Раді Вас бачити!

Хоча день народження лишилось позаду та я ще не знайшла місця всім подарункам. Всі були гарні і це надзвичайно приємно, що стільки людей хочуть порадувати тебе хоча б раз у рік.

Тортик, який ми з Сонею знищили був від бабусиної подруги. Ще мені подарували кілька книг, блокнот, хтось із батькових друзів прислав квіти та цукерки та найбільше мені сподобався акваріум. Він був невеличкий, на сто літрів води. В придачу були всі необхідні для його роботи деталі та декор і ще й два пакети чудових рибок, і корм для них. Як виявилось, це був подарунок Адріана. Спершу я його не помітила, його підключили мама з ним в мене в кімнаті, а потім приховали – для сюрпризу. І увесь ранок бродячи сюди-туди я так і не помітила змін в кімнаті. Навіть уваги не звернула – так могли навіть бомбу покласти.

Потім Соня коли відійшла, то спитала, що то в мене там під рушником, і ми разом виявили це диво. Одразу ж почали годувати рибок і милуватись як вони своїми маленькими ротиками намагаються вхопити корм. Тоді я подумала, що життя в акваріумі – жалюгідне. Забудь я про них на один день, можливо, вони навіть не схуднуть, а якби я поїхала кудись на тиждень чи навіть місяць, хто про них подбає?

Тоді я ще не знала від кого він, а дізнавшись, вирішила Соні не говорити, адже в Адріана нібито щось починалось з Крістіною. Тож навіщо давати їй причину для ревнощів, коли для мене це просто дружній подарунок.

Ми з подругою тоді ніби медитували, споглядаючи, як бульбашки повітря піднімаються вгору, а рибки снують між імітацій водоростей, запливають у підводний замок, пропливають крізь дірки в скринях із скарбами. Розум має відпочивати, очищуватись. Так як флешку інколи форматують, щоб наповнити новими даними, або як земля вкрита снігом відпочиває від дерев, вони нікуди не діваються та все ж спочинок дає силу їй жити далі. І, можливо, навіть кожен льодовиковий період на планеті потрібен для того, щоб вона відпочила, що б стати до справ свіжою. Не найкраще порівняння та все ж…

Прийшовши із занять я подалась до акваріума помедитувати. Мені так сподобалось, що я робила це кілька днів поспіль. Та і мені справді не вистачало чогось чи когось, що б я про це дбала. Рибки були найменшим злом. Акваріум також потрібно чистити та не так часто як після інших тварин, рибки не тхнуть, вони тихі і при цьому дуже красиві. Тільки на дверях в кімнаті довелось почепити постер – погодуй своїх рибок, бо не звикла я когось окрім Соні годувати.

Варто було надолужити згаяне. Лікар казав трохи поберегтися та я ж не вагони розвантажувати збираюсь та і «медитація» чудово розрядила мене. То ж я взялась виконувати завдання та вивчати матеріал. Єдине що дозволяло предмети здати пізніше інших це відсутність через хворобу.

Повчивши третину відведеного на вечір я вирішила перепочити і взяла одну з подарованих книг з полиці. В нашу міні-бібліотеку я вирішила віднести їх пізніше, коли прочитаю.

Та розпочати мені не довелось. У двері постукали, я сказала, що можна ввійти. Це була бабуся. Я її не бачила ще з мого дня народження. Очевидно вона сьогодні повернулась, та в обід нам не довелось зустрітись – її не було, та наготовлений борщ на кухні вже свідчив про її присутність.

- Привіт, Олівіє. – усміхнувшись, бабуся зайшла в кімнату та сіла на моєму ліжку.

- Привіт, бабусю, як з’їздили?

- Непогано. Жаль, що ти не змогла зі мною поїхати, тобі сподобалось би.

- Жаль. Можливо іншим разом, - погодилась я. – А де Ви були, я Вас не бачила, коли прийшла із пар.

- Ох, я була в гостях у Анни Михайлівни, пам’ятаєш її.

- Звичайно, - усміхнулась я. – Щось важливе, чи просто посиденьки? – запитала я, хоча мені насправді було не цікаво.

- Та прості посиденьки. В нашому віці мало що буває таким важливим. На жаль, ми вже мало що вирішуємо. А от ти, твої батьки – ви і є тими, хто робить сьогодні.

- Ба, ви вдаєтесь у філософію занадто глибоко. – Засміялась я та обняла її. – По-моєму, ви занадто рано списуєте себе з рахунків.

- Але ж це правда. Єдине, чого мені лишилось чекати – це смерть. Тому я більше взагалі нічого не чекаю. Смерті я точно чекати не хочу, вона і так прийде. Я живу, поки живу. То чом мені не потусити із старою знайомою. Ох, дві старі шкапи і тусовка.

Ми обидві зареготали. Коли ми перестали, то вона додала:

- Я подумала, що ти захочеш дещо дізнатись. Якщо це тебе і досі цікавить…

- Що саме? – спитала я навіть не уявляючи, про що може йти мова.

- До Анни Михайлівни знову приїздить той практикант, що ти в нього уроки брала. В нього у вас в університеті написання дипломної та і ще якась практика.

- Чесно кажучи, мені це не цікаво. Ми мало знайомі з ним.

- Я думала, що він тобі подобався, і ти йому теж. – сказала бабуся ніяково, - Вибач, що втрутилась.

- Ну, він більше мені не подобається. – вискочило у мене.

- Значить, подобався…

- Тепер, це немає значення.