Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 7. Опівдні*

Під'їжджаючи до села, пані Лів побачила якогось чоловіка. Згорбившись, він йшов у напрямку села, а на спині той тримав великий мішок. Аристократка спершу не зрозуміла хто це, та коли її карета під'їхала ближче, панянка впізнала місцевого старосту. Карета пронеслася вперед і пані Лів миттєво наказала зупинитися. Виглянувши з екіпажу, аристократка помахала блідою долонею і запропонувала підвезти. Якоб спершу вагався, та потім, під важкістю свого тягаря, погодився. Коли той наблизився до карети, жінка наказала своєму найманцю допомогти старому чоловікові з мішком. Протягнувши руку Якобу, аби він легше зміг піднятися до карети, староста тільки ніжно поцілував її руку і заліз у екіпаж сам. 

— Щиро дякую вам, пані Лів! — подякував він. — У вас дійсно велике серце! 

— Що змусило вас тягнути такий мішок в таку далечінь? — запитала аристократка. 

— Потреба змусила! — знизав плечима Якоб. — І так, ви, як завжди, маєте рацію! Тягну я цей мішок аж з сусіднього села. Вже думав спина трісне! 

— Ох, тоді відкиньтеся на м'яку спинку! — погляд жінки став більш м'яким. 

Пані Лів справді співчувала його болю, адже Якоб вже був доволі старим для таких активностей. Той дослухався до поради і дійсно розслабив спину, вмостившись на м'яких подушках, якими було оббито дерево. Вельможа, в цей час, шукала серед речей, які їй зібрали покоївки, щось, чим можна було б допомогти чоловіку. Та єдине, що там було, — фрукти й вода. Саме це вона і запропонувала Якобу. Чоловік спершу чинив опір, не хотів зловживати добротою, та пані Лів не здавалася і, зрештою, вмовила Якоба поїсти.

— А у вас же син був... — обережно промовила вона. — Чому не попросили його допомогти?

— Ох, — промовив чоловік, відволікшись від води. — Та куди там! Ледащо росте, тільки за спідницею Яшми і бігає! Попросити його щось зробити — то там або город виполе замість бур'янів, або відро в криниці втопить! То я краще вже сам принесу те зерно! 

— За Яшмою? — здивувалася аристократка. Вона пригадувала, як дівчина тулилася до Айвіна, і до розуму жінки закралися сумніви. — Я гадала, що вона з Айвіном планує щось?

— Ох, — махнув рукою Якоб. — Та хай би вже швидше! — з надією промовив староста. — Може тоді до нього дійде, що вона йому не пара! 

— Вам не подобається Яшма? — спокійно запитала жінка. 

— Ой, та ні! — зрозумів, що сказав Якоб. — Я не про те! Дівчина вона непогана, це вірно! Та я боюся, що Еміль за нею бігає тільки через її... — зам'явся чоловік. — Форми! — нарешті закінчив Якоб і, доповнюючи сказане, притримав власні груди, натякаючи вельможі на сенс. — А я хотів би, щоб він Лайлу обрав! Вона — дівчина спокійна, з добрим характером, працьовита! Цей ледар з нею хоча б не пропаде — я померти спокійно зможу! 

— Та куди ви! — м'яко посміхнулася жінка. — Ви ще молодий, вам зарано вмирати! Живіть з нами довше! 

"Пощастило Яшмі! — замислилася пані Лів. — Одразу двоє хлопців нею зацікавилися! І це з таким її минулим! — із заздрістю подумала вона"

— А що Лайла про це думає? — запитала вельможа. — Чи ви ще не спілкувалися з нею та її опікунами?

— Чого ж не спілкувався?! — випалив чоловік. — Спілкувався, ще й як! Хельга та Калеб — чудові люди! Таких будь-хто забажає в родину! І з Лайлою наче стосунки потроху складаються. Та я за дурня свого боюся! Не розумний він, не навчив його я... — помітно засмутився Якоб. — Як дружина померла... Я себе від горя не знаходив. Пірнув у роботу, у справи села... А про сина свого й забув... 

На очах старости раптом з'явилися дрібні крапельки сліз. Чоловік змахнув їх великим пальцем і, піднявши голову, подивився на обрій. Сонце, вже піднявшись в зеніт, тепер лише повільно сповзало вниз. 

— І тепер от не можу знайти на нього управи! — пожалівся чоловік. 

— Все буде добре! — промовила пані Лів, погладивши Якоба по плечу, яке усе було в пилу від мішка. — Покажіть, що ви його любите і бажаєте йому усього найліпшого! Гадаю, що це спрацює. 

Кинувши погляд убік, жінка помітила невеликі хатинки — вони наближалися до села. Якоб, прибадьорившись, подякував аристократці за допомогу, як фізичну, так і моральну. Коли карета в'їхала у село, то Якоб, взявши мішок, зліз і пішов додому. А пані Лів, разом з охоронцем, вирушили у бік озера.

*В той же час*

— Яшмо! — промовила бабця Астрід. — Скільки можна вже ту кімнату полірувати?! Сходи он за водою до озера краще, в трактирі скоро пити нічого буде! 

Яшма, від самого ранку, затіяла прибирання в своїй кімнаті. І прибирання не абияке! Дівчина вже пів дня бігала з відрами, мітлами та ганчірками. Хлопець одним оком зазирнув у її кімнату — вона була вдвічі більша за його. Але то й не дивно — онучка трактирника та ще й дівчина. Та під час прибирання, великі кімнати й прибирати потрібно довше! Тому її обов'язки на сьогодні взяв собі Айвін. Він і не здогадувався, що крутитися бджілкою між столиками й відвідувачами — може бути настільки складно. На можливість сходити за водою — парубок дивився як на спасіння.

— Агов, лінива дівко! — повторила дружина трактирника з посмішкою.

— Давайте я сходжу! — посміхнувся він, забираючи у бабусі відра. — Та і Яшма ж не в'ючний бик — як вона стільки води принесе?! 

— Мій герой! — миттєво з'явилася Яшма, почувши слова порятунку. 

— От хитра лисиця! — усміхнулася Астрід і, тримаючись за спину, пішла назад до кухні. 

— Дякую тобі! — пошепки промовила дівчина і усміхнулася хлопцю. — Я вже майже закінчила, тож наздожену тебе, якщо що!

Айвін усміхнувся у відповідь і, взявши два відра, що більше нагадували дві невеликі ванни з ручками, вийшов з трактиру. Націлившись на озеро, хлопець пішов вперед. І вже на самому краю села, він раптом зустрів неочікуваного знайомого!

— Гарного дня тобі, Айвіне! — посміхнулася йому пані Лів. — Бачу, що ти до озера йдеш, то може підемо разом? 

— Так, — розгубився хлопець, що не чекав зараз зустріти вельможу. — Ой, і так, гарного дня і вам також! 

Жінка лише, прикривши рота долонькою, дзвінко посміялася. 

— Ну що ж ти, — промовила вона. — Ми вже стільки часу знайомі, а ти досі нервуєш, коли бачиш мене! Невже я настільки страшна?

— А?! — здивувався Айвін такому висновку. — Ні, що ви! Ви прекрасна, пані Лів! — випалив він перше, що спало на думку. 

— Ой, — м'яко посміхнулася вельможа. — Заздрю Яшмі! — підморгнула вона лукаво. — А що в тебе з щокою, до речі? — помітила жінка. 

— Впав! — миттєво відповів Айвін.

— Прямо на долоню Яшми? Кілька разів мабуть, так? — посміхнулася аристократка. 

Від такого швидкого розкриття — хлопець аж дар мови втратив. Це не залишилося без уваги його компаньйона. Коли пані Лів помітила зміну виразу обличчя у парубка — вона зрозуміла, що вгадала. Негучний дівочий сміх символізував її перемогу у цій розмові — жінка легко вивела хлопця на чисту воду. 

— І чим же ти її так образив? — запитала аристократка. 

— А як ви здогадалися? — все ще не відійшов від шоку хлопець. 

— Та в тебе на обличчі все написано було! Та і хто б іще посмів би підняти на тебе руку, як не кохана жінка! — знизала плечима пані Лів. 

Засоромлений Айвін лише опустив погляд, чим дуже насмішив аристократку. Дякувати, що вони вже прийшли до озера, тож він скоро зможе сховатися від пильного погляду вельможи. В свою чергу, пані Лів, забравши у свого найманця мольберт з полотном, встановила усе це прямо на березі. Поки Айвін набирав воду, жінка вже й приготувала фарби. 

"Про минуле Яшми тобі зможе достовірно розповісти або пані Лів, або сама Яшма!", — пригадав хлопець слова трактирника. 

Почухавши потилицю, Айвін не знав, чи варто йому було питати про це, чи ні. Зрештою, зараз був гарний шанс для цього. Сама Яшма постійно уникала цієї теми, а навмисно лізти хлопець не наважувався. А тут якраз була жінка, що й могла пролити світло на цю таємницю. 

— Щось хотів? — запитала вельможа, дивлячись на сумніви хлопця. 

— Пані Лів! — раптом випалив Айвін. — Скажіть, а що з Яшмою? Що там в її минулому таке відбулося? 

Після цього питання, посмішка з обличчя аристократки зникла. Склавши руки під грудями, вона відвернулася до озера, ніби обмірковуючи, що відповісти хлопцю. 

— Вона не казала тобі? — промовила жінка задумливо. — Вона народилася в борделі і працювала там ледь не до мого віку, — спокійно відповіла пані Лів.

Від несподіванки, Айвін аж випустив відра. Завалившись на бік, стрімкий потік води пішов у бік вельможи. Пані Лів тільки й встигнула ойкнути і відбігти. А її найманець, що стояв поруч, підхопив мольберт з полотном і підняв його вверх, аби не намочити.