Раді Вас бачити!

Поки я сумувала за нашим столиком з вулиці підтягнулись хлопці. Вони тхнули сигаретним димом і мене мало не вивернуло на стіл. Я поплескала рукою по стільці біля мене і кивнула Кості. Він підсів:

- Тобі вже наскучило і хочеш додому? – запитав він. – Ти могла б їхати, ми викличемо потім таксі.

- Я ще трохи побуду. Дехто дещо мені винен. Має розрахуватись сьогодні, а мені це важливо.

- Зрозуміло. – кивнув він.

- Я тобі хотіла сказати, спитати…Тобі ж ще подобається Софія? – він знову кивнув. – Не думаєш, що тобі потрібно розпочинати діяти сьогодні. Навряд чи твої запрошення зустрічатись подіють…Думаю, варто щось зробити…Ну…- запнулась я і відчула як червонію. Межу розпущеності Кості я не знала і хоча ми друзі – одна річ смішки, інша серйозна розмова.

- Знаю, знаю…тут темно…- він усміхнувся та підняв брови, та додав – романтично…ми трохи п’яні і їй буде легше розслабитись. Правда як її витягнути танцювати…

- Не думаю, що це буде так вже й важко, - сказала я і надпила свій сік. – До речі, ось і медляк. І Соня сюди йде. Давай, вперед! – я легенько підштовхнула його.

Костя не довго думаючи стрибнув запрошувати Соню, вона ж, напевне, по договору мала запросити його – вони просто врізались одне в одного. Єдине, що залишило їхні голови цілими, то це різниця у зрості.

- Потанцюєм, - запропонував першим Костя.

Вона кивнула і вони подались на танцпол.

- Що ти задумала? – запитав врешті Сашко, який спостерігав всю цю комедію.

- Саш, мені просто набридло, що вона втручається в моє життя…і часто це носить руйнівний характер.

- Є щось таке…- вони трохи знали про мої пригоди.

- Тож я вирішила повтручатись в її, можливо я їм допоможу…і буду супервумен. А як ні, що ж – буде міні-відплата за скоєне нею.

- Вона ж хотіла як краще.

- Хто ж тобі сказав, що я не хочу як краще? Можливо в них щось вийде.

- Якби все залежало від Кості, то можливо, а Софі. Вона така вільна і незалежна. Навряд чи їм варто зустрічатись.

- Кажуть протилежності притягуються.

Він зробив ковток пива і ми мовчки дивились, як наші друзі танцювали. Це і танцем не назвеш, та яка різниця. Головне, що він зміг її обняти і судячи по картині – так як він хотів. Неочікувано. Всі звикли, що він тільки пропонує, бла, бла, бла. Слова, які мало що варті.

Коли закінчилась ця пісня діджей ввімкнув щось схоже на самбу. Подруга вже йшла з танцполу, коли він догнав її, схопив за руку, та потягнув до себе. З різким ривком вона прямо розпласталась по ньому та він геть не розгубився. Кількома поворотами повернув її мало не в центр танцполу - під цю музику мало хто танцював, це потрібно вміти, то ж місця було вдосталь. На мить я побачила її здивоване обличчя, яке, напевно відрізнялось від мого мало чим – Костянтин уміє танцювати!

Кожен його рух був злагоджений, ніби він робив це мільйон разів. Єдине, що заважало танцювати досконало – Соня, яка хоч і намагалась та все одно було помітно різницю. Хоча, їм здається було байдуже. Вже те, що подруга підключилась у танець, який танцювати то і не вміє з хлопцем якого постійно відшиває щось та значить.

- Ти знав? – ошелешено спитала друга.

- Звідки? – запитав мене не менш здивований Саша. – Вважаєш ми репетирували разом?

- Це круто!

- Бачу. Напевне, варто і собі кілька уроків взяти.

- Маєш якусь кралю на приміті? – піддражнила я.

- Поки ні. Навіть не шукав. Хотілось чогось спочатку добитись – заробити грошей, обзавестись власним житлом, машиною. Щоб був дах над головою, а тоді можна і половинку шукати.

- В тебе прямо Американська мрія.

- Типу того. Кожен має право мріяти як хоче.

Поки ми розмовляли до столика підійшли наші танцюристи, задихані та вогкі. Хлопець допоміг сісти Соні, і пішов взяти мінералки.

Коли він нас покинув подруга потягла мене з собою в туалет.

- Ти казала два танці. Є два танці. Надіюсь тепер я вільна?

- Хіба. Ти так напилась, що навіть не пам’ятаєш, що пообіцяла?

- Що потанцюю з ним два танці. Не діставай!

- Нєа, дорогуша. Ти сказала, що запросиш його на два танці. Ти запросиш його, а на цей танець запросив він тебе. Так що не зараховано.

- Ти сучка. Нічого не збираюсь більше робити.

- Як хочеш. Та тоді, ти мені не подруга. Два танці.

- Ах так. – вона замахала руками. – Єдине, що зберегло нашу дружбу, це те, що сьогодні в тебе свято.

- Ще б пак. Частіше б такі свята. – відчеканила я.

Через хвилин двадцять знову ввімкнули повільну музику та Костя запросив її перший. Знову облом і вона мало не спопелила мене поглядом але пішла танцювати.

- Що це з нею? – запитав Сашко. – То вона його ігнорує, то танцює постійно.

- План Б в дії. – підмогнула я.

- А що з планом А?

- Вже виконався. Сам собою. Щоб укріпити досягнуте, їм варто сьогодні лишитись удвох…

- Воно то так, але таке навряд чи станеться. Не думаєш, що ми можемо відправитись додому. Ці голубки і самі розберуться.

- Ще трошки, і я тебе підкину. Просто не хочу стовбичити сама.

Він знову погодився почекати ще трошки.

На слідуючому медляку Софії вдалось нарешті запросити Костю першій. Нарешті я добилась свого. І це було навіть не три танці, а всі чотири. Коли вони відчалили на танцпол я сказала Сашкові, що б той збирався, а сама пішла розплатитись. Мені не дуже хотілось кидати їх удвох, адже завтра не обійтись без розборок, та хто не ризикує, той не п’є шампанське – це всім відомо.

Сашко наздогнав мене при виході.

- Зачекай, тобі точно це варто побачити, - він ткнув пальцем у сторону танцюючих пар. Наші «голубки» цілувались! Вау! – А тепер, закрий рот і вшиваємось, поки вони нічого не засікли.

Як і обіцяла я підкинула однокурсника додому. Він жив не так далеко від мене. А потім поїхала до себе.

Добравшись додому я відчувала себе як ніколи втомленою. Але навіть трохи щасливою. Напевне, це був не найгірший день народження у житті. Можливо, хоча б комусь сьогодні пощастить. Та і радіти за когось теж приємно, хоча це інколи і засмучує, починаєш заздрити чужому щастю, не по чорному, як в декого виходить, а просто так, наче, і тобі чогось не вистачає і ти не знає, не можеш цього досягнути. Ось така радість переплетена з сумом. Це і є ми. Навіть радіючи за когось ми думаємо про себе. Адже саме ми – я – є маленька своя вселенна. І поки ти існуєш, існує і вона.

Закутавшись в ковдру мені хотілось поринути у сон та на телефон прийшло смс. Нехотя я вилізла з під ковдри та дістала його із сумки – варто вимкнути звук до ранку, а то хто зна, скільки людей мене ще вітатиме, можливо, комусь заманеться ще о п’ятій щось написати чи навіть подзвонити. Після розблокування на дисплеї висвітилось вхідне повідомлення з невизначеного номера: "Вітаю з днем народження, Оллі. Мені дуже шкода, за все, пробач, я ще й досі тебе кохаю."