Раді Вас бачити!

Надворі було спекотно, хоча і вечоріло, але вечоріло тільки на годиннику. Подруга мала йти, в неї було побачення. Єдине, що я змогла витягнути з неї це те, що він «так нічого», а ще гарно танцює. З її батьками він вже познайомився. А в неділю він поведе її до своїх. Шикарний поворот. По-моєму, запахло короваєм?

Ми вже мали розбігатись, коли мені зателефонував Антон. Це дуже здивувало мене та все ж я вирішила відповісти.

- Так…Ні, а що?..Навіщо?...Гаразд, скоро буду. - я поклала трубку а Соня вже очікуюче дивилась на мене.

- Ну що там?

- Антон, каже, що треба поговорити. Просив приїхати в Кораблик.

- Он як? Знов клини підбиває?

- Навряд. Напевно нестиме якусь ахінею, як минулого разу.

- А що він говорив?

- Не важливо, - махнула я вільною рукою. – Поїду, послухаю. Всеодно зайнятись нічим. Навряд він там один, то ж мені нема чого переживати.

- Дивись мені, коли що, то дзвони. – Соня обняла мене на дорожку.

- Ти ж на побаченні будеш, ще перерву якийсь інтимний момент, - пожартувала я.

- Нічого. Удачі.

Ми розпрощались з подругою і я маршруткою вирішила під’їхати в Кораблик. В маршрутці було ще гірше, ніж на вулиці. Сморід пального був вище моїх сил, то ж я вискочила з неї не доїхавши ще одну зупинку, перейшла дорогу та подалась в сторону бару.

Здалеку я побачила Антона та Макса. Другого я навіть дуже рада бачити. Незважаючи ні на що, він лишився моїм другом. Можливо, він нічим особливим мені не допомагав. Ми тільки взаємовиручали одне одного. То він мені ОС оновить, чи комп від вірусів почистить, я йому допомагала з тими предметами, що йому не давались, та якщо бути відвертим просто писала за нього реферати, і дуже навіть непогані. А от Антон, хоча я його вибачила, друзями ми не лишились. Та все ж я вирішила приїхати послухати, що ж він таке хоче сказати мені.

- Привіт! Привіт! Оллі! – Заволав Макс ще з далеку. На що я помахала йому рукою, щоб він побачив, що я його чую і немає причин більше волати. Коли я прийшла то привіталась. Навіть обняла Макса. З Антоном я себе так вільно не почувала.

- Чувак, вона явно тебе не долюблює. – Засміявся той, коли я схрестила руки на грудях і спитала, чого він мене покликав.

- Чесно кажучи, це мало мене стосується. – зло сказав той.

- Але тобі варто це побачити. – Мовив Макс. – Та краще зразу грам сто випити. Ну, щоб нормально себе почувати.

- Ви про що? Може якось ясніше висловитесь?

- Давай ти скажеш. – Запропонував Макс Антону. – Ти і так в неї не на мазі, а знаєш, колись гінцям з поганими новинами голови відрубували, ти і так без неї, символічно.

- Досить вже. – я починала сердитись. – Що відбувається? Кажи.

Антон глибоко вдихнув.

- Олівіє. Ми тут пиво пили. Раптом приходить твій бойфренд.

- А він що, пива немає права випити? – спитала я, але в нього зараз мав би бути урок, подумала я про себе.

- Має, чом би й ні. Та тільки він прийшов сюди з якоюсь фіфою. – видавив Антон. – Навряд чи вона його сестра.

- В нього їх немає. – погодилась я та всередині вже все похололо.

- І точно не колега. Знаєш, з колегами за столиками в барі не лижуться. – випалив Антон.

З його словами моє серце впало і розбилось. Я не могла повірити, що це насправді. Він просто вигадав цю історію.

- Вони ще тут? – різко спитала я. – Хочу побачити на власні очі.

І попрямувала до бару, не уявляю, як дійшла – ноги були ватяні і не хотіли слухатись. Я підійшла до барної стійки і розирнулась.

Це була правда. Антон мене не обманув. Мій Стас сидів з якоюсь дівчиною в дальньому кутку – вони ніжно щебетали. І мені захотілось блювати. В мене була хороша можливість подивитись ще на все це, на цей обман. Він сидів спиною до залу, та я впізнала б його навіть серед сотень схожих.

- Щось будете. – відірвав мене бармен від роздумів.

- Ох. Німіров, сто поки що.

- Поки що? – здивувався той.

Ззаду підійшов Макс.

- Я можу чимось допомогти?

- Навряд. Хіба відтягнеш мене від цієї сволоти, коли я надумаю його задушити.

- Але ж ти нічого ще не знаєш…- висловив він думку.

- Він мені брехав. В нього мали бути два заняття. Друкувати він мав щось. Ось тобі й заняття. Цікаво, що ж він мав на увазі під друкувати. – гірко мовила я. Бармен якраз поставив стакан з випивкою і я не задумуючись його перехилила. Горілка обпекла горло і на очі виступили сльози. Краще від неї. – Зараз ми це і вияснимо. Ще два по сто. В різні стакани. Вистачить? – Поклала бармену сотню. І він кивнув. Налив ще два стакани.

Взявши їх я направилась до столика новоспечених голубків.

Дівчина побачила мене першою. І ще не встигла розкрити рот, як я підсунула стілець збоку та присіла біля них. Вона тільки здивувалась. Стас побілів. Вау! Ось який ефект я на нього справила.

- Ну що ж. – мовила я. – Давай знайомитись. – І поставила один стакан супутниці Стаса. – Це вам. Кажуть добре для нервів.

- Ви хто така? Стас? – запитала дівчина. Він оговташивсь повернувся до мене та мовив.

- Що ти тут робиш? Ти мала бути вдома. – я ж проігнорувала його.

- Я його дівчина, Олівія. – і простягнула при цьому руку, щоб потиснути їй. На диво вона подала свою. І ми потиснули руки.

На її виявився перстень. Хто б подумав.

- Я Марійка. Його наречена, очевидно вже в минулому, - додала злегка шокована дівчина, а потім перекинула принесений мною стакан і випила залпом.- Цікаво ситуація склалась. І що ж, ви спали? – Питала вона у мене і зрозуміло чому. Він дурив нас обох.

- А ти як думаєш. Я б назвала це регулярним сексом. А ти як? – спитала я в Стаса.

- Можна я все поясню.

- Цікаво, що ж ти будеш пояснювати? – Спитала Марійка. – Нам і так все зрозуміло.

Те, що обдурили не мене одну якось полегшило ситуацію. Я просто випила ще одну порцію німіроф та встала з-за столу.

- Що ж, якщо ти хочеш, що б він дурив тебе далі, щастя вам. Коли ні, то тільки тобі. – Я кивнула Марійці. Розвернулась та попрямувала з бару.

Ноги не були такими ватяними як раніше та було хреново. Образливо.

Вийшовши на двір я почула за собою кроки.

- Оллі, зачекай. – гукав Стас.

- Та пішов ти. – сльози самі бризнули з очей, я вже не могла стриматись.

- Я хотів її кинути. – виправдовувався він.

- А лизався з нею на прощання? Та ти дурив власну наречену. Як тобі взагалі після цього можна вірити. Іди геть.

- Олівіє. Я люблю тебе.

- А я тебе більше ні.

Він хотів поцілувати мене та я вирвалась і кулаком зацідила йому по носі. Хлинула кров і він матюкнувся. На моє щастя з бару вибігли хлопці, Макс кинувся до мене.

- Ти в порядку?

- Настільки наскільки можна після такого бути…

- Добре, - він обняв мене.

- На ось. – Антон дав йому телефон. – Розкажи їй, що сталось. Скажи хай приїде. А я з цим слимаком розберусь.

- Кому? – вирвалось у мене крізь сльози та я не почула відповіді. c4c2f