Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 6. Опівдні*

Еміль блукав селом. План-то він мав, які слова сказати — також знав. Та от як витягнути Яшму на діалог тет-а-тет — оце було питанням із зірочкою. І як його вирішити — чоловік не знав. Після того, як він розпустив слух та посварився з Яшмою — старигань Ларс його в таверну не пускав, а караулити Яшму під дверима трактиру — ідея кепська. Але раптом, чоловік помітив Яшму, що вибігала кудись з села у бік лісу. До неї було з пів сотні кроків, але Еміль чудово бачив, що на Яшмі не було обличчя — дівчина прямо на ходу змахувала руками сльози з обличчя.

Піднявши голову до неба, Еміль не повірив власному щастю. Шанс, який він так сильно хотів отримати — сам зараз виходить з села. Причому робить він це за доброю волею, та й у потрібному Емілю настрої! Опустивши голову, чоловік тихо побіг слідом, тримаючись на певній відстані. Зелене поле, по якому йшла Яшма, Еміль вирішив перечекати — і так зрозуміло, куди вона піде. А от попастися їй на очі — лише створити собі незручності, а також необхідність пояснювати свою поведінку. 

Коли дівчина дійшла до перших дерев, Еміль, наче спритний вовк, що побачив здобич, побіг по полю вперед. Та дівчину він вже не побачив. Ліс, зрештою, проглядався значно гірше, аніж село та поле. Проте й без цього було зрозуміло, куди пішла Яшма — до озера! Виглядаючи з-за кожного стовбура, чоловік наближався до водойми, аж раптом...

— Вона не тут? — здивовано промовив він, дивлячись на порожній берег. Піднявши очі, він помітив й інше, друге озеро. — Можливо вона не хоче, щоб її бачили? — припустив Еміль. — Тому вона пішла туди?

І справді, варто йому було тільки наблизитися до верхнього озера, як він одразу побачив знайомий силует, що сидів біля плеса. Вмостившись на піску, дівчина обійняла власні коліна і встромила в них обличчя. За гуркотом невеличкого водоспаду було майже й нечутно того, що вона плаче. Взявши невелику паузу, Еміль зупинився, аби перевести дух і заспокоїти серце. Зараз він мусив виглядати впевнено та спокійно. Зараз Яшма була в найвразливішому стані, але саме в цьому стані — його думка матиме найсильніший ефект. 

— Давно ти не підіймалася сюди... — промовив чоловік. 

Почувши незваного гостя, дівчина злякалася. Розвертаючись, вона зробила це настільки швидко та незграбно, що підкосила ногу і впала знову на пісок. 

— Останній раз я тебе тут бачив, коли ти пішла від мене! — нагадав Еміль. 

— Що тобі треба? — запитала Яшма, намагаючись зберігати впевненість голосу. Втім, їй це зробити не вдалося — голос тремтів і ламався, а з очей не переставали йти сльози. — Знову мене будеш в воду кидати і мацати усюди, наче свиню! 

— Я ніколи не вважав тебе свинею! — зробив кілька кроків вперед чоловік. Але, побачивши страх в очах дівчини, зупинився і мирно підняв зігнуті в ліктях руки, показуючи, що далі він не наблизиться. — Я завжди вважав тебе найліпшою жінкою, яку тільки знав! 

— Ага... — буркнула вона. — І тому розніс по усьому селу те, що було зі мною раніше?! Дуже дякую... — спогади про минуле змусили Яшму заплакати ще сильніше. Заплющивши очі, на пісок впало кілька великих крапель, а сама дівчина, опустивши голову, протирала очі зап'ястком. 

— Я не хочу тебе нікому віддавати! — тихо промовив Еміль. Але впевнено. Яшма почула його і підняла голову. — Я хотів тобі показати, хто з усіх чоловіків — справжній! Ти розповіла Айвіну? Не думаю... По обличчю твоєму красивому бачу, що не розповіла... А ти розкажи! 

— Не буду, — булькнула Яшма горлом. 

— Він не знає. Я знаю, — спокійно повідомив чоловік. — Я був поруч з тобою до того, як це все з'ясувалось, залишився і після. А Айвін — він залишиться? 

Дівчина відвела погляд. Еміль бачив, що її очі бігають по піску так, наче намагаються знайти там відповідь. Аж раптом вона знов подивилась чоловіку в очі. Тепер вона вже не плакала! Нахмуривши брови, вона піднялася і зробила кілька кроків у бік спуску до нижнього озера. 

— Я не хочу далі продовжувати! — невпевнено промовила вона наостанок. — Ти мене осоромив, а тепер намагаєшся грати в лицаря! 

*В той же час*

Двері трактиру відчинилися і на порозі з'явилася Хельга. Втім, зараз вона тримала під руку хлопця. Жінка була налаштована серйозно і мирного рішення вона не шукала. За Айвіна нікому було заступитися в цьому селі, а тому це зробити мусила вона. Знала, що могла й промовчати, але внутрішній стрижень не дав би їй відсидітися. Так, Яшма була її подругою, вона це розуміла. Але одна справа — коли ти даєш ще не своєму хлопцю ляпас по щоці, та зовсім інша — коли ти відбиваєш йому щелепи так, що щока аж пухне! Долоня дівчини аж відпечаталася на щоці у Айвіна. 

Першою помітив її дід Ларс. Чоловік вже встиг зрадіти, помітивши стару знайому, та вигляд парубка, що був поруч, змусив посмішку втекти з обличчя діда. Юнак все ще тримав м'ясо біля голови, тож сам слід від удару — він не бачив.

— Що сталося, Хельго?! — тихо запитав чоловік. — Чому ти привела Айвіна... Йой, юначе, — перевів він погляд на парубка. — Що з тобою сталося?

— А я розкажу вам, — промовила Хельга, стримуючи легкий гнів в собі.

— Я впав... — промовив юнак. Холод від м'яса допоміг трохи полегшити стан хлопця, тож він хоча б міг нормально розмовляти.

— Айвіне?! — тихо здивувалася жінка. 

— Сильно впав... — промовив парубок. — Запнувся об власну ногу, неподалік від порогу Хельги... І впав на камінь... 

— А-я-я-яй... — покачав головою трактирник. — Як же ти так... Хлопче...

"Навіщо?!", — поглядом задала німе питання жінка. 

"Так треба!", — впевнено кивнув Айвін.

Хлопець не бажав втягувати Яшму у це. Скажи він, що це їхня онучка залишила такий слід — і реакцію діда Ларса було б складно уявити. А скажи те саме Хельга — було б очевидно, що з Яшмою б опікуни мали б серйозну розмову. Ще сильніше псувати настрій дівчині — хлопець не бажав! 

— І так, діду, — ласкаво промовив Айвін. 

— Що юначе?! — ніжно запитав чоловік.

— А скільки у вас кімната коштує а день?! — запитав парубок. 

Очі Хельги викотилися ще далі. 

— А тобі нащо? — посміхнувся дід Ларс. Та коли той побачив, що Айвін не сміється, а тільки сором'язливо відводить погляд, то одразу зрозумів усе. — Тебе що, Тіріон вигнав?! 

— Ну... так... Йому знадобилося житло, тож... — знизав плечима юнак. 

— Та ми знайдемо для тебе кімнату! Ти що, які гроші?! — підхопив чоловік. 

З цими словами, він вийшов з-за ляди і пішов до найближчої кімнати, тримаючи Айвіна за плече. Сама кімната була не така вже й велика. Якщо встати в центрі й розвести руки — долоні впруться в стіни. А в довжину кімната просто дозволяла поставили ліжко, що було доволі широким, та невеличку скриню для одягу й тумбочку для дрібних речей. Звичайно, що це не була хата Тіріона — та м'яке ліжко, охайна скриня, а також невеличка тумбочка — усього лише три предмети, але кімната була набагато кращою, ніж хлів з рідного світу. 

— Влаштовує така? — запитав Ларс. 

— Так, — промовив Айвін зачаровано. — Так-так, звичайно! Кімната неймовірна! 

— Ну живи тоді, — плеснув трактирник по плечу хлопця і протягнув тому ключ. Невеличкий металевий ключик, що місцями вже вкривався рижиком, виглядав не дуже серйозно. Хоча, зрештою, це була усього лише кімнатка в трактирі, а не кладова короля. 

— Будеш кудись іти — здай ключик мені чи дружині. А як повертатимешся — я тобі його поверну. Це щоб не загубити, — попередив Ларс. — До речі, а де Яшма? Ви ж вдвох пішли? 

Із цим питанням, старий трактирник розвернувся на Хельгу. Неочікуване питання поставило жінку в глухий кут, адже вона не знала, куди пішла Яшма. 

— Вона скоро повернеться, — посміхнулася Хельга. — Сказала, що їй потрібно кудись зайти! 

— А, ну тоді добре, — кивнув Ларс. — Добре, тоді... Ну, Айвіне, ти відпочивай. А, Хельго, тобі дякую, що довела хлопця! 

— Та ну що ви! — ввічливо усміхнулася жінка. — Як я могла пройти повз! 

— А, щодо м'яса... — раптом згадав корчмар. — Візьмеш натомість рибки мороженої? 

— Та буде вам, — махнула рукою Хельга. — Ще через шмат м'яса торгуватися! Мені не шкода, хай Айвін з'їсть його потім! — промовила вона. — Тільки не сирим! — додала вона жарт і, попрощавшись, вийшла з трактиру. 

Вже повертаючись до своєї хати, жінка зустрілася з подругою. Яшма повільно блукала селом, наближаючись до трактиру. З порожнім поглядом вона йшла дорогою, навіть не дивлячись навсібіч. І якби Хельга не привернула її увагу, звернувшись до неї, то та так і пройшла б повз. Яшма виглядала розсіяною і відповідала дещо мляво. Свою поведінку вона пояснити не змогла, лише сказавши, що не чекала від Айвіна того, що той не поділиться з нею такою проблемою. Втім, Хельга не дуже бажала лізти у стосунки подруги:

— Добре, це ваші справи... Але ти також руки тримай при собі, — кинула наостанок жінка і зайшла в свою хату. 

Нічого не розуміючи, Яшма лише покачала головою і пішла далі. Слова Еміля, які той сказав їй біля озера, ніяк не виходили з голови. Яшма справді не розповіла хлопцю про своє минуле, бо розуміла наслідки. Вона усвідомлювала, що саме вона — першою проявила недовіру, коли вирішила змовчати про це. 

"Ні, — подумала про себе дівчина. — Я йому нічого не розкажу! Не зараз! Треба побути разом, можливо, коли він прив'яжеться до мене — я повідомлю йому про це. Але зараз — точно ні!"

Із цією думкою вона підняла голову і пішла додому вже впевненою ходою. 

"Цікаво, а що Хельга казала про руки?", — подумала Яшма і подивилася на власні долоні. Рука трохи боліла від тих ляпасів, які вона виписала хлопцю, але це було несерйозно. 

Коли Яшма відкрила двері і зайшла до трактиру, то одразу ж підійшла до дідуся. Дівчина розуміла, що попри образу, вона мала домовитися про кімнату для хлопця, якого вона хоче зробити своїм. Вона розуміла, що не можна чекати, поки Айвін знайде притулок ще в когось, чи поки відвідувачі трактиру не займуть усі номери. Але коли Ларс повідомив їй, що хлопця вже влаштували і що саме Хельга зробила це — подиву Яшми не було межі. 

Дізнавшись кімнату, в якій поселили Айвіна, дівчина миттєво пішла туди. Вона хотіла вибачитися перед парубком і примиритися. В голові вона прокручувала їхній можливий діалог. Та коли вона відкрила двері та зайшла у кімнату, усі думки миттєво вилетіли, наче їх там ніколи й не було. На ліжку сидів Айвін. Кінчиками пальців він обережно торкався щоки, куди Яшма люб'язно напихала ляпасів. Щока доволі сильно опухла, а на самій шкірі проступив червоний візерунок.