Раді Вас бачити!

Ми подивились комедію і дружно нареготались. Нас мало не вигнали із залу за жбурляння попкорном. Довелось вмовляти охоронця, що він сам розсипався. І вірять же такому люди.

Потім дружною компанією ми поїхали на піцу. Потрібно було підкріпитись перед дискотекою. Хоча мені і не можна було алкоголю і через авто і через ліки та я веселилась і без нього. Кому він потрібен, коли в крові і так повно адреналіну.

Костя після другого бокалу пива вже відверто розглядав Соню. Не знаю, як вона цього не помічала. Можливо ігнорувала, чи теж була нетвереза. А шкода. Вони б були гарною парою.

Від моїх думок відірвав дзвінок мобільного. Невідомий номер. Хто ж це міг би бути? Гаразд, візьму трубку.

- Слухаю.

- Привіт. Олівія? Це Адріан. – я полегшено дихнула. – Вітаю зі святом.

- Дякую. Рада тебе чути. Звідки в тебе мій номер?

- Сам собі лишив, - в його голосі я відчула нотки гордості, - Де ти зараз? Хотів під’їхати до тебе. Маю тобі подарунок.

- Це не набір крапельниць?

- Та ні, тільки скальпель, ножиці, ну все таке…

- Ми на десяту у Версалі столик замовили. Приїзди туди, ок?

- Добре. Я обов’язково буду.

- Хто це був? – запитала Соня.

- Приїде, побачиш.

Після піцерії ми вирішили прогулятись у парку, до річки. Все одно до дискотеки якось потрібно було скоротати час.

Ставало холодно. Було не так людно, воно і краще. Купивши кави на всіх ми пішли довгою головною алеєю. Квіти тільки починали прорізуватись на клумбах, але навкруги зеленіла травичка. Вилазили бруньки і птахи співали на деревах. Хмари розсіялись і небо було бездоганно синім, тільки трохи червонястішим здавалось в тій стороні, куди вже скочувалось сонце.

Ми неспішно ступали дорогою затамувавши подих. Хвилина тиші. Чулось лише посьорбування кави. Хруськіт гілочок. Щоки пестив прохолодний вітер. Життя народжувалось і починало розцвітати. Квітень – двері у літо. І хоча в нас мало що цвіте, та так воно і є. Бо квітень, квісти, цвісти…це не зовсім про квіти…сама природа починає квітнути, розпускається все. І мені здається, що з нею розпускаюсь я.

Коли ми приїхали під дискотекою нас чекав Адріан. Це було несподівано. Я очікувала, що він приїде хоча б через годину.

- Привіт! Давно ти тут чекаєш? - спитала я підійшовши до нього, мої друзі тим часом пішли в приміщення.

- Просто в готелі було самотньо…

- В тебе ж тут нібито тітка живе?

- Вона то живе. Та у неї своїх проблем вистачає. Ми побачились, почаювали та й усе. Я приїхав привітати тебе. Після того, як я врятував тебе відчуваю відповідальність…

- Дякую.

- Не варто. Ти б зробила так само.

- Тільки я хотіла попросити…- я не знала, як йому сказати.

- Ми друзі, Оллі. Без образ. Та в тебе таке насичене життя і я не хочу увійти в нього як ще одна людина яка його псує.

- Дякую. – тепер я обійняла його. – Я вдячна тобі за твої слова. Ти справжній друг. – Він ущипнув себе за руку.

- Ой! Точно, я реальний!

- Досить жартувати. Де мій подарунок? – несподівано сама для себе потрусила його за руки.

- Я хотів купити букет троянд…- він замовк. – Потім книжку, парфуми чи щось тобі в кімнату, або якийсь шарф…але потім подумав. В тебе стільки людей в житті, а ти така самотня…

- Ти знущаєшся.

- Ні. Твій подарунок вже в тебе вдома. Думаю про нього гідно подбають.

- Що це? Звідки в тебе моя адреса? – вигукнула я. і бувають же люди які так нахабно вдираються в мій особистий простір!

- Мама дала. А що не скажу. Приїдеш додому – побачиш. А тепер ходімо. Хочу познайомитись з твоїми друзями. Я бачив там одну брюнеточку. Вона така апетитна.

- Крістіна? Навряд чи вона клюне на тебе.

- Я ж неперевершений, чи не так, - він стиснув мої плечі руками і додав загадково, - Не бійся, про зустріч зі мною вона не пошкодує.

Коли ми прийшли я познайомила Адріана з друзями. Дівчатам він одразу сподобався, а от Костя щасливим не виглядав. Він був симпатичним та ще не таким дорослим. Він бачив як загорілись очі у Соні.

Вже сідаючи за столик я уявляла варіанти розвитку подій. У моїй голові за кілька секунд пронеслась танці, поцілунки, биття морд…

Добра офіціантка відірвала мене від цих роздумів принісши меню. Хоча я тут бувала час від часу та все ж довелось заглянути. Я ще не визначилась, чого саме мені хотілось.

- Ти ж сьогодні не п’єш, - забираючи в мене меню виштовхнула мене в реальність Крістіна.

- Зачекай, я хоча б щось поїм, може латте замовлю, я не пам’ятаю чи вони його точно роблять…- відказала я так і не віддавши його. – Все-таки я сьогодні іменинниця. Думаю Адріан з тобою з радістю поділиться, - «шепнула» їй на вухо.

Друзі позамовляли собі коктейлі, фрукти. Мені ж дуже хотілось замовити хоч щось в тому ж дусі – та зась. Таблетки плюс кермо все відміняли, і якщо друге можна було розрулити, викликати таксі, то з першим були проблеми. Тому моїми супутниками стали картопля фрі з запеченими стегенцями та подвійне американо з молоком, щоб не заснути, поки інші будуть тусуватись. Хоча їсти мені не дуже хотілось але ніч попереду, а замовлене мною можна з’їсти і холодним.

Потім подруги потягнули мене на танцпол. Років зо два не ходила танцювати на дискотеки тверезою. Та яка різниця врешті решт. Просто алкоголь для більшості дозволяє відчувати себе розкутішим. Мені це не потрібно. Я і так можу танцювати перед публікою, навіть коли робитиму це сама, а тут повно таких же людей.