Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 6. Ранок*

В маєтку аристократів день тільки починався. Лежачи на м'якій перині, пані Лів навіть і не думала підійматися. Вона завжди полюбляла спати до обіду, та ранкові птахи, яким не жилося нормально у інших місцях, вирішили, що найліпше місце для співу пташиного оркестру — саме на підвіконні її кімнати. І варто було лише прокинутися, розплющити очі та відігнати сон — як пташине сімейство кудись полетіло.

— Ну і нащо я прокидалася?! — злісно промовила аристократка. 

Спати вона вже не бажала, та й втома її не турбувала — панянка просто полюбляла довго спати, насолоджуючись приємними почуттями. Їхати в село вона сьогодні не планувала, тож ранковий підйом, який необхідний, аби встигнути в село до опівдня — був не потрібен. 

— Нудно, — підбила підсумки пані Лів. 

Аж раптом роздався стукіт у двері. Це здивувало жінку. Піднявши голову, вона дивилася на дерев'яну браму, що боронила вхід до її фортеці — кімнати, — з таким подивом, наче ці двері хтось вночі підмінив. Покоївки ніколи б не посміли потурбувати її в такий час, тільки якщо б сталося вже щось зовсім непоправне! Але запахів пожежі не було чутно, вона не прокинулася по шию у воді, сонце на небі все ще світило — жодної причини турбувати вельможу у покоївок не було. 

— Лів, — почувся сильний чоловічий голос. В ньому жінка миттєво впізнала голос брата. — Ти спиш ще?

— Ні, брате! — зраділа вона, миттєво піднявшись. Тепер аристократка не розвалилася на ліжку. Тепер вона сиділа, очікуючи, що брат до неї зайде. 

— Ходімо, ти ще встигнеш на сніданок! — покликав пан Хромар. 

— Брате, — трохи розчаровано промовила пані Лів. — І ти не зайдеш до своєї улюбленої сестрички?! 

На якусь мить у повітрі зависла тиша. Та жінка аж ніяк не сумнівалася у тому, що Хромар до неї зайде. І дійсно, в наступну мить, ручка дверей смикнулася і на порозі з'явився її брат. Високий чоловік із довгим темним волоссям, що хвилями спадало на плечі. Широка спина та сильні руки — чоловік вселяв повагу до себе самою лише постаттю. На лівому оці була пов'язка, але вона аж ніяк не спотворювала чоловіка, навпаки, додаючи йому певного шарму.

— Брате! — зраділа сестра і тихо заплескала в долоні.

Чоловік, усміхаючись, повільно підійшов до жінки і протягнув їй руку. У відповідь, пані Лів вхопила руку брата і завалила його на ліжко. Вмостившись поруч, вона владно закинула на нього свою ногу, показуючи, як сильно вона його любить. 

— Доброго ранку, Лів, — промовив чоловік і поцілував сестру в маківку. Від радощів вельможа лише сильніше стиснула брата в обіймах. — Щось ти сьогодні рано прокинулася! 

— Птахи розбудили, — пояснила дівчина. — Брате, коли ти мені вже чоловіка знайдеш? — одразу перейшла пані Лів до головного.

— Скоро, люба, — втомлено зітхнув пан Хромар. — Зараз просто не час для цього! 

— Ну... — розчаровано промовила жінка. Поруч з братом, вона геть забувала про етикет, поведінку, статуси та усе інше. Поруч з Хромаром, що був завжди поруч, її хвилював лише він і ніхто більше. — Ти завжди так говориш, а я вже втомилася чекати! 

— Так, бо зараз я не знаю гідних для тебе партнерів, — спокійно пояснював чоловік. — Усі або нижче за нас становищем, або діди. Що, скажеш мені підкладати тебе під них, як свиню під товстенного хряка? 

— Ні, я не хочу до стариганів! — промовила жінка. 

— От і я так думаю! — посміхнувся чоловік. — Тому давай, сонечко, підіймайся і ходімо снідати. 

— Я хочу з тобою полежати! Відтоді, як ти одружився з Ідою, ми так рідко проводимо час разом, — продовжила жалітися Лів. 

— Ну, що тобі сказати... — розгубився чоловік. — В мене є обов'язок і перед дружиною. Просто не вистачає часу! 

— В тебе не вистачає часу на мене? — обурилася жінка. — А переді мною у тебе немає обов'язків? Я залишилася сама із собою: ти і сам пішов, і заміж мене не видав! Усе тільки Іді достається!

— Ну пробач мене, люба! — сказав Хромар. — Я люблю тебе так само, як і Іду, не починай! Ходімо ліпше їсти! 

Із цими словами, чоловік встав з ліжка разом з сестрою, що досі висіла на ньому. Ось так, наче Лів досі була дитиною, брат доніс її до дверей. Там аристократка вже сама спустилася, розуміючи, що не може показатися перед прислугою, висячи на шиї у брата. 

— Ой, я ж у піжамі! — раптом помітила вона. 

— Чекаємо на тебе за столом? — промовив наостанок Хромар і вийшов. 

Коли ж вельможа змінила одяг і спустилася до зали на сніданок, усі вже побачили її в звичному чорному вбранні. Вже більше не було дитячої наївності у погляді, а голос був таким же рівним та шовковистим, як і завжди. За круглим широким столом, який було вкрито широким білим обрусом, сиділо двоє людей: чоловік і дружина — Хромар та Іда. 

Висока витончена жінка з волоссям кольору білого золота. Довгі пасма повністю закривали усю спину, тому жінка, не бажаючи затискати їх, сиділа на стільці рівно, а не відкинувшись на спинку. Як це зробив її чоловік — пан Хромар.

 В її постаті бачилася сила, хоча фізично вона ніяк не нагадувала могутнього воїна. Світло-карі очі дивилися на світ впевнено і трохи втомлено, наче вона гарно попрацювала і тепер хоче просто спокійно відпочити. Кінчиками невеликих нігтиків, жінка тихо відстукувала якийсь ритм по кришці столу. Іншою рукою вона помішувала щось у елегантній чашці, тримаючи ложку між довгими тендітними пальчиками. Побачивши сестру чоловіка, вона мирно прикрила очі і посміхнулася. 

— Вітаю тебе, Лів! — промовила пані Іда. 

Голос жінки був м'яким, але в ньому відчувалася сила, наче Іда сама була старшою сестрою для Лів. 

— Гарного ранку, — відповіла вельможа. Хоч її голос був шовковистим та спокійним, говорила вона це без жодної любові. 

— Тільки не починайте сваритися з самого початку дня! — промовив Хромар, що вже втомився від постійних війн між жінками, де головним призом — був він сам. — Одразу вам кажу, що кохаю вас обох по-різному, але однаково сильно. 

— Ну ось, — посміхнулася дружина. — Тепер і зачепитися нема за що... Як нам тепер сваритися, Хромаре? — пожартувала вона.

Сівши за стіл, до Лів одразу підбігла дівчина-покоївка. Вона поклала перед вельможею тарілку, а також столове приладдя. Коли вона вже збиралася відійти, аби не заважати розмові аристократів, Лів зупинила її, м'яко вхопивши за край рукава. Молода дівчина миттєво зупинилася і повернулася до аристократки.

— Пробач, дитино, — м'яко промовила Лів, щоб покоївка не хвилювалася. — Можеш ще принести мені великий келих вина, яке я вчора привезла. 

Покоївка лише кивнула і, вклонившись, побігла на кухню. 

— Ти забагато п'єш, Лів, — промовила Іда, не дивлячись на жінку. 

— Вибачте за грубість, пані Ідо, але ви мені не мама, — огризнулася Лів. — І наказувати мені може лише брат. 

— Залиш її, Ідо, — промовив Хромар, бачачи, що дружина вже збирається продовжити дискусію. — Я слідкую за цим, вона п'є не так вже й багато.

Лів нічого не сказала. Вона лише повернула на брата голову, а в її очах було стільки любові та кохання, що Хромар миттєво зрозумів почуття сестри. Жінка, знявши з однієї ноги чобіток, протягнула її до чоловіка. Погладжуючи братові коліно, Лів була рада, що за неї вступилися. І якщо вона вже не може кинутися йому на шию прямо зараз — оточуючі не зрозуміють. То під обрусом вона хоча б якось бажала доторкнутися до Хромара. 

*В той же час*

— Так і що ти плануєш робити? — запитав Гуннар, йдучи з Емілем по зеленому полю до великого дерева. — Ну, поки що, твій план тільки провалюється й тріскається! Яшма тебе ненавидить, а батько підбиває до Лайли. 

Еміль, зсутулившись, злісно дивився на високу траву, що росла навкруги. Йому не дуже подобалося те, що казав його друг — адже той мав рацію, плани його дійсно йшли шкереберть. І все повільно зводилося до того, що батько примусить його взяти Лайлу в дружини, а Яшма піде до Айвіна. А цього він зовсім не бажав. 

— І як ти гадаєш, — впевнено промовив хлопець, зовсім не маючи жодних думок чи підозр в голові. — Як цю партію можна перевернути? 

— Не знаю! — миттю випалив Гуннар. Товариш Еміля в простих речах був слабкий на голову — усі ресурси пішли на сильне тіло. А в хитрощах велетень вже точно був найслабшою одиницею на селі. — Це ж і Лайлу відвернути, і Яшму привернути треба! 

— О, — із задоволенням підтакнув Еміль. — Дуже гаряче, скажу я тобі! 

Гуннар сам не розумів, що казав. Але друг цими, ніяк для нього не зв'язаними ідеями, підкидав думки Емілю, який вже починав розуміти, що йому потрібно робити. 

— А що гаряче? — перепитав друг. 

— Аби врятувати мою ситуацію, потрібно впливати на двох жінок. Або... 

— Або? — знову перепитав Гуннар. 

— Або ми можемо зробити так, що вони самі приймуть свої рішення, що будуть корисні нам! 

— Але ж їхні рішення не на користь нам... — розгубився велетень. 

— Ну, то ми зробимо так, що я не сподобаюся Лайлі, а Яшмі не сподобається той Айвін! І якщо це зробити — то все само собою станеться як потрібно! 

— Як це? — дивувався Гуннар. 

— Ну все дуже просто! Лайла, розчарувавшись в мені, піде... мені байдуже до кого. Хай просто зникне з мого поля зору. А от Яшмі дітися нема куди! Я все давно ще підготував так, щоб у неї не залишилося інших шляхів, окрім як до мене. Ось і вийде так, що мені треба відбити від себе Лайлу, а від Яшми Айвіна. 

— І як ти плануєш це зробити? — запитав Гуннар. — І з чого почнемо? З Айвіна, чи з Лайли?

— З Айвіна! — впевнено відповів Еміль. — Лайла нікуди не дінеться, тож з нею можна і почекати, а ось Айвін — це проблема. Але напряму з ним нема сенсу говорити... Треба щоб Яшма сама прийшла до цього...

— І що з ним робити? Поб'ємо його? — із посмішкою запитав Гуннар. — Це я легко! 

— Ні... Чіпати його не можна... Якщо він побитим приповзе до Яшми, то вона буде для нього "рятівницею, що зализувала його рани". Це тільки сильніше поєднає їх. Тут треба навпаки, показати Яшмі, що Айвін — кепський чоловік.