Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 6. Опівдні*

Побачивши Айвіна, Яшма миттєво зрозуміла, про що казала подруга, коли говорила їй стежити за руками. У вільній руці хлопець тримав шмат м'яса в тканині, з якої вже падали крапельки води. Злякавшись за здоров'я парубка, Яшма зачинила двері, і наблизилася до нього. Опустивши його руку, якою він мацав щоку, сама легенько доторкнулася. Тихе шипіння та заплющене від болю око красномовно пояснили дівчині, що вона перестаралася з силою ударів. 

— Пробач, — промовила Яшма, а на її очах знову з'явилися сльози. 

— Нічого, — відповів Айвін. Хоч м'ясо і полегшило набряк, але з роздутою щокою все ще важко було говорити. 

Замість слів, дівчина просто обійняла хлопця, увіткнувшись носом в його плече. Їй було соромно за свій вчинок, а також лячно. Яшма боялася того, що оцей її "вибрик" зіграє злий жарт з нею. Страх того, що парубок тепер не захоче будувати з нею жодних стосунків, дійсно лякав її. Відпустивши парубка, дівчина опустила погляд і, дивлячись йому в плече, намагалася знайти хоча б якесь виправдання своїм вчинкам. Айвін, бачачи те, як сильно тремтить нижня губа дівчини, взяв її за руку.

— Пробач, — пискнула дівчина. — Я просто... Ну... Мені так образливо стало від... Ну що ти не розповів... — Яшма намагалася підібрати слова, але адекватного пояснення в неї просто не було. 

— Ти пробач, — ледь промовив хлопець. — Потрібно було тобі одразу сказати... 

Але на більше — хлопця не вистачило. Яшма, дивлячись на це, вихопила з його рук ще морожене м'ясо і піднесла до щоки хлопця. Їй було приємно попіклуватися про нього. Та ще приємніше було від того, що парубок не образився на неї. Сидячи поруч, вони просто дивилися одне на одного. Айвін бачив, як Яшма розглядає його обличчя. Її великі вродливі очі, наче два гігантських сонця, дивилися на парубка не то з любов'ю, не то з бажанням. Дивлячись в них, юнак бачив, що їй соромно за свою грубість. Але, в той самий час, йому було приємно те, що їй не байдуже на нього. 

Посунувшись трохи вперед, дівчина вперлася у плече хлопця. Айвін знов відчув її форми, що тиснули на його шкіру. Опустивши погляд, юнак зрозумів, наскільки близько до нього підсунулася Яшма. Та коли він підняв очі, то минулого сорому він вже не бачив. Тепер на нього дивилася дика пума, бурштин очей якої пропалював у хлопцеві дірку. 

— Одразу кажу, — промовив Айвін і трохи посунувся далі. — Не треба! 

— Та заспокойся, — посміхнулася дівчина так, наче перед нею сидів полонений, що тремтів за своє життя. — Я пам'ятаю. Просто хочу бути ближче, тож розслабся! 

Якийсь час Яшма ще доглядала за Айвіном. Але вже скоро хлопцю стало ніяково від того, що з ним стільки возяться через банальний набряк. Тому він, віддавши шмат м'яса дівчині, пішов до Ларса, аби попросити в нього якусь роботу. Парубок відчував глибоку повагу до старого трактирника, бабці Астрід та Яшми — вони усі ставилися до нього як до родича, що приїхав до них. Вони навіть віддали йому безкоштовно кімнату, щоб той не ночував під відкритим небом. Тому хлопець не бажав лінуватися та зловживати добротою людей. 

Ледь не до самої ночі хлопець робив усе, що можна було зробити в трактирі: колов дрова, мив посуд, допомагав на кухні, протирав столи та інші меблі, носив барильця — намагався допомогти усім й усюди. Зупинився він лише тоді, коли до нього підійшла Яшма і, поклавши тому долоню на плече, зупинила хлопця, звільнивши його від подальшої роботи. Вже навіть усі відвідувачі закінчили вечеряти, тож дівчина могла і сама спокійно поїсти з хлопцем. До того ж, на вечерю в них було м'ясо — те саме, яке віддала Хельга. Смачна курка разом з кашею — чудово відновили сили. Щока, звичайно, трохи боліла, та за цілий день роботи, Айвін втомився та зголоднів настільки, що він би не відволікався і на відсутність тієї щоки! Лягав він спати із посмішкою — життя, нарешті, почало повертатися до хлопця обличчям. 

*Новий світ. День 7. Ранок*

Пані Лів відкрила очі з першим пташиним звуком. Жінці хотілося зустріти цей день якомога раніше, адже сьогодні в неї були грандіозні плани! Аристократка хотіла повернутися на те озеро і намалювати його. Втім, цього разу вона бажала зробити це не паличкою на піску, а фарбами на полотні. Усе необхідне вона зібрала ще з вчорашнього дня, тож зараз їй потрібно було лише поснідати. Легенько, аби не збити творчий запал! А також повідомити покоївкам, щоб ті збирали карету до села. Ще ніколи аристократка не прокидалася з такою мотивацією намалювати картину! 

Вистрибнувши з нічної сорочки у буденний одяг, вона ледь не побігла на перший поверх маєтку. Покоївки, що вже почали приготування, щиро здивувалися, що жінка прийшла так рано! Вони тільки приготували перші страви, ще навіть не встигли поставити їх на стіл, а пані Лів вже сиділа та з посмішкою чекала на їжу. На сніданок був легкий грибний суп з грінками. Покоївки попередили, що другу страву вони ще не приготували, та жінка лиш наказала їм збирати карету, а також подякувала за суп. Вона не планувала їсти більше, адже повний шлунок тільки б заважав її творчому процесу! Коли до зали спустився Хромар з Ідою, вони були здивовані не менше за прислугу — ще ніколи вони не бачили, щоб Лів так рано прокидалася. Коли вони сідали до столу, панянка вже вставала, доївши свою порцію. 

— Пані Лів, — прийшла покоївка. — Ваша карета готова! Ми також зібрали вам легкий кошик з фруктами, адже ви дуже мало поїли на сніданок! 

— Дякую вам за турботу, — шовковистим голосом промовила жінка, легенько кивнувши покоївці. 

Вже за мить вона несла усе необхідне для малювання до карети, де вже сидів її охоронець. Найманець допоміг їй покласти речі, а також протягнув руку, аби жінка змогла легше піднятися до нього. Щоб ранкове сонце не сліпило їх, чоловік розкрив дах, і темна тканина вкрила пані Лів своєю тінню. 

— Вам так сподобалося те озеро? — запитав охоронець. 

— Так, — промовила аристократка. 

"І не тільки озеро!", — подумки додала вона.

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

Світловий день вже перевалив ту межу, де сонце підіймалось по небу. Тепер його шлях був лише вниз, до обрію. Як на зло, у Неназваному дуже рано починає темнішати, особливо взимку. Тому Айвіну треба було поквапитися. Зайшовши до хліву, хлопець спершу забрав решту грошей, що в нього залишалися в схованці. Перед походом до крамниці, хлопцю потрібно було ще скласти невеликий список покупок. Першочерговою необхідністю були для нього бульйонні кубики. Розтопити їх у воді — і вже звичайний окріп стає не таким сумним. А якщо додати ще й сухарів, що були у нього — то імпровізований суп буде ще ліпшим! Потім, як планував Айвін, йому треба було поповнити запаси в'яленого м'яса. 

А також сірники! Ось це вже точно не можна було ігнорувати! Бо якщо посидіти без м'яса чи супу він ще може, то ось без вогню взимку не вижити. В нього ще залишалося кілька коробів, але такі речі краще завжди тримати в достатній кількості. Бо померти на холоді — в плани парубка не входило! Запхавши усі гроші в кишеню, хлопець вирушив в дорогу.

Продовольча крамниця була великою. Усе тому, що за планами, це село мало б бути набагато більшим. Та зараз — велика крамниця виступає лише в якості великого складу, де зберігаються продукти, що мають дуже тривалий термін придатності: консерви, каші, сухарі, речі першої необхідності — усе це можна було знайти тут, в крамниці, що не працює половину тижня! 

Вивіска "Продукти", що колись велично майорила над дахом, зараз покосилася і осіла з лівого боку. До того ж сам напис — частково вицвів, а частково заховався під снігом. Тепер можна було прочитати лише "поди". Всередині горіло лише кілька тьмяних ламп розжарювання. За лядою стояла жінка, що вже й не згадувала свої "ліпші" роки. Коротка зачіска блідо-жовтого волосся, сиділа на її макітрі так, наче це було не її власне волосся, а якась перука чи шапка. Вона, нудьгуючи, читала якусь стару книжку, лускаючи вільною рукою насіння. Коли увійшов Айвін, вона лише ковзнула по ньому коротким поглядом, після чого зітхнула так важко, наче її просять посидіти з табуном дітей. 

Ця жінка — пані Світлана. Айвін занадто добре знав її. Самотня стара пані! Завжди зла, завжди невдоволена, завжди дивилася на нього таким важким поглядом, наче її чорти всю ніч ганяли по лісу. Вона завжди була рада нагадати парубку те, хто є його батьками, та ким стане він сам. Жодні компліменти чи добрі слова від нього — не мали жодного впливу на жінку. 

Та Айвіну було байдуже. Він просто хотів трохи відігрітися, а також придбати необхідні речі. Те, що в нього було, а також те, що дала баба Мадя — разом у нього було вісімсот вісімдесят. Не так вже й багато, та прикидаючи ціни, хлопець гадав, що йому вистачить. Блукаючи очима по полицям, що були вздовж усіх стін, юнак шукав те, що було йому потрібно. Точніше, він робив вигляд, що щось шукає. Парубок знав, що якби він одразу купив усе необхідне, то після передачі грошей — вередлива Світлана вигнала б його на вулицю. А так, поки він не передав гроші, він ще вважається покупцем. Достатньо відігрівшись, юнак швидко зібрав усе необхідне. Йому потрібно було квапитися, бо треба було ще заховати усі продукти, а також повідомити батькові про те, що він мусить зайти до баби Маді. 

— Що ти, пацюшонок, звідки гроші взяв? — із неприхованою огидою в голосі запитала Світлана. — Вкрав у когось? 

— Заробив! — тихо, але впевнено відповів Айвін. 

— Та не сміши мене! — випалила жінка. — Що ти там заробити можеш? Син пияка та старої повії, що заробляє на життя чесною працею? 

— Коли я вам гриби продавав минулого літа, ви не так розмовляли... — буркнув хлопець, відвернувшись.

— Що ти там сказав? — обурилася жінка і, нахилившись, вхопила юнака за волосся. Не боляче, більш принизливо. 

— Нічого, — відповів хлопець і вирвався з хватки жінки. — Продайте мені це і я піду! 

На ляді лежав пакунок вяленого м'яса, короб з бульйонними кубиками, пачка сірників, а також пів кілограма найдешевшої каші, що була у цій крамниці. Небагато, але Айвін міг на це тиждень жити! До того ж, усе це може дуже довго зберігатися, що й було необхідно парубку. 

— Дев'ятсот... — буркнула Світлана, відстукуючи на калькуляторі. 

— Як дев'ятсот? — здивувався Айвін. Він аж ніяк не чекав, що сума вийде більшою, ніж очікувалося. 

— Отак-от, приблудо, дев'ятсот! — грубо повторила жінка, нахилившись до нього. — Або плати і забирайся звідси, або просто забирайся — тут тобі не фонд Червоного Хреста. 

Розуміючи, що іншого вибору немає, Айвін відійшов від стійки, де лежали продукти. Склавши руки на маківці, він замислився над тим, що йому слід залишити і як йому знайти гроші. 

— А можна я потім двадцятку занесу? — запитав з надією в голосі. — В мене зовсім трошки не вистачає! 

— Ага, а я потім зі своїх буду віддавати, коли нова партія приїде. — Не можна! 

Відвернувшись, юнак зробив кілька кроків до полиць. Він сподівався знайти щось, що можна було взяти натомість. Щось таке ж необхідне, але більш дешеве. Але, на жаль, на очі нічого не потрапляло — Айвін знав, що усе те, що на ляді — і без цього найдешевше. 

"Без каші не можна, — подумав хлопець, аналізуючи, що можна викласти зі списку покупок. — Без каші чи кубиків мені їсти нічого буде! Сірники? Вони також необхідні! Хто знає, коли я ще зможу наловити отак риби — сьогодні пощастило, що було не так холодно, і майже без вітру!"

— А в борг? — запитав хлопець. 

— Ні! Хто знає, коли ти подохнеш, — буркнула жінка. — Та й згадувати тебе, очікуючи на повернення боргу — останнє, що я хочу! 

"Залишати м'ясо... Без нього також буде складно, але...", — подумував хлопець. 

— А може я зможу якось відпрацювати? — запитав Айвін. — Давайте я в крамниці підлогу помию, чи пил протру? Ви тільки скажіть! 

— Ти мене дістав вже! — схрестила руки під грудями жінка. — Або плати тут і зараз, або забирайся! 

— Ну, будь ласка, пані Світлано, — все ж таки спробував натиснути на милість жінки хлопець. — Мені справді усе це потрібно! 

На мить замислившись, жінка якось підозріло подивилася на хлопця. В її очах пролетіла хтива іскорка, і Айвіну це не сподобалося. Спершись на ляду, Світлана криво посміхнулася парубку, показавши ряд жовтуватих кривих зубів. 

— Хоча, — повільно промовила вона. — Можу тобі зробити невеличку знижечку! 

— Я слухаю... — обережно промовив Айвін. 

— А слухати тобі не потрібно буде! — випалила вона і, опустивши погляд, кивнула на продукти, що лежали під її грудями. — Знаєш, в мене давненько не було чоловіка... Ти, приблудо, звичайно, найгірша кандидатура. Але на безлюдді й Хома чоловік! 

"Фу!", — тільки й подумав Айвін. 

— Ну то що, приблудо? — посміхнулася Світлана, розуміючи безвихідність стану парубка. — Зачиняти крамничку на півгодини? Сотню скину, обіцяю! — хижо промовила вона. — Або забирайся! 

Айвін розумів, що вибору в нього немає. Або він зараз погоджується і терпить цю жінку, або він сидить голодний чи холодний. Жінка, дивлячись на хлопця, розуміла, що в нього немає вибору. Хижа посмішка ставала все ширшою та ширшою. Наче підбиваючи його якнайшвидше прийняти рішення, Світлана зняла з найближчої до себе полички пачку презервативів, поклавши їх перед собою.