Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 6. Опівдні.*

"А може я зможу знайти якесь житло собі? — думав Айвін. — Можливо не доведеться просити Яшму та створювати їй незручності? Зрештою, вона і без цього вже стільки для мене зробила зі своєю родиною. А мені їм зовсім нічим відповісти..."

За пів дня праці, Айвін так і не розказав нікому про свої проблеми з житлом. Йому було ніяково просити когось з людей прийняти його, бо усі ці люди вже проявили до нього стільки добра, скільки він за все життя не бачив. І прохання ще й залишитися в когось — Айвін сприймав як нахабство та безсоромність. 

"А якщо Яшма спробує знову залицятися? Мені буде все важче і важче їй відмовляти, бо я буду боржником перед нею, — обдумував усе парубок. — Не кажучи вже про те, що вона буде безпосередньо під одним дахом зі мною, а це вже погано закінчитися може! Минулого разу я ледь вирвався від неї. А тут... Куди тут від неї бігти — це її дім!"

Але усі думки розвіялися як легкий пар від страви на зимових вітрах, коли у таверну зайшла Хельга. Висока статна жінка миттєво відволікла усю увагу Айвіна, змусивши його забути про усе те, про що він думав до цього. 

— Вітаю усіх присутніх, — гучно привіталася вона. 

Відвідувачі трактиру не звернули особливої уваги на жінку, а ось місцеві — миттю підняли на неї голови. Першим заговорив з Хельгою саме дід Ларс: 

— О, кого я бачу! — посміхався старий. — Хельго! Що тебе привело до нас? 

— А хочу забрати Яшму на обід та купити соку. Це можливо? — усміхаючись, наблизилася вона до ляди. 

— Звичайно, який сік будеш? — запитав корчмар. — Є з грушею, свіжий! 

— А його і давай! — миттєво відповіла жінка. 

— Привіт, — доєдналася до розмови Яшма. — Як ти?

— Та все добре. А ти як? Вільна? — поцікавилася гостя. 

— Ну, в цілому, — почала Яшма, але втрутився дід Ларс і сказав, що відпускає онучку.

— І Айвіна забирай! — промовила бабця Астрід, що також вийшла з кухні до гарної сусідки. — Чого молодому жеребцю з нами, стариканами, сидіти!

— Добре, — всміхнулася жінка. — Я так і хотіла! 

— Ну то йдіть, — поставив Ларс на ляду глечик соку. — Сік бери так, — відмовився від грошей він. — Що ти, Хельго, діти будуть об'їдати вас з Калебом, а я ще з тебе гроші братиму? Не вигадуй, йди вже з миром! — махнув рукою трактирник. 

"Діти... — подумав Айвін. — Ці люди вже і мене записали до своїх дітей... І я мушу ще й просити їх про щось більше?" 

Коли вони дістались до хатинки Хельги, там вже все було готово. Не вистачало лише Калеба — голови сімейства. А також Айвін помітив, що не вистачає Моллі та Тіріона. Але парубок знав, що вони, можливо, готуються до майбутнього весілля. Тільки Лайла, що була в хаті ще до того, як вони прийшли, зустріла їх теплими вітаннями. Яшма знов хотіла розсістися так, щоб поруч з хлопцем сиділа тільки вона. Та на цей раз, Хельга, наче читаючи її думки, під виглядом дружньої опіки, сама всадила її поруч з собою, даючи Лайлі хоча б змогу посидіти поруч з хлопцем, який їй подобається. Хоча без Моллі з Тіріоном, місця все одно було більше і Лайла могла б знайти місце, щоб бути неподалік від Айвіна. 

І хоч Яшмі не дуже подобалося, що "її" хлопця вона мусить ділити з кимось, але вона все ж таки промовчала. Зрештою, проти Хельги виступати вона боялася — жінка була занадто мудрою та розумною. Вона усе зробила так, що комар носа не підточить. 

— Привіт, — потупивши погляд, привіталася Лайла з Айвіном. 

— Привіт, — відповів хлопець і поглянув на стіл, що було заставлено їжею. — Це ти все приготувала? 

— Ми з мамою, — посміхнулася дівчина. 

— Ох, доню, не прибідняйся, — підтакнула Хельга. — Я лише картоплю розтовкла, та й усе! 

"Вона стільки всього приготувала, — підкреслив подумки Айвін. — Як вона сама стільки встигає зробити? Лайла така працьовита!"

І в цю мить до хати увійшов Калеб. Помітивши Яшму з Айвіном, чоловік посміхнувся. Вочевидь, план Хельги спрацював саме так, як вона й бажала. Сівши поруч з дружиною, він гучно плеснув у долоні, потираючи їх, в очікуванні на смачний обід. 

— Вітаю вас, діти, ну як ви? — із посмішкою промовив Калеб, дивлячись то на Яшму, то на Айвіна, то на Лайлу. 

"Усе добре!", — разом відповіли вони. 

Страви розлетілися по тарілках, почувся тихий стукіт ложок. Яшма, попри власне невдоволення, сама налягала на страви. Тільки Айвіну шматок в горло не ліз. Хлопець, схилившись над тарілкою, лише перемішував її ложкою, вдаючи, що готується усе з'їсти. Але його власна порція меншою не ставала. 

— Не подобається? — першою помітила Лайла. 

Дівчина, як та, хто приготував страву, більше за інших хотіла, щоб Айвін її скуштував. А юнак знову відмовлявся і крутив носом. Спогади про той самий пиріг неприємно кольнули в нирках. 

— Та ні, смачно! — виправився хлопець. І хоч його голос був веселим та життєрадісним, очі були наче в сумного цуцика, якого покинули на вулиці. — І пахне дуже приємно! 

— Що сталося? — запитала Хельга, помітивши настрій парубка. 

— Та... Не знаю... Мені ніяково про це розповідати... — знизав плечима Айвін. Поклавши ложку, він опустив погляд і склав руки на колінах. Вид у нього був таким, наче йому жити залишалося лише кілька хвилин. 

— Якщо... — обережно промовив Калеб. — Там щось чоловіче і ти не хочеш розповідати при жінках, то я можу пройтися з тобою десь, послухаю тебе! Не хвилюйся, я могила.

— Та ні, — махнув головою хлопець. — Проблема не чоловіча... Просто... Тіріон сказав, що мені треба з'їхати... Не хвилюйтесь, ми не посварилися, нічого подібного! Але... Мені нікуди йти. Я тут майже нікого, окрім вас, не знаю. От я і не знаю, що робити... 

— А чому ти мені не розповів? — розчаровано промовила Яшма, що від подиву, ледь не впустила ложку. 

Дівчина не могла повірити, що хлопець не поділився з нею такою важливою потребою. Вона знала, що вмить змогла б знайти йому притулок. В трактирі була купа вільних місць, та навіть якби не це — вона б знайшла в селі добрих людей. Але Айвін, який казав їй, що хоче дізнатися її ліпше, встановити довіру, відкритися врешті-решт, — змовчав. 

— Я не хотів тебе турбувати... — сором'язливо відповів хлопець. — Нікого з вас! Ви стільки всього зробили для мене, а тут я знов просив би?! 

Яшма мовчки поклала ложку і, прикриваючи свій маленький носик долонею, встала з-за столу. Усі присутні бачили, що на її очах з'являються дрібні крапельки сліз, а тому ніхто не намагався її стримати. Тільки Айвін, якому стало ще соромніше, тихо промовив її ім'я, сподіваючись, що це зупинить дівчину. 

Та Яшма не спинилася. Коли двері, глухо вдарившись об дверний короб, зачинилися, парубок вийшов з трансу і зрозумів, що йому потрібно наздогнати дівчину. Піднявшись, він вибіг за нею, залишивши інших в німій тиші. 

— Яш! — крикнув хлопець, коли вийшов на вулицю. 

За ці кілька секунд, дівчина встигла відійти від хати метрів на десять. І йшла вона, вочевидь, не до трактиру — адже той був у протилежній стороні. Крик не зупинив її, а тому Айвін, проклинаючи себе за своє мовчання та зайву сором'язливість, побіг за нею. 

— Яш... — повторив він, наздогнавши дівчину. 

— Мовчи! — крізь щільно стиснені зуби випалила Яшма. Її голос був наповнений розчаруванням та злістю на парубка, але вона ще намагалася триматися. Втім, відмовити собі у ласці дати міцний ляпас по щоці хлопця, вона не змогла. — Мовчи, зраднику! — повторювала вона, шиплячи наче змія. 

Тримаючись за забиту щоку, хлопець лише блимав очима, дивлячись на дівчину. 

— Я хочу усе нормально, — передражнювала вона, згадуючи слова хлопця, які той сказав їй на озері. — Хочу, щоб ти мене ліпше дізналася! — Яшма була неймовірно розлючена. Втім, так само вона була і неймовірно розчарована. По її щоках, вже нікого не соромлячись, текли сльози, а голос тремтів. — Свиня, ти мені тільки зуби заговорював! А сам... Сам...

— Яш, я просто дійсно... — почав було хлопець, але вмить отримав новий ляпас. Цей вже вона відважила, не соромлячись, з усієї сили. У Айвіна аж іскри полетіли з очей від такого удару. 

— Не смій! — шипіла дівчина. — Не смій казати мені, що ти там щось хотів! Я відкрилася тобі, довірилася! Я перед тобою нічого не ховала і завжди тобі говорила те, що думаю! А ти... Свиня! — заплакала вона і знову дала ляпас хлопцю, та на третій раз, ляпас зіскочив, і замість кінчиків пальців, дівчина заліпила йому кісткою долоні так, що той ледь на ногах встояв. — А ти мовчав, що в тебе проблеми... Пів дня ходив... — обтрушувала вона свою руку, що боліла від удару. — А тепер прийшов до інших... — крізь сльози говорила вона. — І вивалив усе й одразу! Так ти мені довіряєш? Так я мушу дізнаватись тебе? Другим номером, через когось? 

— Яш, я правда не хотів напружувати тебе своїми проблемами! — промовив Айвін. Голос його був не дуже життєрадісним, адже щока ледь не палала. Здавалося, що ще один ляпас — і той виплюне на землю кілька зубів. 

— Замовкни! — крикнула дівчина і, штовхнувши хлопця у груди, розвернулася і побігла кудись. 

Розуміючи, що переслідувати її далі — немає жодного сенсу, хлопець змирився і розвернувся до хатинки Хельги. Цей скандал тільки погіршив його настрій, повністю розчарувавши хлопця у гарному вирішенні цієї ситуації. 

*В цей же час*

Коли вже і Айвін покинув залу, в хаті повстала дуже дивна тиша. Кожен думав про своє, і кожному було ніяково, що він став свідком цього конфлікту. 

— Мд-а... — тихо промовив Калеб. 

— Вони повернуться? — кинула Лайла питання в порожнечу. 

— Коли він повернеться, — промовила Хельга, що навіть у такій ситуації зберігала спокій і холодний розум. — Підбадьори його, запропонуй йому залишитися у нас. 

Калеб з Лайлою, не чекаючи від Хельги подібного, здивовано підняли очі на жінку. Але та лише мовчки закинула чергову ложку каші до рота. 

— Ти ж не проти, любий? — вчасно згадала Хельга.

— Я не проти... Але ти впевнена, що Яшма потім не обуриться на тебе? — перепитав Калеб.

— Нічого, — знизала плечима Хельга. — Перебіситься і... 

Але закінчити їй не дали: раптом почувся звук відчинених дверей і на порозі хати з'явився Айвін. Парубок, опустивши голову, повільно повернувся на своє місце. Усі мовчки дивилися на нього, чекаючи, що ж він скаже. Але хлопець так і продовжував мовчати.

— Посварилися? — запитала Лайла обережно, боячись ще сильніше забити хлопця у відчай. 

Той лише мовчки кивнув, не підіймаючи голови. 

— Мамо! — злякалася дівчина, закривши, від подиву, долонями обличчя. — Це вона тебе так? 

Напружена Хельга, наче велика ведмедиця, обережно вхопила Айвіна за макітру. Піднявши йому голову, вона розвернула його до себе, бажаючи роздивитися те, про що казала її донька. На щоці хлопця шкіра була настільки червоною, що здавалося, що от-от, і посиніє. Доторкнувшись вільною рукою, жінка запевнилася, що Яшма добряче відмутузила парубка, і що тепер тут, в найліпшому випадку, усе напухне. 

— Лайло, принеси з пивниці шмат м'яса мороженого! — промовила Хельга, продовжуючи роздивлятися щоку хлопця. 

Руда дівчина, миттєво злетівши з місця, вже в наступну мить була за межами хати. Раз — і вона, захекавшись, стояла поруч зі шматом м'яса, загорнутого в тканину. Сама тканина, місцями, шаром льоду вкрилася, але це було навіть ліпше. Приклавши м'ясо до щоки хлопця, вона взяла його руку і нею ж підперла цей шмат. 

— Я поговорю з нею, — промовила жінка серйозним тоном. 

— Не тЛеба! — мляво промовив юнак. Вочевидь щока вже почала набухати і говорити йому ставало складно. — Це я винен... 

— Не треба лупасити тебе так, наче ти безсмертний! — відповіла йому Хельга.