Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 5. Опівдні*

Питання Айвіна, вочевидь, зацікавило жінку. Якщо до цього вона ходила і з сумним поглядом роздивлялася краєвиди, то зараз вона була повністю зосереджена на хлопці та на розмові, яку той почав. Ручка парасольки, яку вона тримала у руках, закрутилася між її пальцями наче дзиґа в руках дитини. 

— Оу, мені подобається мистецтво! — відповіла вона, усміхаючись. — А саме малювання! Брат надав мені велику кімнату в маєтку, яку я використовую як майстерню. Пейзажі, натюрморти — це моє улюблене! — із захопленням розповідала жінка. 

— І... — невпевнено промовив юнак, не знаючи, як підтримати діалог на цю тему. 

В своєму світі, хлопець міг малювати тільки палицею на снігу або на піску біля озера. Альбома, олівців, пензлів чи фарб — цього він ніколи в житті не тримав. А такі слова як "пейзаж" чи "натюрморт" — взагалі сприймалися, як образа. 

— І як вам? — розгублено запитав парубок. 

— О! — легко підхопила жінка. — Мені подобається! Але я малюю не так, як усі... — попередила пані Лів так, наче вона робила щось, що могли засуджувати. 

— А як? — запитала Яшма. 

— Ну... — розгубилася вельможа. — Усі малюють картини пласкими, багато де навіть горизонт завалено... Мені так дуже не подобається малювати, відчуття, наче дитина фарбу витрачала, розважаючись. Майстер робить мені полотна, закріплюючи тканину на дерев'яному каркасі, тож мені шкода витрачати такі полотна на подібну... мазню...

— І як тоді ви малюєте? — запитав Айвін. 

В цей час вони вийшли з лісу до озера. Побачивши чарівні краєвиди та чисте плесо, подих застряг у горлі вельможі. Вона неодноразово була вже у цьому селі, та ще ніколи вона не відвідувала це озеро. Очі митця миттєво вловили сцену, запам'ятали ракурс та освітлення, а уява вже малювала, як жінка, повернувшись додому, почне відтворювати цей чудовий пейзаж на полотні! 

— А я краще покажу, — на видиху, проговорила пані Лів. — Яке чудове місце, як тут гарно! 

— Ви ще вночі тут не були! — промовила з посмішкою Яшма. 

— Е-є... так... Точно... — розгублено підтвердив хлопець. Подивившись на дівчину, хлопець знов зустрівся з хижим дівочим поглядом. Він майже був впевнений у тому, що якби зараз тут не було аристократки з її охоронцем — Яшма знову б "накинулася" на нього, зваблюючи до розпусти. 

— Давайте помалюємо трохи! — із захопленням запропонувала вельможа, чим не на жарт здивувала пару. — Це неймовірне місце, натхнення так і йде, не хочу його втрачати!

"Але... ми не вміємо!", — разом проговорили Айвін з Яшмою.

— О, це нічого! — промовила жінка. — Прошу вас, не відмовляйтесь! Якщо не бажаєте пейзаж, візьміть щось інше... — пані Лів говорила так, що парі було важко їй відмовити. Її, завжди м'який та ласкавий голос, вперше пропустив до себе нотки тривоги та хвилювання. Аристократка говорила так, наче боялася, що Айвін з Яшмою зараз підуть, залишивши її тут на самоті. 

— Та ні... — розгубився Айвін, — ми не відмовляємося! Просто, особисто я, не намалюю ці чудові краєвиди, мені б щось простіше! 

— О, це легко! — сказала жінка і, підійшовши до свого охоронця, витягнула з його поясу один з ножів. Незграбно кинувши зброю, ніж встромився у пісок, залишивши частину леза та руків'я над поверхнею. — Ось, — сказала вона. — Можете намалювати цей ніж! Це, гадаю, буде простіше! 

— А малювати прямо тут будемо? — запитала Яшма, з недовірою дивлячись на пісок під ногами. 

— А чому ні? — посміхнулася вельможа і, підібравши з землі тонку гілочку, зламала її на три частини. Протягнувши по паличці кожному — вони почали малювати. 

Яшма, не знаючи, з чого почати, сиділа навпочіпки і роздивлялася ніж, намагаючись знайти "найліпший кут". Вона хотіла зробити гарно, вразити аристократку — а тому не квапилася з початком. Під одним кутом вона розуміла, як малювати лезо, під іншим — руків'я. Але повністю — картина не сходилася. Айвін, в свою чергу, пішов стратегією "сокири" — просто і прямо! Хлопець, малюючи ніж, тільки те й робив, що замазував носком чобота невдалі моменти, інколи стираючи картину повністю. Втім, з кожною новою спробою — його ніж ставав усе ліпше і ліпше. 

Пані Лів, на секунду відволікшись, повернулася і подивилася на їхні роботи. Легка посмішка швидко з'явилася на обличчі аристократки. Було видно, що вони обоє докладали зусиль, але результат в них був, м'яко кажучи, дитячий. Через якийсь час, Айвін встромив свою паличку у пісок поруч з малюнком. Його ніж виглядав трохи незграбним, а лезо, здавалось, з'єднувалося з руків'ям під кутом. Втім, результатами хлопець був задоволений. Зрештою, він ніколи в житті не намагався так охайно малювати. 

Яшма, помітивши, що її коханий закінчив, також відклала свою паличку. Її робота вже була набагато краща, хоча також мала певні дефекти. Хоч лезо на ножі дівчини було тоншим за реальне, та Яшма грамотно додала тіні на малюнок, розрихливши пісок дрібним уламком палички. Це надало картині глибини і певного "життя". 

— Непогано, — промовила пані Лів, дивлячись на роботи її супутників. 

Але коли пара подивилася на той малюнок, який зробила аристократка — їхні роботи стали нагадувати їм дитячу мазню. 

— Я навіть і не знав, що на піску так можна було малювати... — сказав хлопець так, наче побачив примару. 

— В нас із самого початку не було шансів... — таким самим голосом підтримала його дівчина. 

Пані Лів малювала не ніж. Такий малюнок був би для неї не більше ніж розминкою. Аристократка малювала пейзаж. І маючи при собі лише гілочку, пісок та чобітки — вона ледь не створила шедевр. Здавалося, що якби їй дали трохи більше часу — вона б і кольори якось додала б на жовтуватий пісок. Тіні, контраст, дрібні хвилі на поверхні води, тонкі травинки, що подекуди ще росли на березі — усе це вельможа передала настільки чітко й детально, що якби хлопець з дівчиною побачили б це раніше — засоромилися навіть псувати пісок своїми каракулями. 

Але жінці було байдуже. Вона відчувала насолоду саме від того, що нарешті змогла з кимось розділити своє захоплення. І не важливо, що намалювали її супутники — витвір мистецтва чи дитячі каракулі. Головне, що вони були поруч і підтримували її на цьому шляху. 

— Ну чому, — промовила пані Лів. — Яшмо, у тебе дуже гарно вийшло. І тіні є, і деталі! Ти молодець! 

Дівчина аж розквітла від цих слів. Тепер її малюнок не здавався їй таким жахливим, а комплімент від самої аристократки — надовго засяде у її голові. Айвін, ще раз подивившись на роботи дівчат, із розчаруванням подивився на свій ніж. Хоч він і не планував малювати шедевр, але відчуття того, що він впорався найгірше — все ж було неприємним. 

— Мда, в мене вийшло не так гарно, — знизав плечима хлопець, намагаючись перевести свою невдачу в жарт. 

— Та от і ні! — раптом наблизилася жінка, поклавши свою долоню на плече парубка. — Не варто одразу опускати руки, — підбадьорила вона, — бери паличку! 

І коли Айвін присів і підняв гілочку, пані Лів схилилася і, притиснувшись, взяла руку парубка у свою руку, щоб вийшло так, ніби малював він, але під її керівництвом. Юнаку стало ніяково від такого раптового зближення. Айвін відчував прохолоду, що йшла від аристократки на своєму плечі, руці, спині і навіть потилиці. Було дивно, як в такий спекотний день, вдягнувшись в усе чорне, вона зберігала прохолоду. 

Втім, жінку зовсім це не цікавило. Їй було приємно допомогти Айвіну, тому вона, викладаючись так, ніби вони малювали перед самим королем, почала активно і дуже охайно виправляти його малюнок, пояснюючи при цьому свої дії. Пані Лів не просто не стерла малюнок хлопця, вона створила з вад рисунка — його переваги. Руків'я, що покосилося, стало через цей "завал" об'ємним. Пласке лезо ніби отримало відблиск світла — хоча малювали вони на піску. Додавши ще трохи деталей, аристократка вивела малюнок на зовсім інший рівень. Звичайно, це не був чарівний пейзаж озера, але це тепер був досить непоганий натюрморт! Навіть охоронець, що досі стояв мовчки, підтвердив, що рисунок дуже схожий на реальний ніж. 

— Хм, — промовила Яшма невдоволено. — Може ти й мене потім намалюєш? — сказала вона, намагаючись відволікти частину уваги і на себе. 

Дівчині було неприємно, що до "її" хлопця так схиляється інша жінка. Але Яшма мовчала через те, що цією жінкою — була її улюблена пані Лів.

— М-м-м, гадаю, — задумливо промовила жінка, дивлячись на їхні малюнки, — до цього ще далеко... 

— Так, — невпевнено погодився Айвін і, подивившись на Яшму, раптом зустрівся з нею поглядами. 

Вираз обличчя дівчини був такий, наче хлопець тільки що почав залицятися до аристократки, забувши про усе те, що він їй говорив на озері. І погляд її не обіцяв нічого гарного. 

— Ну, добре, — промовив хлопець, відсторонюючись від аристократки. 

Розірвавши фізичний контакт, парубок трохи засмутив аристократку. Але та не виказала себе — пані Лів лише витягнула з піску ніж і протягнула його охоронцю, забравши в нього свою парасольку. Жінка посміхалася, адже нарешті, їй вдалося знайти тих, хто розумів її поглядати, а також розділяв. І хоч у її нових товаришів перші роботи вийшли такими собі, вельможа все одно не засмучувалась, вбачаючи у майбутньому нові можливості для прогулянки.

— Тоді, — обережно промовила пані Лів. — Ходімо назад? — запитала вона. — Дякую, що показали мені таке чудове місце! 

— Так, — промовила Яшма, коли Айвін тільки хотів відкрити рота. — Звертайтесь, пані Лів, ми завжди раді скласти вам компанію! 

"А з тобою в нас ще буде розмова!", — подумки розізлилася дівчина, кинувши погляд на хлопця. 

— О, тоді із задоволенням скористаюся вашою гостинністю ще раз, — промовила жінка і розвернулася у зворотний шлях. 

— А зі мною ти таким не був! — наче змія, шикнула дівчина хлопцю на вухо. 

— Йдемо? — озирнулась на них пані Лів. 

— Так-так! — кивнула Яшма і, вхопивши хлопця, пішла з ним під руку. 

— Ви вже настільки познайомилися? — пожартувала аристократка, дивлячись на ревнощі Яшми. Втім, більше вона нічого про це не сказала. 

Розмовляючи на сторонні теми, вони дійшли назад до карети, де вельможа, попрощавшись, поїхала до свого маєтку. Коли екіпаж від'їхав достатньо далеко, Айвін подивився на Яшму. Те, що він побачив — не робило його щасливим. Її великі дівочі очі, кольору бурштину, дивилися на нього, наче два розпечених сонця.

— Що? — обережно запитав хлопець, прикривши одне око про всяк випадок.