Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Ніч після триумфального балу минула мов один солодкий спалах. Втомлені фізично, але безмежно щасливі й спокійні, ми нарешті заснули в покоях палацу — разом, відчуваючи тиху, гармонійну пульсацію наших шести зв'язаних браслетів.
Проте відпочинок виявився коротким. Ще задовго до сходу сонця, коли над столицею панували передсвітні сутінки, у двері тихо, але наполегливо постукали. На порозі стояв особистий посланець Намісниці, який передав терміновий і таємний виклик: Анабелла чекала на нас усім кланом у своєму приватному кабінеті
Коли ми увійшли, Намісниця була не сама. Поруч із нею стояла статна жвава жінка з мудрими, трохи втомленими очима, а за її спиною — невелика, але згуртована група людей.
— Таро, пробач за такий ранній підйом, — м'яко промовила Анабелла, але її голос був зосередженим. — Знайомся, це Лавінія. Вона — голова клану вигнанців, які сьогодні вночі таємно прибули до столиці.
Лавінія збирала в своє коло вчених, викладачів та мислителів, понад усе мріючи заснувати школу для дівчат та хлопців. Проте через свої прогресивні погляди, відмову від жорстоких порядків та підлі інтриги суперниць її було вислано за межі намісництва. Власних дітей Лавінія не мала, хоча у її колі панували абсолютна гармонія, повага та повне порозуміння.
Більше того — виявилося, що більшість своїх обранців вона свого часу буквально врятувала від жорстокості більш впливових і деспотичних жінок — так само, як ми врятували Ала й Кріана. Саме за цю милосердну сміливість її й позбавили прав та вислали. По-справжньому коханих чоловіків у неї було двоє: обидва сильні маги. Один — висококласний цілитель, а інший — майстер магії води, який до заслання викладав бойові дисципліни у столичній школі стражів.
— Я пропоную Лавінії та її колу переїхати до твого помістя, Таро, — мовила Намісниця. — Вона допоможе тобі заснувати школу для дівчат і підготувати викладацький склад.
Я щиро зраділа такій новині — це була ідеальна команда для реалізації нашої мрії! Але все ж не втрималася від запитання:
— Анабелло, я безмежно щаслива такому союзу... Але чому така таємничість? Чому нас викликали до сходу сонця?
Анабелла зітхнула й пояснила:
— Офіційний термін заслання Лавінії ще не закінчився. Вони прибули сюди таємно. Мені потрібен місяць, щоб юридично грамотно підготувати й підписати указ про її повну амністію, а потім офіційно надіслати документи до вашого маєтку. Зараз, після подій на балу, не варто нагнітати обстановку — невдоволених серед старої знаті й так вистачає.
Намісниця взяла мене за руки й міцно стиснула мої долоні:
— Вирушайте додому негайно. Твоє завдання — якнайшвидше організувати оздоровчий курорт та закласти фундамент школи. А я обіцяю незабаром приїхати до вас особисто. І привезу з собою кількох впливових жінок із чоловіками з найважливіших владних кланів — для лікування та відновлення.
Анабелла впевнено посміхнулася:
— Якщо ми зцілимо їх у твоєму помісті, ми отримаємо потужних союзників і повне схвалення моїх реформ. Це притишить будь-які бунтарські настрої в країні та подарує людям реальні, живі результати обіцянок Богині Фреї.
Наш караван, який розрісся до вражаючих розмірів, упевнено просувався додому. Разом із нами їхав клан майстра Каспіана з усіма своїми кресленнями та майстрами, а також таємно приєднаний клан Лавінії — вчені, цілителі й майбутні викладачі для нашої школи. Атмосфера в дорозі була наповнена легкістю, очікуванням дива та тихим затишком, адже кожен із нас повертався до місця, яке стало справжнім домом і прихистком.
Коли попереду нарешті з'явилися знайомі обриси помістя, огорнутого м'яким магічним сяйвом світанку, серце стиснулося від радості.
Біля головної брами на нас уже чекали. Себ, наш відданий управляючий помістям, та Аделаїда, — вибігли назустріч. Обличчя Аделаїди сяяло від хвилювання, коли її погляд упав на брата, а у завжди зібраного Себа в очах палав азарт. Було очевидно, що за час нашої відсутності тут накопичилося безліч важливих і приголомшливих новин.
— З поверненням, Таро! З поверненням усім вам! — радісно вигукнула Аделаїда, перш ніж кинутися в обійми до Іриса.
— Вітаю вдома, пані Таро, — стримано, але з глибокою теплотою промовив Себ, підходячи ближче та оглядаючи наш чисельний супровід. — Ми чекали на вас щохвилини! У помісті все спокійно, але новин зібралося стільки, що не знаємо, з чого й починати.
Я тепло посміхнулася їм, відчуваючи, як спадає втома після дороги, але одразу взялася за організацію, адже з нами прибуло чимало важливих гостей:
— Про всі новини ми обов'язково поговоримо за вечерею, Себе. А зараз нам потрібно якнайкраще облаштувати гостей. Віддай наказ тимчасово розмістити клан майстра Каспіана та клан Лавінії у західному крилі маєтку. Там просторі кімнати, затишно і є все необхідне для відпочинку з дороги.
Себ діловито кивнув, миттєво переключившись на свої обов'язки управляючого, і разом з Аделаїдою почав організовувати слуг для прийому гостей та перенесення речей у західне крило.
Переодягнувшись після дороги в зручний домашній одяг, ми з Браном не стали гаяти ні хвилини. Залишивши інших відпочивати та розбирати речі, ми одразу попрямували до кабінету Себа, щоб обговорити першочергові завдання для будівельників — зведення курортних котеджів та нового малого храму Богині Фреї прямо на території котеджного містечка.
Себ зустрів нас із сяючою від гордості посмішкою. Не чекаючи на наші запитання, він розклав на великому дубовому столі оновлені креслення маєтку:
— Пані Таро, пане Бран! Поки вас не було, робота тут не зупинялася ні на мить, — захоплено відрапортував управляючий. — З радістю повідомляю, що три курортні котеджі вже повністю готові до прийому перших гостей! Ще п'ять зведено наполовину, а під наступні п'ять ми вже повністю заклали міцний фундамент.
— Це неймовірний результат, Себе! — щиро вигукнула я, розглядаючи відмітки на карті.
— Люди працюють із подвійним завзяттям, — додав Себ, і в його голосі посвітлішало. — Після одержання благословення Богині Фреї будівельники та маги працюють пліч-о-пліч, майже цілодобово в кілька змін. А завдяки особистій допомозі та організаційній підтримці старости рибальського поселення ми просунулися ще далі: стіни майбутньої школи для дівчат уже повністю зведені! Поруч із нею ми вже закінчуємо коробку гуртожитку для майбутніх вчителів та наставників, які ще не вступили до жодного клану, але прибуватимуть до нас на службу.
Бран поклав руку мені на плече й схвально кивнув управляючому:
— Чудова робота, Себе. Зараз, коли з нами прибув Каспіан зі своїми майстрами та клан Лавінії, процес піде ще швидше. Нам потрібно негайно внести корективи у план: у центрі котеджного селища має постати малий храм Фреї, щоб усі, хто приїде на лікування, мали прямий доступ до її цілющої магії.
— У два повністю готові котеджі вже можна заселяти наших гостей, — з посмішкою підсумувала я, спираючись на стіл з кресленнями. — Тож, Себе, негайно замов необхідні меблі, а наших магів попроси накласти побутові закляття для максимального затишку та зручності. Також треба терміново облаштувати пляж для майбутніх відпочивальників: завезти білий пісок, замовити лежаки, найняти обслуговуючий персонал і, головне, визначити, хто управлятиме всіма справами котеджного містечка.
Я тепло подивилася на Себа, а потім перевела погляд на Аделаїду, яка якраз зайшла до кабінету з чаєм.
— Себе, мабуть, тобі з братами варто терміново шукати собі заміну на посаді загального управляючого помістям, — м'яко промовила я. — Оскільки Аделаїда є законною спадкоємицею цього помістя за правом роду, я вважаю правильним і справедливим передати курортне містечко, джерела та пляж у підпорядкування саме вашому клану. Аделаїдо, ти як щодо цього?
Сестра Іриса миттєво почервоніла від несподіванки, її очі заблищали від зворушення, і вона з сором'язливою, але щасливою посмішкою відповіла:
— Я... я навіть і не сподівалася на щось подібне, Таро! Адже після всього, що нам довелося пережити, просто бути тут, поруч із братом і в безпеці, вже здавалося найбільшим щастям. А отримати таку довіру й можливість відродити спадщину мого роду — це неймовірний дарунок. Дякую тобі! Я зроблю все, щоб наше курортне містечко стало найкращим у всьому намісництві.
Ірис, який спостерігав за сестрою біля дверей, підійшов і міцно обійняв її за плечі, пишаючись її стійкістю та новим початком.
- Себ, варто починати будівництво вашого помістя, і запроси до мене бригадира, я маю кілька ідей для курорту.
Той вечір у головній залі помістя запам'ятався всім як перший справжній подих спокою та непохитного єднання.
Великий дубовий стіл утікав від частувань, застелений сніжно-білою скатертиною. Навколо вирувала жива, тепла розмова: клан майстра Каспіана захоплено обговорював із будівельниками перші креслення малого храму; Лавінія та її команда складали навчальні програми для майбутньої школи; а Себ із сяючою Аделаїдою гарячково занотовували ідеї щодо облаштування пляжу та прийому перших високих гостей Намісниці.
Бран, Ал, Ірис, Сем, Тім і Кріан сиділи поруч зі мною, і їхні сяючі браслети час від часу відгукувалися м'яким магічним теплом в моєму тілі, сплітаючись у єдину енергетичну мережу щастя.
Підвівшись із келихом у руках, я звернулася до всіх присутніх:
— Сьогодні ми святкуємо не лише перемогу над темрявою й повернення додому. Ми закладаємо камінь у фундамент нового світу — світу, де панує свобода, зцілення, знання та істинне кохання. За наш новий дім, за наш союз і за нову епоху!
Стін торкнувся дзвін келихів і радісний гул вигуків.
Коли вечеря добігла кінця, а розмови стали тихішими й затишнішими, ми з моїми шістьма обранцями непомітно вийшли крізь високі скляні двері у вечірній сад. У повітрі витав солодкий аромат нічних квітів та свіжоскошеної трави.
Ми повільно пройшли через тінисту алею прямо до відродженого храму Богині Фреї, розташованого в глибині саду. Білі мармурові колони м'яко підсвічувалися золотавим сяйвом, а в центрі вівтаря тихо пульсували чистою, первісною магією друзи магічного каменю.
Ми встали півколом навколо вівтаря, переплітаючи наші пальці. Бран стиснув мою долоню ліворуч, Кріан — праворуч, а Ал, Ірис, Сем і Тім замкнули це непорушне коло, поклавши руки на плечі побратимів
Я заплющила очі й подумки звернулася до Богині:
«О велика Фреє... Дякуємо тобі за захист, за підказки долі та за вогонь істинної любові, який ти запалила в наших серцях. Даруй нам сили, мудрість та наснагу пройти цей шлях до кінця, розбудувати це святилище й захистити кожного, хто шукає тут порятунку та знань».
У відповідь простір навколо нас здригнувся м'якою, теплою хвилею. Золоті іскри магії пролилися зі стелі храму, огортаючи наші постаті й наповнюючи кожну клітинку тіла неймовірним припливом енергії, глибоким спокоєм та незламною впевненістю у завтрашньому дні.
Але згодом, мармуровий вівтар спалахнув не просто м'яким світлом, а сліпучим золотим вогнем. Повітря у храмі згустилося, і перед нами знову постала велична, але цього разу стурбована постать Богині Фреї. Її сяючий погляд був сповнений тривоги.
— Мої вірні діти, — її голос забринів прямо в наших думках, кличучи до граничної пильності. — Ви здобули важливу перемогу над зрадниками в столиці, але темрява лише змінила свій лик. Я відчуваю потужний, отруйний сплеск темної магії у Проклятому лісі, що межує з вашими землями.
Богиня зробила крок уперед, і золотава аура навколо неї на мить здригнулася від згадки про давнього ворога:
— Там, у хащах Лісу, я ввдчуваю присутність Темного Бога Раякса. У нас із ним давній, кривавий конфлікт, який сягає корінням у ті часи, коли цей світ тільки зароджувався. Колись він прагнув силою підкорити мене та зробити своєю дружиною, щоб отримати контроль над моєю магією розквіту й життя. Його справжня мета — перетворити весь ваш світ на гігантську магічну батарейку, нещадно висмоктуючи життєву енергію та сили жителів для живлення власного виміру, а вільних людей і рабів перетворити на криваву поживу для темних потвор, які мешкають у його похмурому царстві.
Фрея подивилася прямо на мене та моїх шестеро чоловіків, і наші браслети спалахнули у відповідь на її застереження.
— Роксана й розпорядник Арени були лише його сліпими пішаками, які годували вівтарі темною магією через бої та страждання. Втративши їх, він шукатиме новий спосіб прорватися у ваш світ. Будьте пильними, зміцнюйте захисні бар'єри маєтку й готуйтеся. Тільки ваше істинне коло, скріплене чистою любов'ю та моїм благословенням, здатне стати щитом, який не дасть темряві поглинути цей світ! Поки що я не маю можливості відкрити прохід до Проклятого лісу, але відкриття порталів з іншого світу ослабить вплив Раякса і тоді, ви маєте бути готові до вирішальної битви.
З цими словами силует Фреї розчинився у повітрі, залишивши по собі сяючий захисний покров над храмом та важкі, але важливі роздуми про майбутню боротьбу.
Повернувшись із саду до маєтку, я відчула, як важкість і втома всього цього виснажливого, але доленосного дня остаточно валять мене з ніг. Останнє попередження Богині лунало в голові тривожним ехом, але я розуміла: зараз нам понад усе потрібен відпочинок, щоб зустріти нові виклики зі свіжими силами.
Я обернулася до Брана й тихо промовила:
— Бране, будь ласка, зв'яжися з Намісницею через магічний зв'язок. Повідоми її та Деміана про застереження Фреї щодо Проклятого лісу та сплеску темної магії. Вони мають підсилити варту на кордонах і бути напоготові.
Бран серйозно кивнув, стиснувши мою долоню на прощання:
— Не хвилюйся, моє серце. Я негайно передам все Деміану. Іди відпочивай, наша пані.
Залишивши чоловіків обговорювати нічне чергування та заходи безпеки, я повільно піднялася на другий поверх і зайшла до нашої просторої спальні. Знявши плаття й змивши в теплому душі залишки пилу та тривог, я нарешті лягла у м'яке ліжко.
М'який шовк білизни й знайомий затишок власної оселі заколисували. Через відчинене балконне вікно доносився легкий шум нічного моря та ніжний аромат саду. Браслет на моєму зап'ясті м'яко, заспокійливо пульсував теплим золотим сяйвом, відчуваючи, що мої обранці поруч, захищають наш дім.
Двері спальні тихо рипнули, і в напівтемряві кімнати з'явилися постаті Іриса, Кріана та Ала. Бачачи мою виснаженість, вони не промовили жодного зайвого слова — у їхніх рухах була лише безмежна ніжність та турбота. Кріан своїми ніжними доторками магічно знімав біль із втомлених м'язів, Ал легкими рухами розчісував моє вологе волосся, а Ірис просто тримав за руку, даруючи відчуття цілковитого спокою та захищеності.
Коли я, абсолютно розслаблена й огорнута теплом, задрімала, вони роздяглись та опустилися поруч.
Ал пригорнувся з одного боку, поклавши голову мені на плече й тихо, вдячно дихаючи у такт моєму серцю. Кріан дбайливо обняв мене зі спини, огортаючи своїм теплим, відновлювальним сяйвом і проганяючи геть будь-які тривожні сни, а Ірис ніжно притиснувся з іншого боку, переплітаючи свої пальці з моїми. Наші браслети пульсували в унісон — тихо, ритмічно, немов єдине велике серце нашого кола.
У цих обіймах, відчуваючи любов, абсолютну безпеку та затишок рідного дому, я нарешті заплющила очі й поринула у глибокий, солодкий сон.
Завтра викладу ще одну главу 18+, не пропустіть. Ставте зірочки, якщо подобається, можливо щось не подобається пишіть, я відкрита до критики, адже це перша спроба писати))) Тому дуже цікаво як сприймається книга, чи легко читати, як вам розвиток сюжету? Чекаю на зворотний зв'язок🥰
