Спочатку:
На сторінку книги
З балдахіна над ліжком зловісно звисав чорний кокон десь метр завбільшки. З появою принцеси він раптом здригнувся й розправив тонкі крила з довгими, гнучкими кісточками. Вочевидь відчув запах людської крові, якою ці створіння полюбляли ласувати.
— Боги... Невже... Гостровухий кажан? — Леоніла враз зблідла у страху, повільно задкуючи до дверей. У фоліантах з зоології читала, що на цих істот не діє крижана магія, лише енергія вогню. Хижо зблиснувши червоними, мов намистини, очима, кажан блискавично зірвався з балдахіну та стрілою кинувся до оторопілої магині. Щосили штовхнувши двері, принцеса з диким вереском вискочила в коридор, але крилатий хижак враз її наздогнав та видавши переможний писк, вп’явся гострими зубами у дівоче плече. Відбиваючись від кажана, Леоніла водночас горлала, мов скажена. Коли випустила з пальців струмені крижаної магії, заразом і переконалася, що ця сила не діє на кровожерливе створіння.
Почувши несамовиті крики Леоніли, з іншого кінця коридору вже поспішали охоронці, а слідом мчав схарапуджений Вогнебурський. Не зволікаючи, він шпурнув в кажана вогняною блискавкою. Зрештою налякана істота відірвалася від принцеси та з обсмаленим крилом кинулася у польоті до відчинених покоїв. Побіжно зачепивши один зі світильників, кажан чкурнув у відчинене вікно якнайдалі від гріха.
Після пережитого жахіття Леонілу помітно трусило. Надривно скрикуючи, вона схопилася лівицею за прокушене плече. Хоч той укус і не смертельний, але отрута діяла на ураженого мага, мов наркотичне зілля, яке нерідко викликає бажання кохатися. Похитнувшись на ногах, принцеса раптом зайшлася істеричним сміхом, який не могла контролювати.
— Негайно покличте цілителя! — зревів Вогнебурський до спантеличених охоронців. Підхопивши Її Високість на руки, вихором влетів до подружніх покоїв і коли збирався покласти принцесу на ліжко, вона раптом вп’ялася пальцями в чоловічу сорочку, водночас продовжуючи реготати, мов божевільна. Авжеж, отрута кажана подіяла!
— Мій солодкий рудий ведмедику... Який же ти здоровенний, мужній! Не хочеш поцілувати ненаглядну дружину? — солодко видихнувши крізь сміх, Леоніла ковзнула долонькою по грудях гвардіана. — А що там в тебе у штанцях? Магічна гармата? Авжеж, я її помітила у першу шлюбну ніч... Напевно, така ж червона, як і ті дивовижні кальсони... Покажеш мені ту гармату? — облизнула губи кінчиком язика, а в затуманених очах вирувало нестримне бажання через дію отрути.
— Зараз, потерпи... Цілитель принесе потрібне зілля... — знічено пробурмотів гвардіан, відриваючи від себе задурманену дружину. Охоплена дивним шалом, Леоніла не воліла так просто здаватися. Коли Вогнебурський таки поклав її на ліжко, дівочі пальчики грайливо ковзнули поміж його стегон, мимоволі розбурхуючи і бажання вояки. — Клятий кажан... — процідив він крізь зуби. — Я тому шибенику Шону голову відірву... — рвучко відсторонив рученьку принцеси від неабияк напруженого «пагорба», що помітно проступав під тканиною штанів. Відразу зрозумів, що це чергова витівка племінника. Як відомо, хлопчина цікавився зоологією та якимось чином зумів приручити гостровухого кажана. Хай там що, терпець гвардіана увірвався, доведеться покарати бешкетного племінника, бо геть від рук відбився.
— Фреде... — солодко застогнала Леоніла, простягаючи рученьки до неабияк розгубленого Вогнебурського. — Скинь з мене ту кляту сукню та будемо кохатися... Хоч мене і називають Крижиною, але ти мене запалюєш... В тебе така спокуслива «гармата», а я так прагну відчути її силу... — навіть завше непорушний гвардіан знітився від таких відвертих прохань, хоча й розумів, що наразі дружина під дією отрути кажана. Хоч і слушна нагода скористатися її слабкістю, аби порадувати короля спадкоємцями, але Вогнебурський не стане цього робити. Так і застиг над ложем кремезним монументом. З титанічними зусиллями залізної волі вперто ігнорував затверділе «бажання» у штанцях. Зрештою, він благородний воїн, а не хтивий слимак!
— Де ж, біс його забирай, той цілитель? Чому так довго? — процідив крізь зуби. Про всяк випадок на кілька кроків відійшов від ложа, аби Леоніла знову не вчепилася пальцями в розбурханий «вулкан».
— Ти такий вродливий, мов бог Льодо... — не вельми звично було чути компліменти від тієї, яка повсякчас обзивала дикуном та неотесаним здоровилом. — Мабуть, гарячий, мов вогонь... Такий руденький, волохатий... — Леоніла пирснула від сміху. — Лише твоя борода... Вона мені ніколи не подобалася! Той кущ неабияк дратує... Гадаю, під час любощів заважатиме, дряпатиме шкіру... — приступ сміху змінився показовим невдоволенням, принцеса навіть капризно надула губи. — Мов бур’ян у саду, так і хочеться повисмикувати...
Нервово кахикнувши, Вогнебурський мимоволі скривився, борода їй не подобається! Бувалий вояка носив її з гордістю, мов святиню. Гадав, що саме борода додає завершеності його мужньому образу, проте... Як виявилося, принцесі вона не подобалася. Також відомо, що під дією отрути кажана уражені маги завше говорять те, що першим спадає на думку, навіть озвучують те, що завжди приховують у закутках свідомості... Насправді слова дружини ошелешили гвардіана. Невже він подобається Леонілі, як чоловік? Авжеж, досі був впевнений, що нестерпна Крижина його ненавидить та чи то дійсно це так? Біс розбере тих жінок...
Заливаючись істеричним реготом, Леоніла вже почала стягувати з себе сукню, а Вогнебурський відчайдушно кинувся до неї, аби завадити.
— Допоможи, ведмедику... Допоможи позбутися тієї триклятої сукні... — розчервоніла від шалу принцеса вп’ялася пальцями в чоловічу сорочку й ледь не розірвала, коли гвардіан спробував висмикнути. Хтозна, чим би закінчилася ота метушня на ложі, але раптом в двері постукали.
— Увійдіть! — гарикнув Вогнебурський, водночас натягуючи низ сукні на оголені ноги розпаленої дружини.
За мить у покої увійшов літній цілитель Маріус, сивий і худорлявий чоловік. Поставивши на стіл скриньку з зіллями, окинув серйозним поглядом збурену пацієнтку, яка заходилася нестримним реготом.
— Мій гвардіане, вам краще відійти від дружини! Наразі вона не в собі, — не зволікаючи, дістав зі скрині скляну місткість з брунатною рідиною. — Ось... Треба, щоб вона це випила. Зілля, яке знешкоджує отруту гостровухого кажана...
— Не стану нічого пити! — скрикнула принцеса крізь сміх. — Не хочу! Мені й так добре! Я хочу Фреда, волію з ним кохатися!
Ігноруючи прохання цілителя відійти від Леоніли, гвардіан натомість лівицею притиснув її зап’ятки до ліжка, а правицею зафіксував голову.
— Хутчій вливайте в неї зілля! — буркнув до Маріуса, який вже наблизився. Не довго думаючи, той влив у рот пацієнтки брунатну рідину. На щастя, принцеса ковтнула зілля. Добре, хоч не виплюнула. За кілька секунд припинила реготати, так і застигла горілиць, Вогнебурський повільно випустив її зап’ястки.
— Це сильне зілля, наче вже подіяло, — впевнено констатував цілитель, а гвардіан помітив в округлених очах дружини звичну злобу, що межувала з гірким розпачом. Авжеж, принцеса враз усвідомила, що саме наговорила під дією отрути, навіть обличчя перекосилося й забагровіло від сорому...
