Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Рідні дуже турбувались, що я поїхала сама, тому із полегшенням дихнули, коли я зійшла із літака в аеропорту.
По дорозі додому я майже увесь час спала, якраз була ніч. Машину вів батько по черзі з мачухою. Мама з бабусею чекали мене вдома. Але прибути я мала не раніше, ніж на світанку.
Коли ми нарешті приїхали додому почалась моя улюблена роздача подарунків. Всім дуже сподобались індійські презенти. Особливо бабуся оцінила подарунок містера Джайя – кошик прянощів. Вона любила готувати і таке просто не могло не прийтись їй до душі.
Фото я вирішила показати їм пізніше. Мені хотілось деякі з них занести в окрему папку і нікому не показувати, хіба Соні.
Після численних питань, бабуся мене нарешті погодувала та відправила спати. Я прокинулась аж після обіду. Від Соні було десять пропущених дзвінків – вона знала, що я вночі прилечу. Тому я відразу зателефонувала їй.
- Привіт, Соня! Я так скучилась, приїзди скоріше, я маю тобі презент.
- Привіт! Я вже в тебе вдома. – Засміялась вона. – Я просто не витримала і вирішила приїхати. Ми знизу, п’ємо чай з твоєю бабусею.
- Краще піднімись до мене, бо я ще не прокинулась добре і мені так не хочеться підніматись з ліжка.
- Ок.
- І захопи чай з печивом, а краще якийсь жирненький бутер.
За п’ять хвилин в кімнату увійшла Соня, таскаючи в руках величезну тарелю з купою печива, булками та бутербродами, а в іншій руці несучи велику чашку чаю. Я швидко вистрибнула з ліжка і допомогла їй.
- Ой ні, індійська принцесо, не варто вам займатись справами челяді.
- Та ну тебе. – і поставивши їжу на столик ми обнялись. – Я вже скучила.
- І я теж. Крістіну батьки відправили до бабусі до кінця канікул, і ти поїхала, я зосталась одна. Тільки я і комп’ютер.
- А якже Сергій? Він не приїздив?
- Ми розстались. Я, бачиш-но, задалеко для нього живу. А що у тебе цікавого було? Давай розказуй.
- Я навіть не знаю, з чого почати! – промямлила я.
- Як це, з чого? Почни з початку.
Що я і не довго думаючи зробила, перед цим ввімкнувши ще невідсортовані фото на фотоапараті, і розповідаючи про події, про місця і людей, про свої пригоди. Соня мене не перибивала, тільки сиділа з роззявленим ротом і час від часу кивала головою. Її рот роззявився ще ширше на тому місці де ми зайнялись любов’ю з Ебрагімом в готелі в Джайпурі. В кінці вона розчаровано запитала:
- І це все?
- А ти хотіла, що б ми одружились під акорди індійських дудок?
- Ну, ні. Але якби якийсь хеппі енд…- затягнула подруга.
- Це і є хеппі енд. Розумієш? В нас обох в житті був чарівний момент, який ми провели разом. Не варто це псувати буденністю.
- Можливо і так. Хотіла б і я туди з’їздити.
- Думаю, що в тебе є шанс. Це не так дорого. Те, що я пронтранжирила пятнадцять тисяч зовсім не означає, що ти маєш викинути стільки ж, в більшості випадків там помірні ціни, а то й навіть дешеві. Інколи, дешевші, за українські, просто ми дуже добре розважались.
- Оллі, Оллі… – вона задумливо подивилась у вікно і нарешті продовжила. – Після того, що відбувалось там, у Індії, я навіть не знаю, чи варто тобі говорити…
- По-перше, те, що було там – залишилось лише спогадами, а по-друге, розказуй, раз почала…
- Я дізналась про це тільки позавчора, і не хотіла псувати тобі вікенд, - виправдовувалась вона. – Мені Костик сказав. В нього закінчилась практика і він поїхав. Напевне, назавжди. – І вона вичікуючи подивилась на мене.
- І?
- Що І?
- Я намагаюсь зрозуміти, що цим ти хочеш мені сказати? – по-правді я і справді не розуміла, що вона від мене хотіла.
- О! – вона знову роззявила рот не знаючи, чим мені відповісти. А потім видала: - Ось як, значить ти поїхала в Індію, переспала з якимось чуваком і Стас, в якого ти була настільки закохана, різко став тобі по барабану…виявляється я тебе не знала…
- Перестань, Соню. Ми це питання закрили давним-давно. Він мені подобався, але це ще нічого не означало, а поїхав, то і нехай. Думаю, що в кожного з нас своя дорога і ми зустрілись…ну майже випадково.
- Я б не сказала, що зустрічатись кілька раз на тиждень схоже на випадково…
- Не починай, хіба не ти свого Костика посилаєш шукати інших дівчат собі, ти і справді хочеш, щоб він чогось навчився, чи випробовуєш його на вірність?
- Це немає ніякого відношення до тебе, а ти переводиш тему, - образилась Соня. – Між іншим, саме твоє особисте життя ми обговорюємо найрідше, то ж могла б щось сказати.
- Я знаю, що це не те, що ти хотіла б почути. Але мені не настільки сумно, якби мені хотілось навіть самій. Між нами ж нічого не було, немає про що згадувати…
- Ага, немає…то, може ти для нього хотіла навчитись всіх премудростей…- загадково мовила вона.
- В будь-якому випадку, це вже немає значення. – без каплі жалю промовила я. – Але насправді, ні. Ебрагім мені подобався і достатньо для того, щоб зайнятись з ним любов’ю для того, щоб просто зайнятись, а не вчитись чогось для когось.
- Але ж Тернопіль, не так далеко, як Делі, чи навіть Київ.
- Коли я була б йому дійсно потрібна, він би просто так не поїхав.
