Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Індія.
Якби це нереально звучало, але я все ж добилась своєї мети і я тут.
Летіти довелось з пересадкою але воно того варте.
І я навіть не уявляла, що я тут зустріну насправді, оскільки знала її лише з фільмів.
Не очікувано але сюди я потрапила лише із товстим словником хінді та великим рюкзаком. Я приїхала не відпочити, а побачити, торкнутись її.
Хоча я планувала пожити десь на знімних квартирках, той тиждень, що тут проведу, але батьки настояли, щоб я зняла номер в пристойному готелі. Звичайно я їх не послухала. Але це було пізніше.
За стінами аеропорту мене зустріла країна протиріч, барв та життя. Можу із стовідсотковою впевненістю сказати – в нас такого ніде не зустрінеш. Індія ніби велика скринька з коштовностями, які виблискують і манять.
Більшість жителів тут мають смугляву шкіру і за походженням індуси від народження. Хоча більшість населення сповідує індуїзм, тут можна зустріти представників всіх релігій. Як жінки так і чоловіки полюблять барвистий і красивий одяг. А на їхніх ринках можна купити найрізноманітніші овочі та фрукти і найкраще – прянощі.
На відміну від України я все ж вирішила скористатись довідником, вдома я можу ходити будь де, та тут чуже мені місце. В Делі я поїхала подивитись на Тріуфальну арку, потім на Кутуб-Мінар – найвищий в світі мінарет. Також встигла побувати біля чудернацького замку чи то фортеці із пісковику та відвідати гробницю Хуюмана.
Відвідавши це все я подалась вуличками старого центру шукати собі квартиру. Мені вже давно хотілось їсти, а ті сандвічі, що я купила в аеропорту давно були зїдені і забуті.
Я вже вичитала, як правильно спитати, де тут кафе і зупинила якусь жіночку з кошиком досі невідомих мені плодів. Я привіталась так як люблять усі індійці – «намасте» і запитала як вийшло на хінді:
- Де тут продають готову їжу?
Жінка здалось зрозуміла мене. Також привіталась і по-англійськи сказала:
- Ходімо, я проведу. – що я вже точно зрозуміла. Це здивувало мене. В нас точно мало кого зустрінеш із знанням англійської, чи може, мені просто пощастило.
Вона вела мене малесенькою вуличкою, потім ми повернули і опинились на ринку, хоча вже був вечір навкруги кипіла торгівля. Більшість палаток торговців були дерев’яними і досить старими, але траплялись і пристойні магазини. Між рядами пропихався чоловік аж з двома коровами і ніяк не міг розминутись з хлопцем на старому мотоциклі. Вона вела мене через цей хаос легко ніби, метелик, що порхає з квітки на квітку, а я відчула себе неповороткою. Аж ось вона повернула до якоїсь маленької будівлі. Вікно було прочинене навстіж і звідти доносились апетитні аромати. Під самими дверима стояв стенд, на якому крейдою написали меню, як на хінді, так і англійською.
