Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 5. Опівдні*
Айвін стояв поруч із Яшмою, наче то була не тендітна охайна дівчина, а діжка з порохом, що от-от мала б вибухнути. Схрестивши руки під своїми великими грудями, дівчина, притоптуючи чобітком землю, очікувала на наступні слова парубка. Айвін, відчуваючи небезпеку, не квапився з відповіддю.
— Що? — повторив хлопець так, наче стукав молотком іржаву протипіхотну міну, що могла розірватися будь-якої секунди, а могла б і ніколи не спрацювати.
— Та ні, нічого, — розчаровано промовила Яшма і, видихнувши, змінила позу. Дівчина прибрала руки з-під грудей, вперши їх в боки, а погляд відвернула до трактира, що був неподалік. — Наступного разу, — додала вона, наче мимохіть, — ти хоча б попередь мене. Я відволіку її охоронця, щоб вона тебе там всього обмацала...
— Яшмо! — промовив Айвін так, наче дівчина звинуватила його у найтяжчому злочині.
— Тобі ж сподобалося! — передражнила вона. — Судячи з виразу обличчя! Ти мені тільки натякни, я охоронця ще й затримаю, щоб ви там і переспати встигли!
— Яшмо! — ще більше обурився парубок.
— Що "Яшмо"? — випалила дівчина і стукнула хлопця долонею по грудях. — Зі мною ти не захотів, я он скільки зусиль мусила докласти, аби ти просто пішов зі мною до озера! А тут і сам почав з нею розмову, і ще й малювали ви вдвох... Можливо я вам заважала там тільки?
— Ну, Яш, ну будь ласка, — здався хлопець. — Я ж не чіпав цю жінку, вона сама стала поруч і взяла мою руку!
— Так, справді, — іронізуючи, погодилася дівчина. — А коли я взяла твою руку, ти від мене відбіг так, наче я прокажена якась!
— Це зовсім інше, — спробував пояснити хлопець.
— Це абсолютно те саме! — відрізала вона. — З молодою й багатою аристократкою, ти весь такий спокійний, даєш себе чіпати, не брикаєшся, — сказала дівчина. — А зі мною, — пропустила Яшма першу сльозинку. — Ну вже вибач, що я така бідна й стара для тебе!
Махнувши рукою, вона пішла до трактиру, залишаючи хлопця позаду. Подивившись на небо, Айвін подумки вилаявся і, не зволікаючи, побіг за Яшмою.
*В цей же час, на іншому кінці села*
Обід мав тільки початися. Лайла квапилася, аби тільки встигнути повернутися до приходу батьків. В руках дівчина тримала невеличкий кошик, в якому, загорнутий в чистий рушник, лежав яблучний пиріг. Такий самий, як вона колись готувала для Айвіна. Тільки цього разу — солодощі призначалися Емілю. Як-не-як, саме він приніс їй яблука, які дівчина так хотіла на пироги. З них якраз вийшло два пироги: один батьку — як і обіцяла, а інший — Емілю, як вдячність.
Але дівчина також хотіла встигнути до того, як староста з сином сядуть обідати. Звичайно, що вона поки що лише придивлялася до хлопця, про жодні тісні стосунки вона ще й не думала. Але дівчина хотіла віддячити, бо саме цьому її навчала Хельга ще змалку. І ось зараз, коли перед очима вже постала хата Якоба, дівчина зрозуміла, що скоро віддасть свою "солодку подяку".
— Лайло?! — промовив Якоб, коли відчинив двері. Чоловік не чекав на гостей, тож раптовий стукіт посеред обіду — не на жарт здивував чоловіка. — Вітаю тебе, чим зобов'язаний? — ввічливо поцікавився чоловік, бажаючи побудувати з дівчиною гарні стосунки, аби тільки покращити позиції сина перед нею. — О, а чого ж ми тут?! — раптом спохватився він. — Ходімо за стіл, в нас і на трьох вистачить!
Але дівчина відмовилась. Похитавши головою, та лише, тримаючи кошик в двох руках, протягнула його старості:
— Ні, пане Якобе, дякую, звичайно, за запрошення, але я зайшла просто пиріг передати! — повідомила вона. — Яблука, які приніс ваш син, були неймовірно смачні.
— Ой, люба моя, ми ж ці яблука дали не для того, щоб ти нам віддячила... — розгубився чоловік, здивувавшись подарунку.
— Ні-ні, — різко відмовила Лайла. — Це не відкуп, нічого такого! Просто мені також захотілося зробити щось гарне для вас! Батько передав мені ваше прохання, — зам'ялася вона. — І хоч я ще далеко від остаточної відповіді, але... я подумала, що гарні стосунки з сусідами — ніколи не будуть зайвими!
— Ох, ну тоді добре, — промовив староста. І хоч він все ще не знав, чим віддячити Лайлі, але пиріг він прийняв із посмішкою. — Може... Все ж таки залишишся на обід? — спробував він в останній раз запросити Лайлу до столу.
Втім, дівчина лише щиро посміхнулася і хитнула головою. У її хаті стояв другий, точно такий же пиріг, який вона хотіла вручити батьку. Калеб, в цілому, багато чого зробив для неї, тож провести обід з батьком дівчина хотіла більше, ніж з двома чужими чоловіками.
Та й до того ж, Хельга її завжди вчила бути чемною, та, попри це, ще й обережною. Зрештою, вона все одно сяде колись з ними за один стіл, якщо її батько домовиться з Якобом та перевірить Еміля. Ще раз подякувавши за яблука, Лайла розвернулася і, швидким кроком, пішла назад до хати.
*В цей же час, в кареті вельможі*
Пані Лів, покручуючи в руках руків'я парасольки, міркувала над тим, що сьогодні сталося. Її найбільше жахіття, на щастя, не втілилося у реальність — Айвін не став плазувати перед нею, виказуючи свою безмежну пошану та повагу. Хлопець повів себе так, як і бажала аристократка — вільно та невимушено. Вже лише цього було достатньо, аби зробити її щасливою.
Навіть вдалося "завербувати" Яшму, запросивши її на спільну прогулянку. Хоча саме вона, як врятована, найбільше за інших виказувала повагу та вдячність, найнижче за інших схиляла свою голову перед вельможею. Втім, сьогодні пані Лів побачила її з іншої сторони — зовсім нової для себе! Із посмішкою подивившись на пейзажі, що мирно пливли збоку, пані Лів пригадала момент, коли вона допомагала Айвіну з малюнком. Хоч тоді вона дійсно керувалася виключно дружніми мотивами, та бурхлива реакція Яшми, що приревнувала хлопця до неї — викликала легку пиху у серці аристократки.
Та разом з пихою, прийшов і легкий сум. Вельможа пригадала обличчя Яшми, коли та вхопила хлопця під руку. Хоч пані Лів ніколи і не бачила курей зблизька, але вона могла б з упевненістю сказати, що в той момент — Яшма виглядала наче велика курка, що дбайливо підкочує "своє" до себе. Наче вона захищала Айвіна від її впливу. Зрештою, така поведінка викликала заздрістьі навіть у самої аристократки. Пані Лів сама ніколи не відчувала подібного: вона сама нікого не брала під руку, забираючи когось "до себе". А також не брали подібним чином і її руки. Поки Яшма та Айвін, наче два голуби, малювали простецькі малюночки на піску, насолоджуючись компанією одне одного — пані Лів була самотньою. Тільки мовчазний охоронець, що завжди охороняв її, був поруч. Але між найманцем та дерев'яним манекеном у справах взаємодії — було багато чого спільного. Насправді, якби солдата дійсно замінили на манекен — аристократка б цього навіть не помітила!
"Мда, — подумала пані Лів, кинувши лінивий погляд на охоронця, що їхав на протилежному сидінні. — Яшма гарно облаштувалася там. І друзі в неї є, тепер і коханий хлопець... А в мене... манекен..."
Раптом жінці захотілося розвернути карету і поїхати назад у село. Забрати Айвіна собі, витягнути його від Яшми. Зрештою... Вони ще не одружилися, тож нічого поганого, як гадала аристократка, вона не зробила б. Та тільки була проблема, що була значно більша за це — її брат. Пан Хромар ніколи б не віддав би її чоловіку, який настільки відрізняється від них за статусом. Вона — молодша сестра військового командира, що має статус та обов'язки перед обличчям спільноти аристократів та самою Короною. Її честь — все одно, що честь роду.
Айвін, у свою чергу, усього лише сирота. Без роду та дому, хлопець просто опинився в гарний час, в гарній ситуації. Його відстороненість від її статусу, що так приваблювала аристократку, було лише наслідком того, що пані Лів вперше побачила цього хлопця лиш вчора. І просто так співпало, що саме Айвін, саме своєю необізнаністю, зацікавив її. І жінка це розуміла. Втім, вона також розуміла, що дуже сильно втомилася чекати на свого "принца", якого брат їй досі не знайшов.
— Сьогодні було доволі весело, — промовила пані Лів.
— М?! — здивувався охоронець раптовому діалогу. — Напевно.
— Треба буде ще сюди заїхати! — сказала вона, м'яко дивлячись на пляшку з вином.
*Трохи згодом*
Айвін намивав посуд. Посварившись з Яшмою, вони досі не розмовляли, хоча минуло вже кілька годин. Дівчина мовчки допомагала у головній залі, поки юнак був на кухні з бабцею Астрід.
"Я не розумію цих жінок?! — думав хлопець. — Як можна так викрутити ситуацію? Я навіть не сам чіпав ту аристократку — це вона до мене підійшла! І що я мав зробити? Штовхнути цю пані Лів від себе, наче вона брудний собака?! Так і потім би вона розповіла брату своєму — володарю землі. От я би подивився на обличчя Яшми, коли б... Як його? Хромар? От було б весело, якби він сказав мені, що дуля мені з маком, а не місце у цьому селі — за те, що так поводився з його сестрою! І усе, Яшмо, — роздратовано підбивав підсумки хлопець. — Ані тобі місця у селі, ані будь-якого продовження. І добре, ти у трактирі, при роботі, із сім'єю... А мені що робити? Куди мені потім йти?"
За цим спостерігала бабця Астрід. Стара жінка бачила настрій парубка і досвід їй підказував, у чому криється причина проблеми. Втім, бабця бажала допомогти молодій парі і особливо онучці, що так старалася весь цей час.
— Ось, — промовила вона, ставлячи поруч з хлопцем кухоль з прохолодною водою. — Віднеси це Яшмі і примирися з нею!
— Як ви?! — здивувався парубок інтуїції бабці Астрід. — А, зрештою, не так важливо... — змирився він. — Вона мені на голову це виллє! Я взагалі інколи не розумію її...
— А тобі і не потрібно розуміти її! — промовила стара. — Тобі зараз треба просто загладити конфлікт. Щоб знайти порозуміння — треба спершу примиритися! Йди вже, вона, мабуть, втомилася. Прохолодна вода освіжить її. Вона подобрішає — і ви помиритеся!
