Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 5. Вечір*

— Щоб її, цю Лайлу! — пнув Еміль камінчик, що лежав на стежці. — Приперлася до хати, вручила батьку пиріг... Дякувати, що хоча б сама не залишилася на обід! 

— А що б тоді було? — запитав Гуннар, що йшов поруч. 

— Знущаєшся? — зі злістю у голосі випалив хлопець. 

Вони гуляли у лісі, що був біля верхнього озера, — не занадто глибоко у хащу, щоб не зустріти хижака. Але вже тут їх підслуховувати точно не будуть. 

— Мені б батько тоді б всі вуха пропиляв би, мовляв: "Он яка дівчина! Он яка Лайла! От господарочка!". Старий мене після цього зі світу зжив би, якби я відмовився після спільного обіду брати її за дружини, — пояснив Еміль. 

— А чим вона тобі огидна? — підтримав Гуннар розмову.

— Та нічим вона мені не огидна! Мені вона потрібна як собаці п'ята лапа — ось і усе! І ще Яшма, щоб її... І цей Айвін... — розлючено випаливши згадку про нового мешканця села, Еміль не витримав і, підхопивши з землі невелику палицю, кинув її у найближче дерево. Гілка не витримала і, тріснувши, розлетілася на кілька частин. 

— Ну... Ти розповів її секрет — тому вона злиться, — пояснив Гуннар. 

— Та що ти говориш?! — награно обурився чоловік. — А то я забув! А може ти подивишся на це з іншого боку? Мені вона подобалася як до відкриття її секрету, так і після! Проте інші чоловіки на селі — миттєво припинили залицятися! Я показав їй — хто є хто. Звичайно, я хотів щоб вона дісталася лише мені... Але подивись сам — ніхто не бажає її зараз, не бажали б і потім! Я ж залишився незмінним! 

— Тільки от вона про це не знає... — знизав плечима друг.

— Усе вона знає, — роздратовано кинув Еміль. — Тільки вона ображається, що її, таку красуню, тепер ніхто не завалює увагою! 

— То вияви сам до неї увагу! — запропонував Гуннар. 

— Та я б з радістю, але вона постійно десь вештається з цим Айвіном, а мене батько до цієї Лайли затягує! Що мені, караулити Яшму біля трактиру? Я он бачив, що вони прати збиралися — я і знайшов її біля озера. 

— Тоді розірви стосунки з Лайлою... — відповів друг. 

Еміль зупинився і подивився на Гуннара. У погляді чоловіка застигло німе питання: "Ти що, взагалі бовдур?". Але син старости втримався від прямої образи. 

— От скажи мені, — почав той. — Ось ти тут ходив, я тобі говорив, ти слухав, пропонував щось... Ти взагалі зрозумів про що я тобі казав? Чи ти десь у хмарах завис? — ці питання ще ставилися спокійним голосом. — Я тобі на початку ще сказав, що батько, — почав підвищувати тон Еміль. — Змушує! — це він прокричав ледь не на пів лісу. — Взяти Лайлу за дружини! — тихіше, але все ще голосно, закінчив Еміль. — А якщо батько змушує — то люди підкорюються, бо інакше — він кісткою у горлі встане. Я, на жаль, не виключення! 

— І що робити плануєш? — запитав Гуннар. 

— Та є в мене... ідея... — промовив Еміль. 

*В цей же час*

— Пий! — промовив Айвін, протягуючи Яшмі кухоль з водою. 

— Не хочу! — відповіла дівчина, все ще тримаючи на хлопця образу. 

"Якщо вона буде вередувати і казати, що не хоче — наполягай! Покажи, що ти чоловік!", — пригадав Айвін слова бабці Астрід. 

— Я не питаю, чого ти хочеш! Пий! — сказав хлопець, сподіваючись, що це спрацює. 

І це спрацювало. Яшма, що досі не бачила від парубка такої поведінки, лише здивовано подивилася на нього. Відклавши свої справи, вона взяла кухоль і випила його, повернувши хлопцю лише порожній посуд. 

— Не ображайся! — промовив парубок, поки дівчина була під враженням. — Просто... Я не знаю, як відмовити... Ти сама мені розповідала про сім'ю аристократів, а я збираюся тут залишатися, тож мені ще доведеться спілкуватися з ними. Я просто не хотів ображати пані Лів. 

— Добре, — змирилася Яшма. Ставши поруч з хлопцем, вона почала нервово потирати власні пальці, дивлячись на них. Це хоч якось допомагало їй заспокоїтися. — Просто мені було гидко бачити, яким ласкавим ти був з пані Лів, хоча ти вдруге її бачив. А зі мною, лише на третій день, та ще й... Ну, загалом, ти зрозумів мене... 

— Зрозумів, — важко видихнув Айвін.

— Зголоднів? — запитала дівчина. 

Юнак лише покивав головою. Посміхнувшись, Яшма сказала, щоб той сідав за вільний столик, а сама пішла на кухню. Айвін так і зробив. Він сів на лаву, що була поруч з вікном. Дивлячись на небо, що вже почало потроху темнішати, хлопець пригадав свій рідний світ. План бабці Астрід — цієї милої та доброї жінки, спрацював як потрібно! Вони дійсно примирилися з Яшмою. Парубок для себе ще раз помітив те, що люди у цьому селі — неймовірно добрі й приємні. Він точно не дарма вирішив тут зупинитися.

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

— Добре, — ліниво кинула баба Мадя. — Заплачу за рибу сім сотень. Ні, — різко виправилася вона. — Шість з половиною! Не подобаються мені її очі, хоча я знаю, що вона свіжа, бо тобі ніде її ховати! 

"О, ну це... — прикидав в голові Айвін. — Цього, мабуть, вистачить!"

— Чого стоїмо, приблудо? — з легкою ненавистю у голосі окликнула бабця. — Ти згоден чи ні?

— А? Так, звичайно! — кивнув хлопець. 

Жінка встала і, підійшовши до печі, витягнула з-під неї невеликий пакет. Колись у ньому були чіпси — Айвін тільки бачив їх на малюнку — але зараз, чистий пакет з вигорілим малюнком був у бабці замість гаманця. Жінка витягнула з пакета гроші і кинула їх на стіл. Коли парубок взяв їх і став перераховувати, він почув, що баба Мадя лише тихо, ледь помітно, цокнула від злості. 

— Тут же тільки шість сотень! — перерахував гроші парубок. 

— Що? — обурилася жінка. — Де? 

З цими словами вона підійшла до столу і безпардонно вихопила віяло з грошей. Перерахувавши їх, вона кинула їх на стіл, після чого дістала з пакету ще одну купюру і кинула її зверху. 

— Вік вже бере своє... — кинула вона жалюгідне виправдання і полізла назад на піч. 

Юнак, лише вкотре розчарувавшись у поведінці старої пронози, забрав гроші і вийшов з хати. Глухий удар дерева об дверну раму — натяк на те, що більше йому тут не раді і що він має якнайшвидше залишити це чудове й затишне місце, не залишаючи й натяку на свою огидну присутність. Айвін так і зробив. Заховавши гроші під худі, хлопець пішов назад до хліва. Хоч у бабці й було тепло, та нормально відігрітися він не зміг. А вдень, наче навмисно, зима підняла свої морози, прикрасивши це все — вітром, що видував з парубка життя, уповільнював биття його серця. Він хотів трохи відігрітися, а також підрахувати запаси того, що в нього залишилося. Бо наступна його зупинка, після того, як він отримав гроші, це той самий продуктовий магазин. Юнак точно знав, що йому треба купити бульйонних кубиків, а також щось м'ясне. Принаймні "м'ясовмісний" продукт — навіть це було ліпше, аніж голод. 

*Зараз*

— Тримай, митець! — промовила Яшма, поставивши перед хлопцем велику пательню зі смаженою картоплею.

Страва була гаряча — ще досі "шипіла" на хлопця. Серед картоплі хлопець помітив помідор, дрібно нарізані скибочки огірка, шматки зелені та трав. А в самому центрі було кілька смажених сосисок. І, наче вишня на торті, між картоплею було розлито яєчний жовток. Не сирий, що схож на шмарклі, але й не запечений до скоринки. Такий, що картопля ніби танула в ньому й вкривалася смачною жовтою ковдрою. 

— Яш, — промовив хлопець здивовано. — Все виглядає неймовірно чудово, але... Я стільки не з'їм. 

— А це не тільки тобі! — промовила дівчина. — Чи ти думав, що я сонцем та вітром харчуюся! Усю оцю красу, — промовила вона і провела по собі долонею від шиї до живота і вниз. — Треба чимось живити! — усміхнулася Яшма. — І це, до речі, — сказала вона, схилившись вперед, трохи стиснула власні груди, дражнячи хлопця, — в мене, до речі, більше, ніж у пані Лів!

— Ось з цим я не сперечаюся! — миттєво відвернувся хлопець, засоромлений поведінкою дівчини. — "В цьому" тебе не перемогти!

Задоволена відповіддю, Яшма всміхнулася і задоволено вмостилася поруч з хлопцем. Взявши й собі дерев'яну ложку, вона витягнула собі великий шмат картоплинки й закинула до свого рота. Приємна скоринка пестила язика, а неперевершений смак підіймав настрій. Посміхаючись, вона дивилася Айвіну в очі. І в її погляді хлопець бачив усе: провокацію, заклик приєднатися, безкінечні компліменти і хтивість, що була притаманна лише цій дівчині. Ніхто й ніколи не дивився на Айвіна так, як це робила Яшма. Дівчина, поєднуючи неможливе, одночасно і дражнила хлопця, і наче питала його: "Що? Я нічого не роблю!". 

— Чого не їси? — грайливо промовила вона. — Невже я несмачно готую? 

Відвернувшись до тарілки, хлопець підхопив кілька шматків картоплі. Приємний смак вдарив у голову і хлопець, не в силах стриматися, накинувся на їжу. 

— Дуже смачно! — тільки й промовив Айвін, зариваючись у пательню.

"Ох, юначе, — подумала Яшма, пригадуючи відстороненість хлопця на озері. — Що ж тобі треба приготувати, аби ти в мене отак носом увіткнувся б?!"

*В цей же час*

У хаті Калеба та Хельги закінчувалася вечеря. Батьки трохи раніше повернулися додому, тож мати ще встигла допомогти доньці з приготуваннями. І зараз, коли основну частину їжі, що була на столі, вже було з'їдено: 

— Ох і смачні пироги ти готуєш, донечку! — промовив чоловік. 

— Дякую, — посміхнулася Лайла. 

— До речі, а що там Якоб та Еміль? — запитала Хельга. — Вони щось казали про пиріг? 

— Так, — кивнув чоловік. — Ще й як! Якоб, здавалося, ще трохи — і пішов би Лайлі руки цілувати. Казав, що ще ніколи таких пирогів не їв! Вони з сином, за його словами, ледь закінчили обід — пиріг був таким смачним, що від нього неможливо було відірватися! 

Від хвалебних речей, Лайла майже сяяла. Дівчині було дуже приємно, що її сили так високо оцінювали усі. Другий пиріг, який вона приготувала для батька, сьогодні вже і було з'їдено. Калеб сам половину з'їв. Решту розділили між собою Хельга з донькою. 

— А з Айвіном ти не бачилася сьогодні? — запитала Хельга. 

Вловивши на собі несхвальний погляд чоловіка, жінка лиш коротко дала тому зрозуміти, що знає, що робить. Звичайно, Калеб, що особисто спілкувався з Якобом, більше схилявся до кандидатури в особі Еміля. Вона, як дружина, розуміла це! Син старости — поважна людина у селі. З ним Лайла буде і на гарному рахунку, і з репутацією та повагою. Але як мати... Хельга також не могла ігнорувати слова подруги. 

Яшма чітко їй повідомила, хто розпустив про неї дурні плітки. Так, хоч секрет дівчини і був правдою, та Еміля це ніяк не захищало! Навпаки, це тільки грало проти нього, адже підступність та хитрість, що була в ньому — точно не була у переліку досягнень. І слова Яшми про те, що Еміль здатний буде захистити, якщо Лайла йому сподобається — аж ніяк не поліпшили його кандидатуру. Це огидне "якщо" — було наче ложка отрути у діжці меду. З іншого боку Айвін, що, опинившись під прямим впливом Яшми, та під Яшмою у прямому сенсі, — зміг знайти в собі сили, аби перебороти власну хіть. Парубок зміг перемогти вождеління та вилізти з-під Яшми, коли та сама лізла йому у штани. І це він зробив не тому, що дівчина була йому огидна, а тому, що він хотів усе зробити по-людськи, з честю!

— Ні, — із легким сумом відповіла дівчина. — Ми давно не бачилися...

— Ну, може завтра вдень зайдеш в трактир? — запропонувала Хельга. — Купиш яблучного соку — нам до обіду. Там і поспілкуєтесь!