Спочатку:
На сторінку книги
Кийлен вибіг з Дерева, стискаючи в руці невеликий згорток, який він прихопив з собою. Сонце вже було високо.
Він знав, що його брат чекає разом із Корнилом та його учнями на невеликій галявині, яку вони обрали для тренувань. Ця галявина була далеко від Дерева, захована серед густих чагарників. Вона була ідеальним місцем для навчання, далеко від очей тих, хто міг би неправильно зрозуміти, чому вони вирішили вивчати фехтування.
Кийлен почав пришвидшувати кроки, коли почув знайомі голоси. Він пробирався крізь високі кущі й нарешті вийшов на галявину. Там уже зібралося близько двадцяти людей різного віку. Наймолодші були не старші десяти років, а найстаршим було за тридцять. Усі стояли в напрузі, очікуючи, поки Корнило почне урок.
Горнан стояв біля вчителя, високий і статний, із впевненим виглядом. Його обличчя, хоча й молоде, видавало спокій і силу, які допомагали йому керувати групою. Коли він побачив Кийлена, то вийшов йому назустріч.
—Ти запізнився, — сказав з докором, але в його голосі відчувалося більше хвилювання, ніж гніву.
—Знайшов те, що шукав, — відповів Кийлен, показуючи згорток. — Поговоримо після уроку.
Горнан кивнув і повернувся до групи.
Корнило, їхній наставник, стояв у центрі галявини, спираючись на старий дерев’яний ціпок. Він мав статуру воїна, навіть незважаючи на свої роки. Його обличчя було обрамлене сивим волоссям, а очі випромінювали рішучість і знання.
— Усі на місця! — голосно вигукнув Корнило, і всі учні швидко вирівнялися в ряд.
Корнило почав пояснювати основи, розповідаючи про важливість витримки, швидкості й спостережливості. Він показував прості рухи, які могли б допомогти навіть найменшому з них захистити себе в небезпечній ситуації. Його голос був різким і впевненим, а рухи чіткими, незважаючи на його вік.
— Пам’ятайте, — сказав голосно, обертаючись до учнів, — самозахист — це не про напад. Це про виживання. Іноді кращий бій — це той, якого вдалося уникнути. Якщо вам доведеться битися, бийте так, щоб ваш супротивник ніколи не забув цієї зустрічі. Сьогодні ми розпочнемо наше навчання фехтування. Пам’ятайте, що це не лише про фізичну силу, а й про розуміння себе та свого оточення.
Корнило зробив крок вперед і продемонстрував основну стійку: ноги на ширині плечей, одна трохи попереду, коліна злегка зігнуті, руки підняті для захисту.
— Це ваша базова позиція. Вона забезпечує стабільність і готовність до дії. Спробуйте повторити.
Учні почали наслідувати його рухи. Корнило уважно спостерігав, підходячи до кожного, виправляючи положення рук чи ніг.
— Тримай спину прямо, — звернувся до молодого хлопця. — А ти, — до дівчини поруч, — не напружуй плечі, розслабся.
Після відпрацювання стійки Корнило перейшов до основних ударів.
— Перший удар — прямий. Він спрямований у центр обличчя противника. Важливі не лише сила, а й точність.
Він показав рух плавно і чітко.
— Тепер ви.
Учні почали відпрацьовувати удари, і знову Корнило приділяв увагу кожному, даючи поради та заохочуючи.
— Добре, але не забувай про дихання. Вдих — підготовка, видих — удар.
Коли основні удари були засвоєні, настав час для парних вправ.
— Знайдіть собі партнера. Один атакує, інший захищається. Пам’ятайте: це тренування, тому будьте уважні та обережні.
Кийлен обрав собі в партнери Горнана. Вони стали один проти одного, обмінюючись ударами та блоками. Корнило підійшов до них, спостерігаючи за їхньою технікою.
— Горнане, твій удар сильний, але ти відкриваєшся. Пам’ятай про захист. Кийлене, твоя швидкість — твоя перевага. Використовуй її.
Корнило завершив урок демонстрацією захоплення супротивника, який був удвічі більшим за нього. Він запросив Горнана стати його партнером. Коли урок закінчився, Корнило підійшов до Кийлена.
— Ти щось знайшов? — запитав тихо, вказуючи на згорток.
Кийлен подивився на нього, потім на свого брата.
— Так, але це потрібно обговорити наодинці.
Після інтенсивного тренування Корнило зібрав усіх у коло.
— Ви добре попрацювали. Пам’ятайте: захист — це про впевненість, спокій і вміння уникати конфліктів. Наступного разу ми продовжимо вивчати нові техніки. А зараз — відпочиньте і обміркуйте те, що ви сьогодні дізналися.
Учні почали розходитися, обговорюючи між собою пройдений матеріал. Кийлен спостерігав за всім цим з краю галявини, тримаючи згорток у руці. Він знав, що цей урок був більше ніж звичайним навчанням бойовим технікам. Це був спосіб дати людям віру в себе, можливість протистояти будь-якій небезпеці, яка могла з’явитися в цьому світі.
Коли всі учні розійшлися, на галявині залишилися лише Горнан, Кийлен і Корнило. Тиша навколо була майже відчутною, порушувана лише далеким шелестом вітру. Горнан, зосереджено поглядаючи на брата, першим порушив мовчанку:
— Ну, ти ж не просто так змусив мене чекати, — сказав швидко, склавши руки на грудях. — Що я насправді знайшов у тій кімнаті?
Кийлен мовчки розгорнув згорток, який старший брат бачив лише мигцем, коли дістав його зі скрині. Він простягнув пергамент Горнану, а той повільно взяв його, вдивляючись у витончені символи й малюнки.
— Це… якийсь договір, — промовив Горнан, намагаючись розібрати текст.
— Не якийсь договір, — уточнив Кийлен, — це пакт. Я не просто так запізнився — я щойно поговорив із паном Річардом. Він сказав, що цей документ був укладений між людьми, ельфами та тваринами багато років тому. Це було ще тоді, коли вони співіснували в мирі.
— І що він має означати зараз? — запитав Горнан, піднявши погляд на брата.
Кийлен знизав плечима.
— Я не знаю, але пан Річард попередив, що цей пакт — небезпечна річ. Його могли заховати саме тому, що він може розпалити старі конфлікти.
Корнило, який до цього мовчки слухав, узяв пергамент у свої міцні руки. Його очі ковзнули по символах, і вираз його обличчя став серйозним.
— Якщо цей пакт дійсно існував, то це означає, що люди, ельфи та звірі були зв’язані клятвою. Можливо, це стримувало війни, але чому його тоді заховали? — він зупинився, вдивляючись у текст. — Ви сказали, що знайшли це в кімнаті на Дереві?
— Так, — підтвердив Кийлен. — Це складська кімната. Нам ще з дитинства завжди казали, що там купа мотлоху і щоб ми туди не лазили, бо ще нашкодимо собі якимось залізяччям. Там були не тільки зброя, а й якісь старі речі, ніби про них давно забули.
Горнан знову взяв пакт і нахилився до Кийлена.
— Це все цікаво, але що ми маємо з цим робити? Показати моїй матері? Або спалити, щоб уникнути проблем?
Кийлен нахмурився.
— Ти здурів чи що? Спалити? Напевно, це те, що сказала б тітонька Лора, тому думаю зробити навпаки, тому поки що — нічого. Ми маємо більше дізнатися про цей пакт. Хто його підписав і чому? І що він означає зараз, коли всі ті союзи давно забуті?
Корнило кивнув, глибоко вдихаючи.
— Розумне рішення. Якщо ви хочете зберегти контроль над ситуацією, не поспішайте розголошувати це. Пам’ятайте: знання — це сила. Якщо ви вирішите шукати більше відповідей, будьте готові до того, що це може викликати не лише цікавість, а й небезпеку.
Брати переглянулися. Тиша між ними була напруженою, але вони обидва знали, що ця розмова — лише початок чогось значно більшого, ніж вони могли уявити.
***
У затіненій кімнаті, де світло ледь проникало крізь важкі штори, які попрохали нові мешканці, за плетеним столом сиділи Флоріан, Яоран та Брячислав. Вони обговорювали останні події, коли двері тихо відчинилися, і до кімнати увійшов Корнило.
— Вони нічого не знають, — промовив, злегка посміхаючись і зачинивши за собою двері.
Трійця подивилась на Корнила з нерозумінням.
— Я про все навколо. Вони не знають нічого навіть про мирний пакт — вони його просто випадково знайшли і хоча б щось нове дізналися. Тут ніхто нічого не знає про світ: яким він є і, тим паче, яким був.
Флоріан озирнувся навколо, перевіряючи, чи ніхто їх не чує. Його очі блиснули цікавістю.
— Ти впевнений?
— Абсолютно, — відповів Корнило, сідаючи на вільне крісло. — Кийлен і Горнан навіть не здогадуються про справжнє значення пакту. Та й про людей не знають… і ельфів… і тварин, окрім деяких птахів та лося.
Яоран нахмурився, його голос був глибоким і серйозним:
— Але вони знайшли його. Це вже може стати проблемою.
— Знайти — не означає зрозуміти, — заперечив Корнило. — Вони бачать у ньому лише старий документ, не більше.
Брячислав, який до цього мовчав, заговорив:
— А що, якщо вони почнуть копати глибше? Шукати відповіді?
— Тоді ми будемо діяти, — спокійно відповів Корнило. — Але поки що немає причин для хвилювання.
Флоріан задумливо потер підборіддя:
— Можливо, варто було б відвернути їхню увагу? Дати їм інше завдання?
— Я вже цим займаюся, — кивнув Корнило. — Їхні тренування з самозахисту займатимуть більшу частину їхнього часу та енергії.
Яоран зітхнув:
— Сподіваюся, ти правий. Це місце занадто тихе та мальовниче для галасливого перевороту.Весь місцевий люд наляканий. Нам потрібно їх заспокоїти. Нащо здіймати все те лайно, що колись було? Цей народ просто хоче спокійного життя, але ці двоє парубків переживуть тут кожного. Та вони, явно, цього не хочуть. Вони зроблять все, щоб не бути самотніми.
— Вони не дізнаються, — запевнив Корнило. — Я подбаю про це.
Брячислав нахилився вперед, його очі звузилися:
— А якщо вони все ж таки дізнаються?
Корнило зустрів його погляд, його голос був холодним:
— Тоді ми зробимо те, що повинні.
У кімнаті запанувала тиша, наповнена невисловленими думками та прихованими намірами. Кожен з присутніх розумів вагу ситуації та можливі наслідки.
— Добре, — нарешті промовив Флоріан. — Ми довіряємо тобі, Корниле, але пам’ятай, що на кону стоїть більше, ніж життя двох юнаків.
— Я це розумію, — відповів Корнило, підводячись. — І я не підведу вас.
Він вийшов з кімнати, залишивши трьох чоловіків у глибоких роздумах. Їхні плани були під загрозою, але вони сподівалися, що Корнило зможе втримати ситуацію під контролем.
В коридорі Корнило одразу натрапив на Кийлена і , немов, завмер, роздумуючи, чи не чув той їхньої розмови.
— О, як добре, що я можу запитати, де я можу знайти Флоріана?— спокійно запитав Кийлен.
— Він в кімнаті з рештою, —вказавши на кімнату, відповів Корнило.
— Дякую! І за сьогоднішній урок… і за розмову… Гарного дня! — поспішив до кімнати Кийлен.
Корнило мовчки провів поглядом Кийлена та пішов у справах.
— Вітаю всіх вас! Не потурбував?— ввічливо запитав Кийлен.
Чоловіки затихли, та Брячислав одразу встав. Хоч це було нелегко для нього.
— Вітаємо тебе, Кийлене. Як твої справи? Корнило щойно говорив як минуло його перше заняття. Тобі сподобалося? — трохи неприродно запитав Брячислав.
— Все було чудово: Корнило — чудовий тренер, та я тут по іншому питанню.
Всі завмерли, немов боячись його почути. Легка напруженість на мить поглинула простір.
— Мені цікаво, чим закінчилася ваша зустріч з маленькими людьми в лісі? На жаль, не почув її до кінця.
Напруга в мить зникла, і Флоріан посміхнувся.
— Ми дали їм наш спис — це все, що ми могли зробити, щоб їм допомогти. Вони у відповідь дали мені ці ключі. Напевно, думали, що вони з дорогого металу, і відплатили нам. Я їх і бережу як велику цінність.
— Ви колись бачили когось окрім людей у цьому світі? — запитав Кийлен. — Ті маленькі люди, вони ж люди?
Брячислав, відчувши полегшення від зміни теми, відповів:
— Так, вони люди, але дуже маленького зросту. Ми ніколи раніше не зустрічали таких істот.
Флоріан додав:
— У нашому світі існує багато легенд про різних істот, але особисто я ніколи не бачив нікого, окрім людей, і, звісно, деяких тварин.
Яоран, який досі мовчав, промовив:
— Можливо, світ більший і різноманітніший, ніж ми думаємо… Це я про легенди, звісно. Багато різних казок і легенд чув, чого тільки не почуєш від людей.
Кийлен задумався над почутим, здогадуючись, що Яоран випадково це сказав, немов минулорічний ягідний напій розв’язав йому язика. Цей світ, дійсно, приховує ще багато таємниць, які йому належить відкрити, і четверо таємниць були у нього під самісіньким носом. Та не викриваючи свої думки, він спокійно попрощався та пішов.
