Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вампір розчинився у повітрі. Віта бачила лише тонкий шлейф його запаху, що вказував напрямок, у якому він зник. Це було так дивно, що вона не зразу відчула, як швидко тіло втрачає енергію. Гнатись за вампіром марно, це Віта зрозуміла зразу ж, вона не вміє розчинятись і летіти. І вона дуже добре відчула, наскільки він сильний, тому вирішила запам’ятати запах, що вже починав зникати.
Заплющивши очі, Віта глибоко вдихнула: ліс, терпкий аромат молодої хвої, свіжоскошеної трави і… гречаного меду. Неймовірно приємне поєднання, воно лоскотало ніс, теплими хвилями вливалось у тіло, розслабляло і збуджувало одночасно…
Віті здалось, що земля під ногами здригнулась, а тоді наче шкірою відчула, що сонце вже близько. І, якщо вампір не збрехав, то воно вб’є її. А Віта нізащо не помре, не тепер, не вдруге, не помстившись. Новій їй сподобалось бути сильною, злою, нападати і вбивати. І нова вона не хотіла здаватись, поки не завершить всіх справ, а тому треба сховатись від сонця. Але куди. Додому не можна…
Спалах: зустріч під офісом, переслідування, відпусти її…
– Ка-пі-тан, ка-пі-тан, а ти мені винен… життя...
Віта вийшла з провулка, швидко пройшла алеєю і зупинилась перед входом у готель. Час цієї ночі наче спресувався, Віті здавалось, що не минуло й пів години, відколи вона втекла звідси, а вже відчуває ранок. Діяти треба швидко, але Віта не була певна, чи може використати Крилова, хіба що запропонує йому гарну угоду.
Віта обережно відчинила двері і побачила, що дівчина на ресепшені спить, поклавши голову на складені руки. Вона нечутно пройшла хол і зупинилась у коридорі. Віта не пам’ятала, з якої кімнати вийшла тікаючи звідси. Стукати у кожні двері не можна, це приверне увагу, тому, ледь примруживши очі, вона спробувала пригадати хоч щось. Коли вона виходила, їй було погано, але вона зробила, як мінімум, десять кроків, отже, це четверті або п’яті двері.
Віта на пальчиках підійшла до четвертих дверей і, приклавши вухо до лакованого дерева, прислухалась. У кімнаті було двоє: голосне сопіння чоловіка і легкий подих жінки. Віта на мить уявила їх і відчула, як у роті пересохло, починають нити ясна. Вона знов голодна.
– На це немає часу…
Біля наступних дверей їй навіть не довелось прислухатись, нюх вловила знайомі нотки. Різкий запах його поту не перебивали навіть алкогольні випари.
– Цікаво, скільки ж це він не мився? Ще й напився в дошку.
Віта постукала і почула, як він повільно підвівся, човгаючи йде до дверей. Він двічі не міг вхопитись за клямку, потім двері повільно відчинились і Віта зрозуміла, що не може увійти – її не пускає невидима, пекуча стіна. На мить вона запанікувала. Якщо Крилов не впустить її, то вона вже не встигне знайти схованку. Між тим Віта вперше бачила, як п’яна людина повільно, але впевнено тверезіє, а час іде, тому, ледь схиливши голову набік і мило усміхнувшись, Віта запитала:
– Можна мені увійти, за компанію?
– Так, звичайно. Заходь.
Віта побачила, що після цих слів він зрозумів все і спробував зачинити двері. Вона швидко вдарила його долонею у груди, увійшла у кімнату і закрила двері на ключ.
Капітан лежав біля стіни і ледве дихав, тим не менше Віта чула, що його серце працює чітко і голосно, отже, він незабаром оклигає.
– Через тебе я втратила своє життя, померла, ожила. Я втратила дитину і мені було дуже боляче. Я вбила людину і мені сподобалось. Через тебе я вбиватиму знов. Я стала монстром. Ти мені відроблятимеш, скільки буде треба, допоможеш вбити його і може потім я навіть подарую тобі життя.
