Раді Вас бачити!

Ми з подругами не тільки вчились і подорожували, а й частенько відвідували дискотеки. Там я познайомилась з Арсеном, який відразу ж запропонував мені зустрічатись, а я відразу й погодилась, по-правді лише жартома. Але зранку він вже чекав мене біля універу з симпатичним букетиком хризантем. Так що я здалась і ми почали гуляти вечірнім Луцьком вдвох, не щодня правда. Мені більше подобалось гуляти одній, але інколи можна й розбавити самотність художника. Він нічого не вимагав від мене, а мене це влаштовувало. Проте ми швидко набридли одне одному – він мені своєю скучністю, а я йому швидше всього тим, що від мене просто не можна було чогось вимагати і ми разом і щиро вирішили залишитись друзями, що дуже добре вдавалось в обох. Коли ж ми стали друзями він навіть перестав здаватись мені таким нудним. Ми бачились рідше і я не вислуховувала його однаковісіньких розповідей про його однаковісінькі занудні та звичайні дні. Мої дні були ж такі як і його, але я намагалась наповнити їх подіями, якщо вже не сенсом, сміхом, якщо не справжньою радістю. Намагалась спілкуватись, усміхатись, торкатись інших людей, шуміти гучніше всіх, псувати папір. Його захлиснула хвиля моєї енергії і замість того, щоб підхопити її, він злякався та відійшов у сторону. А мені ж краще.

Соня перестала прискіпуватись до мене через хлопців. Вона і сама вирішила хоча б на деякий час зробити перерву у стосунках з Олегом. Вона пояснювала це тим, що вона не готова виходити за нього заміж, їй тільки 18! Тільки-тільки. Якби було хоча б 25, то цілком можливо, а зараз вона мало пожила. По правді їй дуже подобався Сергій, і вона йому. Але вони надто рідко бачились, що б у них закрутився роман, а просто переписуватись вона вважала марнотратством свого дорогоцінного часу.

Виставка ось-ось наближалась. Залишився лише тиждень. В нас почались екзамени. Правда вони мене не лякали. Вони мене ніколи не лякали, а зараз, коли мені вдалось майже зі всіх предметів отримати п’ятірки та ще й автоматом! Мені лишився лише один екзамен, з того предмету, що викладав Віктор Іванович…і Стас. Я і тут постаралась. В мене був максимальний бал з лабораторно-практичних занять, але підвели контрольні. На 1 бал. І це бісило. Якась одна помилочка може зруйнувати все напрацьоване мною за цей час. Ну, якщо тверезо подивитись, то не все і я трохи перебільшую. Теперечки батьки відправили б мене навіть на Марс, якби туди були тури та проводили екскурсії. Ситуація не влаштовувала мене саму. Якщо ти маєш сяяти, то сяй! І ніякі доводи моєї подруги, що і на сонці є плями мене не влаштовували.

До екзамену в мене також був тиждень і я могла суттєво підготуватись, враховуючи, що пар вже не було. 19 виставка, 20 екзамен. В мене все вийде.

Можливо свою першу виставку я сприймала занадто емоційно. Ви б мене зрозуміли, якби вона була ваша. Адже як же ж приємно відкритись світові.

Татко все організував у моїй художній школі. Зробив запрошення та порозсилав їх своїм друзям, серед яких було багато впливових людей міста. Навіть рекламу замовив. Для мене це було неймовірно.

Наші однокурсники та викладачі з кафедри теж мали поприходити, мамині друзі з роботи, бабусині знайомі. Я і не уявляла що буде, якщо всі прийдуть. Їм просто не вистачить місця.

За день до виставки ми з Сонею пробіглись по магазинах і підібрали плаття «для художниці». Вона допомогла написати мені невеличку промову.

З самого ранку перед виставкою я ще допрацьовувала одну з картин. Вона не мала вивішуватись, але тато сказав, що для неї обов’язково знайдуть місце, коли я привезу її.

Слава Всевишньому все було набагато простіше, ніж я собі уявляла. З тридцяти запрошених татом друзів з’явилось лише сімнадцять, дехто із сім’єю. З моїх однокурсників прийшло аж четверо і троє викладачів, двоє маминих подруг та бабусині знайомі. Проте тато сказав, що б я не переживала, що прийшло так мало людей, інші можуть прийти пізніше, або на інший день. Мені ж присутніх було більш ніж достатньо. Я і так не уявляла, що і як говорити такій великій аудиторії. Максимум де я виступала, так це перед своїм класом в школі – там нас було аж 30. Але вони всі були як рідня, а тут були абсолютно незнайомі мені люди. А директорка школи обіцяла привести своїх глядачів.