Раді Вас бачити!

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

— Ну то що, приблудо, — всміхнулася Айвіну літня продавчиня. 

Вона кинула на ляду ключі від магазину. Звичайно, вона не хотіла, щоб хтось спіймав її на розпусті на робочому місці. Та й до того ж, сам факт, що вона хоче переспати з Айвіном — є доволі соромним для неї, адже кожен у Неназваному знає, хто такий Айвін і які в нього батьки. Бути спійманим на подібній "інтрижці" — лише осоромитися на все село. Але Світлана вже так довго була без "чоловічої ласки", що їй було щиро байдуже, що то був Айвін — аби тільки про це ніхто не дізнався. 

Парубок обережно наблизився. У ніс вдарив неприємний сморід від пересмаженого насіння, а також дешевого тютюну. Світлана була не найприємнішою жінкою в його житті, але, справедливості заради, їй небуло перед ким вихвалятися і підтримувати найліпший вигляд. Коли парубок наблизився, жінка вхопила його міцною хваткою і притиснула до грудей. Айвін відчув під головою якесь дивне желе, швидко стало зрозуміло, куди пішла зайва вага Світлани. Вільною рукою жінка мацала його за груди, живіт, посміхаючись рядком жовтих зубів йому в очі. Айвіну було неймовірно неприємно, але страх душив огиду до жінки.

Хлопець, вчепившись в ляду, просто намагався перетерпіти знущання. Він відчував себе молодою дівчиною, що потрапила у компанію дорослих п'яних гопників. Та ця Світлана була ще гіршою. Нічого не цураючись, вона нахилилася і лизнула хлопця у вухо. Від огиди парубка ледь не знудило. 

— Я сподіваюся, що язик в тебе довгий, — промовила жінка.

— Не знаю, — наче загнана вовком вівця, проблеяв Айвін. 

Раптом, жінка притиснула його ще сильніше до себе. Незважаючи на ляду з продуктами, що весь час була між ними, Світлана ледь не втягнула хлопця до себе. Айвін відчував її товстий живіт, масивні плечі, що дрижали як драглі. Хлопець намагався якось захистити себе, відсторонитися трохи від жінки, але та вже увійшла у смак. Вхопивши хлопця за волосся, вона відтягнула його голову і присмокталася до шиї. 

— Ну все, милий, — промовила вона і облизнула його щоку. — Йди зачиняй двері, а я поки підготую нам місце тут! 

Своєю короткою й товстою рукою вона вхопила Айвіна за шию. Вона відчувала потік крові, що йшов по венах, а безпорадність і глибока залежність хлопця тільки сильніше заводили її. Піднявши його голову, вона ще сильніше всміхнулася. Протягнувши йому ключі, вона відпустила парубка. 

На ватних ногах, Айвін пішов до дверей. Кожен крок давався йому з важкістю. Він йшов так, наче підходив до ешафоту, де кат вже заніс сокиру. Шлунок тремтів, а щелепи відбивали шалений ритм. Йому було огидна ця жінка, але він не міг нічого зробити зараз. Тримаючи ключі у тремтячих пальцях, парубок ненавидів усе та усіх. Від морозу, до баби Маді, яка зажала ті жалюгідні пів сотні. Якби не вона — Айвіну б зараз не доводилося б лягати під цю жабу Світлану! 

"Невже я зроблю це?! — питав сам себе Айвін. — За дешеву сотню... Наче повія!"

— Скільки можна, приблудо, йди сюди вже! — почулося позаду. 

Тіло хлопця било таким сильним тремтінням, що він не одразу зміг влучити ключем у замок. Але то було ще пів справи, бо найбільшим випробуванням — було провернути той ключ. Хоч у магазині було відносно тепло, але хлопець відчував нестерпний холод. Кров відлила від кінцівок і вже було невідомо, від чого сильніше тремтить Айвін — він страху, холоду чи анемії. Але раптом двері, прямо з ключем в замку, відчинилися і перед Айвіном з'явився той самий рибалка, що дав йому хліба на озері. Хлопець, від несподіванки, ледь на п'яту точку не гепнувся. 

— О, привіт, — посміхнувся йому чоловік. 

— Вітаю вас! — ледь вичавив з себе хлопець і відійшов у бік, даючи чоловікові прохід. 

Світлана, що також почула появу зайвої людини, миттю повернулася до своїх прямих обов'язків. Чоловік прийшов поповнити запас тютюну — у магазині продавалися прямо мішечки з цим наркотиком. Також, задивившись на вітрину, чоловік взяв котушку волосіння, а також брикет хлібців — це було банально дешевше, ніж брати хліб чи борошно на нього. Хоча на смак ті хлібці — все одно, що той картон. 

Айвін весь цей час стояв поруч, чекаючи, поки його кат знову занесе над головою сокиру. Коли чоловік відвернувся, аби розкласти речі по кишеням і не заважати парубку, Світлана перевела хижий погляд на Айвіна і пустила йому повітряний поцілунок. В юнака аж хребет зсередини зачесався від цього. 

— Пробачте, — раптом випалив хлопець, сам не розуміючи нащо.

— Так? —спокійно промовив рибалка, повернувшись до хлопця. 

— Не відволікай покупців, приблудо! — гаркнула на нього жінка, що в мить втратила свою хтиву посмішку.

— Та годі тобі, Світлано, — осадив її чоловік. — Чого тобі, хлопче?

— А... — вимовив Айвін, не знаючи, що сказати. Але погляд продавчині, що був схожий на погляд змії на здобич, миттю повернув його до реальності. — А можна ще раз звернутися до вас по допомогу?

— Дивлячись, що тобі потрібно... — знизав плечима рибалка. 

— Двадцятки не вистачає, — повідомив Айвін. 

Погляд Світлани в цей час налився кров'ю. Якби не інший покупець, жінка б перелізла ляду і власноруч побила б парубка за спробу уникнути своєї долі. 

— Чуєш, приблудо, — сказала вона так, наче хотіла відірвати Айвіну кінцівку. — Не смій мені розлякувати відвідувачів! Йди жебракуй у ліс, до ведмедів й вовків! Там тобі і місце! 

— Та що за воша тебе вкусила сьогодні, Світлано, — обурився рибалка. — Цей юнак сьогодні мене майже врятував, а ти на нього усіх собак... — промовив він і повернувся до хлопця. — Тримай полтос, — протягнув він одну купюру. — Риба була неймовірно смачна! 

Хлопець взяв гроші, наче це був квиток, яким він міг відкупитися від смерті. Втім, кинувши погляд на Світлану, Айвін зрозумів, що ймовірна доля була навіть гірша за смерть. Під крижаним поглядом жінки, хлопець віддав усі гроші. Коли вона перерахувала їх і поклала до каси — Айвін, наче злочинець із досвідом, наче найспритніший звір, наче спритний грабіжник — вхопив свої покупки і миттю втік з магазину. Останнє, що він чув — як рибалка казав тому про решту, але хлопцю вже було не до грошей. Він хотів якнайшвидше забратися звідти. Куди завгодно — аби тільки подалі від тієї жаби, що сиділа там.

*Новий світ. День 7. Опівдні*

— Яшму продали батьки в бордель ще малою, — знизала плечима пані Лів. — Не знаю причини, але не думаю, що від легкого життя вони те зробили. Далі, як мені повідомив володар борделю — її колишній господар — до семи років вона просто росла поруч з повіями, не більше. Потім, до повноліття, ті ж повії навчали її, як приносити задоволення. Чоловіки, жінки — Яшма була універсальною дівчиною. 

— А як вона тут опинилася? — запитав хлопець, що й не знав, як реагувати на цю новину. 

— Ну... Вона була в рабстві, працювала на свого господаря й на свій хліб. Коли ми з братом були у столиці, Хромар пішов на свої безкінечні засідання. Мене, як ти розумієш, він взяти з собою не міг — та й не хотіла я, якщо чесно, пилитися на тих прийомах. Ну я і пішла гуляти! А там, посеред вулиці, до мене почала загравати Яшма, пропонуючи подарувати мені незабутні спогади, — знизала плечима аристократка. — Якщо чесно, я спершу й не зрозуміла, що вона була повією. Але коли я опинилася перед дверима борделю — усе стало на свої місця. 

— А ви? — обережно запитав хлопець. 

— Звичайно, що ні! — обурилася вельможа. — Мене не цікавлять дівчата у цьому плані, — заспокоїла вона розум хлопця. — Я просто... Ну... Мені стало шкода Яшму, тож я викупила її і забрала із собою. Хотілося дати їй гідне життя, тож я звільнила її від рабства і поселила її тут. Ось і усе! 

— Зрозуміло... — тільки і промовив парубок. 

Нахилившись, Айвін підібрав порожні відра і знов пішов до озера. Пані Лів, що не квапилась повертатися до своєї справи, пильно спостерігала за хлопцем. Їй було шкода Айвіна, та із тим, дивлячись на його реакцію, аристократка розуміла, що Яшма йому нічого про це не говорила. 

— І що ти плануєш? — запитала вельможа. 

— Тобто? — здивувався питанню Айвін. 

— Ну... Ти виглядаєш спантеличеним, — промовила жінка. — Усе добре? 

— Не знаю, — розгубився юнак ще більше. — Начебто так... Але... Не знаю...

— Не моя справа, звичайно, але... Що плануєш робити з Яшмою?