Раді Вас бачити!

Він стояв в декількох метрах позаду. Висока спортивна фігура, чорні вузькі джинси, чорна футболка щільно охоплювала широку спину і розвинуті м’язи рук і плеч. Волосся коротко острижене на потилиці переходило у довгі пасма зверху, вкладені у навмисному безладі. Але не це привернуло мою увагу.

Кросівки. Яскраво-бірюзові. Пляма кольору серед натовпу, де всі намагаються здаватися серйознішими, ніж вони є. У цьому просторі, серед псевдо-бомонду, що намагався натягнути вуаль елегантності, навіть попри відсутність дрес-коду, він за замовчуванням дотримувався присутніми. Чоловіки у класичному стилі, жінки переважно в коктейльних сукнях, або ж, в разі бізнес-вумен, які зазирнули сюди просто з роботи — теж діловий стиль.

Він — виняток. Мов випадково йшов повз і помилився дверима.

— Знайомого побачила? — запитала Маша, бо напевно я надто зависла, роздивляючись чоловіка.

— Ні, — відповіла, прикладаючись губами до келиха, ховаючись за рухом, і насправді не проковтнувши нічого.

Вино гірчило, але не через смак — через нерви. Всередині щось зворушилося, якби легкий струм пробіг уздовж хребта. Мурашки здійнялися шкірою, і мені здалося, що навіть повітря стало важчим.

Я автоматично повернула погляд на господаря яскравого взуття і виявилося, що він відволікся від автівки поруч і тепер дивиться просто на мене.

Очі в очі.

Один довгий погляд.

Один затамований подих.

Декілька ударів серця і спалах блискавки.

Без попередження. Без логіки.

І це лише через відображення у дзеркалі.

Що б сталося, якщо б подивився прямо в очі і з близька, мені не хотілося думати.

Він стояв, засунувши руки в кармани і трохи зігнувши коліно. Розслаблена поза не була здатна мене обманути. В його очах вже спалахнув інтерес. Його погляд — не випадковий.

«Відвернися» — наказала йому подумки, коли погляд перетнув межу ввічливості. Але сама несила була відвести. Легке відчуття суперництва змішалося з початком легкого флірту, коли перетнулися погляди незнайомців і ви чекаєте, хто відведе перший. Він трохи змінив нахил голови і підняв кутик губ — інтерес трансформувався у зацікавленість просто на очах.

Він дивився просто на мене.

Ми завислі у цій невидимій петлі наших відображень у дзеркалі. Я відчувала, як напружуються пальці, як повільно зсередини підіймається жар.

До нього звернувся чоловік, що стояв поруч, і він повільно, майже демонстративно, відвів очі від мене — на межі дурного тону. Його погляд ковзнув по мені востаннє, і я відчула це не шкірою, а глибше — ніби холодна лінія пройшла по тілу, залишивши тонкий слід.

Я лише тоді усвідомила, що не дихаю. Легені стислися, наче боялися порушити щось невидиме між нами. Я обережно видихнула, не зводячи очей із дзеркала.

— …сказав через пів години десь, — долинуло до мене голосом Маші, і я зрозуміла, що вона весь цей час щось мені говорила.

— Що? — перепитала я розгублено.

— Дашка, ти знов випадаєш? — подруга нахилилася до мене, її обличчя сповнене звичної турботи.

Дійсно, зі мною такого давно не було. І тепер це не те, що вона подумала, але переконувати її я не стала. Бо сама не зрозуміла, що відбувається. Лише несвідомо сіла рівніше, відвівши плечі назад і вниз. Трохи повернула голову і здійняла підборіддя, щоб шия виглядала довшею, відкинула волосся — смикнувши себе подумки, бо то вже був відомий сексуальний сигнал.

— Та ні, — відповіла, ковтаючи хвилювання, — замислилася трохи.

— Глянувся хтось? — Маша примружилася. — Стоп, не відповідай. Бачу племінничка Корицького. Хочеш, познайомлю? Нічого собі такий. Ми на його тридцятиріччі були — Тимур з ним у більярд грає.

Ще десять хвилин тому я напевно погодилася б на знайомство з родичом забудовника, який майже десять років заповнював самі жирні земельні ділянки нашого міста своїми елітними будинками. Подруга щось говорила, слова пролітали повз, розчинялися в шумі музики, у дзвінкому склі бокалів і глухому битті крові у вухах.

Мої очі знов самі знайшли його відображення у дзеркалі. Тепер він стояв ближче. Я точно бачила — ближче, ніж був. І мене ніби злегка потягнуло вперед, хоча я не рухалася.

— Ти мені краще скажи, хто в бірюзових капцях? — раптом запитала її, не стримавшись.

Хто як не Марія, знала всіх значущих персон в місті. Завдяки закладам свого чоловіка була зазвичай присутня на елітних тусовках, а подруга давно затямила, що інформація і знайомства крутять цю планету в той бік, в який тобі потрібно. Тому із задоволенням збирала плітки з усіх доступних джерел. Я її вважала особистим довідником по життю сильних цього світу, конкретно нашого міста.

— А нічого такий, — раптом зауважила подруга, і я з подивом втупилася в її очі.

— Подруго, — сказала вона мені майже пошепки, — нічна самотність, власні пальчики і вібратор — звісно непогано. Але іноді треба, щоб тебе віддерли якісно. І бажано так, щоб ходити було важко.

Вона знов окинула об’єкт моєї уваги прискіпливим поглядом.

— Не певна, — задумливо проговорила, — гадаю, зі столиці якийсь мажор. Наче це його кодла вже з місяць зависає в закладах Тимура, здається, саме там і бачила його. Невже педофілія тепер твій профіль? — прошепотіла мені у вухо й засміялася зухвало, теплим диханням лоскочучи шкіру.

— Певна, він повнолітній, — відбрила я.

— Авжеж, — погодилася вона, — виглядає так, що може ліжко зламати. Потягнеш, старушка?

— Заздри мовчки, — блимнула на неї, ховаючи напруження за іронією. — То що ти казала до цього?

— Тимур скоро забере. Раніше звільнився. Вибачиш засранку? — подруга скривила губи винувато.

— Ходімо покуримо, — кажу, — і розповіси мені ще щось про місцевий тераріум.

Вийшли на вулицю. Повітря свіже, а темрява вже вкривала місто. Прохолодний вітер чіпляв поділ сукні, і я відчула, як вкриваюся мурахами — від холоду чи напруги, важко зрозуміти. Машка щось розповідала про останній скандал на дні народженні якогось чинуші з мерії, але її слова пролітали повз мене.

Подруга була права — виглядав хлопець років на двадцять з гаком, хоча я могла помилятися і йому більше, ніж гадаю, а тому сумнів почав точити мозок.

Після того як вона поїде, можна було б звісно приєднатися до Сімохіної, що завітала разом із чоловіком — я знала її давно. Світська левиця і моя давня клієнтка, з того часу, що бігала ще коханкою тепер вже свого чоловіка. У неї завжди була бульдожа хватка — увела того від дружини. І не даремно. Він добряче піднявся останнім часом на зерні.

Я затягнулася глибше, ніж треба. Дим дряпав горло, але повертав контроль. Розуміла, що не хочу їхати, але боялася і залишитися. Усередині дві сили тягнули у протилежні боки — одна казала йди додому, інша шепотіла зачекай, ще трохи. Але дедалі я приходила до тями і вважала поганою ідеєю продовжити переглядки з цією темною конячкою.

— Подруга, залишишся чи передумала? — хитро спитала Маша, видихаючи дим убік.

— Гадаю, краще піти з тобою… — відповіла невпевнено.

Я хотіла і не хотіла поїхати разом з Машкою, розуміючи, що якщо залишусь тут наодинці, то накою того, чого не слід.

— Ти надто багато думаєш. Власне, в цьому й причина всіх жіночих проблем, — кинула вона, поправляючи волосся. — Ти розумна, але не про чоловіків. Сама розумієш — з таким тільки на одну ніч. Розслабся і не думай. Отримуй задоволення.

Я підняла на неї очі, випускаючи дим у ніч.

— З яких пір ти така розумна стала? — єхидно спитала, — коуч доморощений?

Вона засміялася, але я бачила — десь усередині вона все одно хвилювалася за мене.

А я — просто стояла, слухала, відчувала, як нікотин розтікається по тілу, заспокоює руки, але не серце.

Те билося швидше, ніж має. Бо я знала: якщо поверну голову — може виявитися, що він теж вийшов. І тоді гра почнеться по-справжньому.