Раді Вас бачити!

Із заціпеніння мене вивів дощ. Він великими краплинами почав падати на обличчя, обдаваючи холодом. Хоча осінь наступила лише по календарю і літо ще правило бал, ці краплини здавались крижаними.

На мить заплющивши очі я взяла себе в руки. Будь-що-буде. Потрібно йти додому. Мені хотілось заритись в подушки та плакати. І якби я так зробила це ще раз показало б, яка я слабка. Тому рішення закопати мої довбані відчуття і почуття показались досить хорошою ідеєю.

Ноги швидко понесли мене додому. Жила я не так далеко.

Дощ почав йти ще сильніше і поки я дійшла додому, то промокла до нитки.

Вдома мене зустріла бабуся. До речі, її звати Рая. Дуже навіть нормально порівнюючи зі мною. До неї якраз прийшла подруга на чай. До неї щодня хтось приходив, тому я й не здивувалась. Вона була світською людиною. Частенько сама любила прогулятись з тими ж подругами в якийсь ресторан, парк чи навіть по магазинах.

Якщо ви зустрінете гарно одягнену бабулю в дорогому магазині, то це точно моя. Або її подруга.

- Ти змокла, люба? Швиденько біжи в душ, а я зварю тобі глінтвейн. – ще з порога заявила бабуся і зняла з мене промокшу куртку.

- Доброго вечора, пані Галино! – привіталась я з бабусиною співрозмовницею. – Рада Вас бачити! Як ся маєте?

- О! чудово люба! А в тебе все добре? Не відповідай, швидше переодягайся і до нас. В нас є дуже смачне печиво і неймовірний пиріг твоєї бабусі!

Я тільки кивнула головою і усміхнулась. По дорозі у ванну я скинула майже всі мокрі речі і залишила їх прати, а сама залізла під гарячий душ. Все роздумувала, що мені робити, поки струмочки води стікали по тілу, а запах конвалії розносився по кабінці.

Цілком можливо, що завтра ми побачимось. Якщо зовсім не привітатись, то це буде підозріло. Для Соні. Для всіх. Він, напевно зрозумів би цей жест. Зробити вигляд, що нічого не сталось? Чи зробити вигляд, що це був він ініціатором всього, що не так далеко від правди, а самій пробачити його. Але за що пробачати?

Може пробачити, за те, що він дозволив собі мене поцілувати. Навіть, якщо це дозволила я, то так буде простіше. Для мене і, можливо, для нього.

Закінчивши приймати душ я пішла в свою кімнату. Вона була на другому поверсі. Мені пощастило – вона була однією з тих кімнат, що мали вихід на балкон. Він по кругу оперізував пів нашого будинку. Я люблю виходити туди зранку з чашечкою кави і дивитись на річку, болотні зарості, що розкидаються біля неї, та на птахів. Найбільше тут диких качок, але і в нас є, і сусіди тримають вдома свійських. Вони майже увесь час проводять плаваючи в річці. Тут навіть є бобри. Одного разу вони навіть спорудили хатинку майже напроти нашого будинку, щоправда, з іншої сторони річки. Було дуже цікаво спостерігати за ними.

А скільки всякої всячини ще водиться в тих заростях. Більшість назв дрібних птахів мені невідомі, але я точно бачила там зграйки синиць та горобців, а ще якихось пташечок з жовтеньким пір’ячком.

Влітку тут повно різнобарвних метеликів та бабок, хмарами літає всіляка комашня, яку і поїдають птахи. Тут пташиний рай!

А ще тут повно жабок, які потужним хором виспівують серенади ближче до вечора, різноманітні річкові молюски, равлики.

Чого тут тільки немає! І спостерігати за цим виром життя приносить неабияке заспокоєння.

На моєму мобільному було вже п’ять пропущеним дзвінків від Соні. А набрала її номер. І чекати довго не довелось.

- Привіт ще раз! Що зараз робиш, Оллі?

- Я вдома. Тільки душ прийняла.

- А що там Сергій?

- Я була не з Сергієм…якщо хочеш знати, то приїдь до мене. Думаю нам варто поговорити.

- Буду за 20 хвилин. – без зайвих запитань мовила Соня.

Вона вміла вислухати. Хоч і була інколи трохи набридлива. Також вона вміла берегти секрети не гірше, ніж працівники якихось крутих спецслужб.

Поки я випила знизу глінтвейн та з’їла шматок яблучного пирога вона вже була в мене. Бабусю також не здивувало, що забігла Соня, вона була частим гостем і мало не жила зі мною. Жінки її привітали і ми піднялись до мене в кімнату, захопивши з собою по чашці гарячого шоколаду.

- Я…я не знаю навіть з чого почати…

- Ми стільки дружим, що я можу відгадати: в тебе сталось щось таке від чого ти хотіла б поридати в подушку і не знаєш як інтерпретувати ситуацію. Правда ж?

Я скривилась і кивнула головою.

- Ти навіть не хотіла мені розповідати. Але, якщо ти не розкажеш, то тобі буде ще гірше. Судячи по сьогоднішньому дню – ти певно ходила на побачення з кимось таким з ким не варто було. Але не з Сергієм? – вела серйозно вона, дивлячись на моє обличчя. – Ти була з нашим новим практикантом? Це ж очевидно, Оллі! – здогадалась вона. А я тільки важко випустила повітря з грудей і закрила обличчя руками. Вона обняла мене. – Нічого ж страшного не сталось? Правда? І навіщо ти з ним ходила? Його ж можуть звільнити ще до того як взяли на роботу!

Від її слів мене кольнуло. Можливо саме цим була спровокована його поведінка?

- Так ти все сама розкажеш? Чи мені тицяти пальцем у небо?

- Сама… - видавила я і розповіла всю історію з самого початку, так як я її бачила. З кожним словом було все легше і легше розповідати. Ті моменти, які тоді мені здалися дуже інтимними виявились не такими вже й цікавими, коли я описала їх словами. Соня ж уважно вислуховувала кожне моє слово, не перебиваючи, лише зрідка киваючи головою, хмурячись чи усміхаючись. Коли слова закінчились вона просто обняла мене, а потім простягнула чашку з шоколадом.

Ми довго сиділи мовчки попиваючи свій напій. Дивились у вікно. Було боязно першій порушувати тишу, для неї так само. Чи, може, вона думала, що сказати мені на оце все? Дати якусь добру пораду. Мені зараз цього не вистачало.

- Думаю, ти робиш трагедію з всього що сталось. – Нарешті почала вона. – Якщо поглянути на ситуацію збоку, неупередженим поглядом, а це мій!.. – І вона сяюче усміхнулась при цьому елегантно показавши рукою на себе. - …то можна зробити такі висновки: по-перше – це було не побачення, і не важливо чим це закінчилось, скоріше ділова зустріч; по-друге – ви подобаєтесь одне одному, а може навіть більше, ніж подобаєтесь; по-третє: тобі варто зачекати з цим, хоча б до того часу, поки він перестане в нас викладати, що б у нього не було проблем, думаю, що семестр ти точно протягнеш, - і вона усміхнулась ще раз.

- А по-четверте?

- В тебе є проблема. Він мав тобі проводити додаткові заняття. А тепер він навряд чи захоче це робити, після того що сталось. В цьому випадку ти можеш зробити вигляд що нічого не було, або що ти не збираєшся сприймати те що сталось серйозно. Хоча навряд чи це допоможе, якщо він серйозно відноситься до ситуації.

- Уявлення не маю, як він до неї відноситься. Мені хотілось би все це забути як дурний сон, але якщо ми не побачимось на тижні, то в середу цієї зустрічі не запобігти…

- І ще по цій причині я не зустрічаюсь з Костиком. – із знанням справи заявила вона. – Все буде добре. Краще, займись навчання, забий голову цим всім і тобі буде ніколи думати про все інше. Поїдь в гості до Сергія, або ж ходімо сьогодні і розвіємось. Можливо ти з кимось познайомишся і ця дур вивітриться в тебе з голови. Врешті решт, ви лише сьогодні познайомились, навряд чи це любов з першого погляду.

Вирішивши, що всі Сонині ідеї просто геніальні і навіть співпадають з моїми бажаннями ми стали збиратись на дискотеку. Цю частину плану вдалось реалізувати вже зараз. Собі я сказала одну з улюблених книжкових фраз, її завжди повторяла Скарлетт – я не буду думати про це зараз, я подумаю про це потім.