Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Я зайшла до кімнати, і на мене нарешті обрушилося усвідомлення: я в іншому світі.
На плечі раптом наче камінь ліг. Мені стало важко дихати в цьому платті, і я зрозуміла, що нікому мені допомогти роздягнутися.
Я впала на ліжко — до речі, дуже велике ліжко, — просто в платті, задихаючись.
Раптом із суміжних дверей зайшов Бран.
— Свята Фрейя, пані Тара, що з тобою? Не хвилюйся, усе буде добре.
Він обережно підняв мене, звільнив від корсету, і я нарешті спокійно видихнула в його обіймах.
Чомусь мені стало так легко й затишно.
Я притулилася носом до його ключиці та шумно вдихнула його запах. Такий приємний…
Від нього по шкірі побігли мурашки.
— Прошу, не ображай мене… Вас багато, а в моєму житті мене вже зраджували. Я не хочу повторення в цьому світі.
— Що ти, маленька? — сказав Бран, гладячи мене по голові. — Я ніколи тебе не покину. Ти надто дорога для мене та для цього світу. Ти єдина тут така. Ніхто з нас тебе не покине, повір мені.
Він трохи відсторонився, щоб зазирнути мені в очі.
— Я допоможу тобі роздягтися, наберу ванну, і ти зможеш спокійно її прийняти. Плаття я тобі підготую та покладу на ліжку. А через годину ми чекатимемо на тебе внизу, в їдальні. Приходь.
Він видихнув, швидко допоміг мені роздягнутися, і де його пітьма набралася такої вправності — незрозуміло.
Відніс мене до ванної, де вже парувала вода, обережно опустив у неї та вийшов.
З мене потроху спадав тягар усвідомлення того, що на мої крихкі плечі ляже обов’язок урятувати цей світ. А ще — одночасно побудувати власне життя та знайти щастя зі своїми обранцями.
А може, їх буде ще більше?
Фрейя так і не сказала, скільки їх має бути.
Шість? Сім? Десять?
Скільки?!
Господи, чи я вже забула?
І Фрейя не нагадує про себе.
Гаразд. Потрібно братися до справи та дати перші вказівки управителю.
Я швидко вимилася, вирішивши, що досить уже ховатися у ванній.
Вийшла до кімнати й побачила, що Бран приготував мені гарне блакитне легке плаття з м’якими обрисами. І, головне, без корсету!
Поруч лежали м’які домашні туфлі та комплект білизни — до речі, дуже гарного синього кольору з білими квіточками.
Так затишно й тепло стало на душі від того, що він про це подбав.
Я швидко одягла білизну, потім плаття й туфлі. Покрутилася перед дзеркалом, підправила волосся та попрямувала до виходу.
Яка гарна штука цей магічний ліфт!
Тільки я ступила на його поверхню — і незабаром уже була внизу.
Щоправда, куди йти та де тут їдальня, я не знала.
Але приємний запах їжі та моє громове буркотіння в животі підказали правильний напрямок.
Я пішла на запах.
Приглушені голоси долинали з невеличкої зали.
Коли я опинилася на порозі, то зрозуміла, що всі мої обранці вже тут. Сиділи за великим столом і щось тихо обговорювали.
Я зайшла — і всі одразу подивилися на мене.
— Благословення Фрейї, — сказав мій цілитель Ал.
Тім, як завжди, сяяв. — Доброго дня, пані Тара. Ми з братом дуже щасливі бути тут.
— Говори за себе, — буркнув Сем.
Тім зиркнув на нього.
— Стримуйся, Сем. Ми в найкращому місці, біля найкращої у світі жінки. Відкрий очі та повір у це.
— Добре, — коротко відповів Сем.
Бран закотив очі.
— Присядь, дорога пані Тара. Ми раді тебе бачити та готові вислухати, що ти там собі надумала, поки плавала у ванні.
Я зачервонілася, але з усією силою, на яку була здатна, сказала:
— Прошу вас, не сваріться та не ревнуйте один до одного, бо я цього не витримаю. Моє серце надто вразливе для цього.
Я сіла за стіл і обвела їх поглядом.
— У моєму домі будуть зовсім інші правила, ніж прийнято у вас. Я хочу, щоб ми всі були рівними. Хочу, щоб ви вільно висловлювали свою думку та підказували мені, оскільки я нова у вашому світі й не знаю, що до чого.
Я зробила вдих.
— Дуже сподіваюся на вашу підтримку. Я зі свого боку буду підтримувати вас в усьому. Ви можете займатися своєю роботою, і, звісно, я не буду забирати у вас ці кошти.
Усі уважно слухали.
— Залишайте якусь певну частину на спільний бюджет. Скажімо, на закупівлю їжі, виплату зарплати обслуговуючому персоналу, якісь побутові витрати. Але прошу: свої гроші — це ваші гроші. Я не буду претендувати на них та вимагати, щоб ви пахали з ранку до вечора.
Я випрямила спину.
— Я не така, як ваші жінки. Я не буду примушувати вас працювати. Не буду тиснути на вас чи змушувати робити те, що вам неприємно. Не буду мучити вас чи знущатися з вас. Я не така. Думаю, дуже скоро ви це зрозумієте.
Управитель саме вчасно зайшов до зали.
— Пані Тара, через десять хвилин вам подадуть обід. Чи готові ви висловити якісь побажання щодо інтер’єру?
— Так, звісно, прошу.
Я повернулася до нього.
— Зробіть мою кімнату в сіро-білих тонах із рожевими акцентами.
На мить замислилася, а потім поглянула на чоловіків.
— Хлопці, я думаю, самі скажуть свої побажання. Пізніше. Думаю вже завтра зранку я готова буду передивитись документи на помістя, обговорити його територію, переваги та джерела доходу. Прошу вас виділити одну людину, яка на вашу думку зможе допомогти нам на нашому поверсі, звісно і вам я надам доступ.
Управитель із розумінням схилив голову.
— Добре, пані Таро, я вас зрозумів. Чекатиму на вас завтра вранці. Про готовність сніданку вас повідомлять. А зараз я виберу найнадійнішого хлопця. Хоча всі вони непогані, одного я сам готовий вам рекомендувати. Він дуже надійний та вірний. Його звуть…Ірис.
Цікаве ім’я, — подумала я. Наче квітка.
— Добре, чекатиму на нього.
Управитель вийшов із зали.
Нарешті нам накрили на стіл.
Я з острахом дивилася на всі ці страви, але виявилося, що вони доволі непогані на смак. Щось схоже на нашу курку — смажену й залиту якимось дуже ароматним та приємним на смак соусом.
Зелене пюре з якогось дивного овоча, але дуже приємне. Чимось нагадувало горохове.
Салат: більш-менш зрозуміла зелень, якісь червоні овочі, схожі на наші помідори.
Хліб, звичайно, був дуже смачний.
А от напій мене здивував.
Я зробила пару ковтків і завмерла, прислухаючись до відчуттів.
Напій був солодкуватим, із легким ягідним присмаком. А ще він приємно зігрівав зсередини. Втома, яка ще недавно нависала над мною важким тягарем, кудись відступила. Наче хтось запалив у мені маленьке вогнище — тепло розійшлося по тілу, а разом із ним повернулася бадьорість.
— Ого… А це що таке? — здивовано запитала я, зробивши ще один маленький ковток. — Смачно.
Бран, який уважно спостерігав за мною, раптом усміхнувся.
— Це наш місцевий напій. Узгір. Традиційний для молодих пар.
Я здивовано підняла брови.
— Для молодих пар?
— Саме так, — абсолютно серйозно відповів він. — Тобі, дорога дружино, потрібно набратися сил для консумації.
Я завмерла з чашкою в руці.
— Для чого?!
Щоки миттєво спалахнули.
Я так різко вдихнула, що мало не поперхнулася. Закашлялася, поставила чашку на стіл і прикрила рот долонею.
— Бране! — видихнула я крізь кашель.
Він лише тихо засміявся.
Ал одразу нахилився до мене, зробив кілька пасів руками — і дихати стало набагато легше.
Я вдячно подивилася на нього.
— Дякую тобі, Ал. Швидко ти мене врятував.
— Звичайно, пані Таро. Я готовий у будь-яку мить допомогти вам.
Я глянула на нього й раптом зрозуміла, що вони досі звертаються до мене не на ім’я.
— Зрозумійте, у моєму світі зовсім інші правила. І я прошу вас: називайте мене на ім’я. Хоча б коли ми наодинці. Я так само буду звертатися до вас.
Сем підняв на мене очі.
— У нашому світі так не прийнято. Невже ви не розумієте, пані Таро?
Знову це «пані».
Слово різонуло слух.
— Сем, я прошу тебе. Хоча б наодинці звертайся до мене на ім’я і на ти. Я поки що не знаю всіх ваших традицій і можу щось сказати не те або поводитися не так, як у вас прийнято. Але прошу: наодинці звертайтеся до мене на ім’я. Добре?
Сем втомлено знизав плечима.
— Добре, звичайно… Таро.
Я усміхнулася.
А тепер щодо консумації…
Я знову відчула, як до щік приливає жар, і спробувала тверезіше поглянути на ситуацію.
— Розумієте, для мене навіть один чоловік був би зараз забагато. У моєму світі мій чоловік мене зрадив, і моє серце було розбите кілька років. Потім мені було не до стосунків. Я була зайнята лише роботою та виживанням у моєму світі, бо в нашій країні йде війна. Люди гинуть. Гинули мої близькі, знайомі…
Я на мить замовкла.
— Я втекла від цього в іншу країну. І там несподівано загинула після смерті близької людини, за якою я доглядала. Мені треба звикнути до цього світу, до вас.
Ал сумно поглянув на мене.
— Я дуже співчуваю тобі, Таро. Прошу, ми зробимо все для того, щоб тобі було добре. Це наш обов’язок як чоловіків. І навіть якби це не було нашим обов’язком, ми все одно не змогли б вчинити інакше.
Він подивився мені просто в очі.
— Ти наше все. Невже ти не розумієш? Кожного з нас ти врятувала. Врятувала своїм серцем, своїм вибором. Ти зробила нас своїми.
Він на мить замовк.
— Особливо мене. Мені майже тридцять. І якби ти не обрала мене, можливо, через тиждень мене вже не було б.
— Чому? — запитала я збентежено. — Що сталося?
Ал важко зітхнув.
— Подруга моєї матері дуже хотіла забрати мене собі. Вона влаштовувала пастки, примушувала, погрожувала. Я разом із матір’ю, звісно, намагався уникати її якомога довше. Але розумієш… якби мені виповнилося тридцять, вона могла б забрати мене просто так, без жодних умовлянь. Навіть зробити рабом.
Я ошелешено подивилася на нього.
— Але ж ти лікар, ти цілитель! Як? Твоя робота дуже важлива. Невже у вас не передбачені для таких людей, як ти, якісь пільги від намісниці?
— Вона нічого не може вдіяти, — сумно відповів Ал. — Такі закони. Їх, звісно, треба змінювати. Але на сьогодні, якщо чоловікові виповнюється тридцять, він втрачає свої права щодо вибору. Уже не може висловити власну думку, прийти на відбір.
Він опустив погляд.
— Тридцять років — гранична межа. Ми її досягаємо — і далі втрачаємо право на власну думку та навіть на життя.
— Як сумно це все… — тихо сказала я.
Я подивилася на нього.
— Я рада, що врятувала тебе, Ал.
Бран тихо засміявся.
Я перевела погляд на інших.
— Я рада, що мені трапилися ви. Тім і Сем. Рада, що в мене є ти, Бран. Такий сильний і розумний…
Бран засміявся.
— Боже, ти неперевершена, Таро. Я дуже радий, що ти обрала мене. І, щоб ти знала… Раз уже Ал розповів тобі про себе, я теж хочу дещо пояснити.
Бран на мить замовк, ніби підбирав слова.
— Я дійсно син намісниці. Але вона виховала мене самостійним і незалежним, бо вірила, що колись знайдеться жінка, яка не буде мене принижувати чи користуватися мною.
Він усміхнувся, але в його погляді промайнула тінь суму.
— У мене був дуже гарний батько. Сміливий, чесний. А його друг ювелір навчив мене створювати чудові речі. Він помітив, з якою цікавістю я спостерігаю за його роботою, і вирішив передати мені свої знання.
Бран поглянув на мене.
— Саме мої прикраси ти обрала. Наче відчула серцем мене та мою магію.
Я усміхнулася.
— Так, Бране. Твоя підвіска одразу запала мені в око, а твій перстень узагалі неперевершений. Мені дуже приємно, що ти в мене такий майстер. І дуже жаль, що твій батько зник. Надіюсь ви його знайдете.
— Дякую, ми з матір'ю сподіваємось на це, але я продовжу.
Моя майстерність не додала мені незалежності, — зітхнув він. — Дуже багато жінок хотіли отримати мене лише як трофей, заради зв’язків із моєю матір’ю. Але вона захищала мене так само, як мати Ала. Вона захищала всіх нас, як могла. Наскільки це взагалі можливо в нашому зламаному світі. Я продаю свої прикраси анонімно, бо якби вони знали мої статки, вже давно підлаштували якусь підлість. Наші жінки дуже жадібні та пихаті, але ти не така.
Бран на мить опустив погляд.
— Я дуже вдячний тобі, Таро, що ти з’явилася так вчасно. Адже мені також скоро тридцять.
Він тихо зітхнув.
— Не переживай щодо шлюбної ночі. Тобі достатньо зробити так, щоб ми (він почервонів) отримали задоволення від твоєї руки. Багато хто так і робить із жінок, не допускаючи чоловіків до свого тіла.
Бран подивився мені просто в очі.
— Сподіваюся, ти не така.
Від його погляду щось спалахнуло в мені. Жар розлився по всьому тілу, від нього стало гаряче навіть кінчикам пальців. Пальчики на ногах мимоволі підгорнулися, а дихання на мить збилося.
Тім і Сем переглянулися, а потім здивовано подивилися на мене.
— Пані Таро, не переживайте, — поспішив заспокоїти мене Тім. — Ми не будемо нав’язуватися. Нас так привчили. Достатньо лише того, що сказав Бран. Не обов’язково спати з усіма нами сьогодні.
Я почервоніла ще сильніше.
— Добре, добре, хлопці. Я вас зрозуміла. Дайте мені годинку подумати й відпочити. Чекатиму вас у своїх покоях. А ви поки що обговоріть між собою, щоб визначитися, хто сьогодні прийде до мене першим.
Господи, що я мелю?!
Цей світ із його нав’язаними правилами… Господи, це просто не вкладається в голові. Четверо чоловіків за одну ніч. І я майже не знаю жодного з них!
Так, звісно, вони гарячі. Вони класні. Але ж їх четверо!
Господи… Але ж вони гарячі.
Боже, що мене чекає?
Я вискочила з їдальні й попрямувала до ліфта. Та, поспішаючи, спіткнулася й мало не впала, але опинилася в чиїхось гарячих обіймах.
Мене міцно притиснули до грудей, і я навіть відчула биття сильного серця.
Піднявши очі, я зрозуміла, що це той самий кучерявий хлопець, який одразу мені сподобався.
Слуга.
Він подивився на мене гарячим поглядом темно-карих очей і обережно промовив:
— Пані, ви можете забитися. Я Ірис. Себастьян сказав, що ви хочете надати мені дозвіл заходити до ваших покоїв для прибирання та іншого обслуговування. Я прийшов, щоб ви зробили відбиток моєї магічної аури й офіційно надали мені дозвіл.
— Добре, Ірис, — зніяковіло сказала я.
Збудження все ще вирувало всередині, а думки плуталися.
— Зараз я дуже хочу залишитися на самоті, тому дам тобі дозвіл, а ти підеш, добре? А завтра ми все обговоримо.
— Добре, пані, звичайно, — усміхнувся він і опустив очі. — Я готовий.
Ми підійшли до ліфта й за мить опинилися на третьому поверсі.
Ірис узяв мене за руку.
— Будь ласка, пані, повторіть за мною: «Я надаю тобі дозвіл, Ірис, перебувати на третьому поверсі та робити все необхідне для підтримання тут порядку й безпеки».
Я повторила за ним ці слова.
Між нашими долонями промайнула іскра й одразу ж поглинулася шкірою.
Боже, яка дивна магія, — подумала я.
— Тепер усе буде добре, пані. Я зараз підготую вам ванну. Якщо щось буде потрібно, просто промовте моє ім’я — і я піднімуся.
— Добре, дякую, Ірис.
Я зайшла до своєї кімнати. Ірис тихо пройшов до ванної і я почула як набирається вода. Через кілька хвилин він так само тихо вийшов.
Я впала на кровать.
Як пережити цю ніч, як зберегти себе і довіритися їм. Купа питань і жодної відповіді.
Буду вирішувати поступово, поки за планом ванна.
