося з нею сваритися.

— І хто обрав тобі мого брата у супутники, Луїза?

— Твій батько багато винен моєму, — тихо, так щоб ніхто за столом більше того не почув, промовила дівчина. — Що може краще погасити борги, аніж повне поглинення справи? Незабаром, ми з тобою станемо близькі, як сестри, люба. Як у минулому, пам'ятаєш?

— У тому минулому, коли ти крала в батька зілля, а йому сказала, що то була я? — скинула я брови. — Чи коли підставила мене перед моїм батьком, розбивши його улюблену вазу?

— Ти сама взяла на себе провину, — знизала плечима леді де Лое. — Мені варто було тебе лише попросити, Емілі. Ти була дуже гарною подругою, знаєш це?

— На відміну від тебе.

— Леді Браер, — поряд зі столиком зупинилася постать, відволікла мою увагу від Луїзи. І тільки за мить я зрозуміла, хто саме до мене звернувся. — Прийміть мою прихильність сьогодні.

Я зустрілася з темними очима чоловіка, що нахилився до мене. Зачепилася поглядом за його криву посмішку. І відчула хвилю тепла, що пройшла тілом і накрила мене з головою.

А він тихо додав:

— Як друга, звісно.

А ще я відчула погляди всіх леді, бо біля мене зупинився кронпринц Ретільванії.

— З радістю, ваша високосте, — відповіла, дивлячись йому у вічі. — Чи можу я відповісти вам своєю?

Під його відчутним поглядом, я піднесла руку до декольте та витягла хустку. Доріан затримав погляд на моєму декольте, дозволив мені це помітити та тільки потім звів погляд.

— Це буде честю для мене, леді Браер, — від м'якого баритона завібрувало повітря навколо нас. Він торкнувся моєї руки, мазнув пальцями та забрав хустку. — Вболівайте за мене, моя леді.

Схиливши переді мною голову у дзвінкій тиші, що запанувала серед леді, він випростався та швидким кроком спустився сходами.

— Цікавий в тебе залицяльник, — помітила Луїза, а я почула нотки заздрості. І це ще більше потішило моє самолюбство.

Звуки тільки-но почали з’являтися знову, як ще один лорд підійшов до нашого столу.

— Леді Браер?

Не повіривши власним вухам, я звела очі на Крістіана, який простягав мені таку саму квітку, яку я тримала в руках.

— Вам варто обрати вільну леді, лорде Шерве, — кашлянувши, промовила я, вказавши на квітку у своїх руках.

— Цього немає в правилах, — його губи здригнулися у спробі посміхнутися. Однак чоловік втримався від пориву. — Прийміть і мою прихильність.

Друга квітка лягла поверх першої. А я опинилася в досить незручному становищі, адже зазвичай зайнятій на цей день леді, ніхто не наважувався дарувати свою прихильність.

Це сталося вперше.