Раді Вас бачити!

Андрій повільно приходив до тями: голова розколювалось, нили ребра, у роті було гидко, а він, чомусь, лежав на підлозі під стіною, а не на ліжку. Але проблема була в іншому – він не напився достатньо для того, щоб застрелитись. Ця думка вперто лізла в голову останнім часом. Крім того, він усвідомив, що все втрачено. Коли Віталіна втекла, він не наважився піти її шукати. Він злякався того, що вона може з ним зробити: розлючена, голодна молода вампірка, яка не розуміє, що з нею відбувається і вбиває всіх підряд. Так було у книжках і кіно… Краще застрелитись… Але спочатку напитись…

Дивлячись на пістолет, Андрій вичавив із себе звук, схожий на сміх. Це вже несерйозно. Він не застрелився тверезий, не зміг в дошку п’яним… Це навіть не смішно. Це жалюгідно А потім вона повернулась…

Андрій різко сів, від чого йому здалось, що голова все ще на підлозі і її повернення довге, тяжке та болюче. Він, мимоволі, потер потилицю, але це не допомогло. Хотілось пити, піднуджувало, проте мозок вже швидко аналізував ситуацію. Це вона відштовхнула його від дверей, так сильно, що він вдарився об стіну і знепритомнів. Віталіна повернулась, щоб помститись, а він не врахував такої можливості і був не готовий, він напився. І навіть сам запросив її в кімнати. Найкращий спец у відділку, наймолодший капітан за історію району і так облажався. Здається лажа стає для нього традицією.

А вона? На що чекає?

– Я пропоную тобі угоду.

Віта наче прочитала його думки, зрештою, це не дивно, вона ж вампір, тепер уже справжній. Андрій не сумнівався, що Віта повечеряла. Отже, його вона не зачепить, принаймні поки що. І… якщо досі не вбила, то він їй потрібен для чогось. Цим треба скористатись. Може не все ще втрачено.

Андрій зітхнув, прихилив важку голову до стіни і подивився на Віту. Скуйовджене волосся, розстібнута, брудна блузка, розірвана по швах спідниця і боса – вона сиділа на кріслі, схрестивши ноги, закинувши руку на спинку і здавалась жалюгідною та розкішною водночас. Вона притягувала погляд, наче магніт.

Андрій, мимоволі, знов порівняв її з Яриною, але вже не знаходив схожості. Наче нічого не змінилось, але все ж Ярина до кінця залишалась цілком земною, а Віта вже перетворилась на недосяжну і від того неймовірно жадану… зірку.

Андрій ледь усміхнувся такому порівнянню і подумав, що фільми не завжди брешуть: вампіри, принаймні жінки, гарні. Але ця краса тому і притягує погляд, бо вона занадто досконала, щоб бутив живою.

Віта ледь смикнула бровою, відволікаючи його від роздумів.

– Яку угоду?

– Я допоможу тобі знайти і вбити вампіра. Ти ж для цього приїхав до Львова.

– А ти сама не можеш? – запитав Андрій з несподіваною злістю і знов потер шию.

– Нажаль, він сильніший.

– А хіба ново…створені вампіри не сильні?

– Це ти в нас експерт…

Її голос понизився і було у ньому стільки ненависті, що Андрій, забувши про головний біль та ломоту у всьому тілі, зірвався на ноги. Віта мило усміхалась, але він бачив, що її зіниці звужені, як у кішки, а райдужка відсвічує червоним. Раптом Андрій чітко усвідомив дві речі: він абсолютно тверезий і він боїться. Щось було неправильне у її пропозиції.

– Ти пропонуєш допомогу, а що маю для тебе зробити я?

Віта закрила очі, наче прислухаючись до чогось, а коли знов подивилась на Андрія, її зіниці знов були нормальними, але червоний ободок навколо райдужки став чіткішим.

– Мені потрібно відпочити вдень, в абсолютній темряві. А коли зайде сонце, я зможу знайти його.

– Він вже, напевне поїхав з міста.

– Ні.

– Звідки ти знаєш?

– Просто… знаю.

Андрій бачив, що їй все важче зосереджуватись і відповідати, але він хотів бути певним, що не зробить помилку, якщо не вб’є її, поки вона спатиме у його ліжку.

– Чому ти впевнена, що зможеш?

– Ти ж для цього залишив мене… жити…і він знає…

Андрій підбіг до крісла і підхопив Віту, перш ніж вона встигла впасти.

– Здається, це теж вже стає традицією.

Він зауважив, що Віта легка, майже невагома і зовсім не здається небезпечною. Тримаючи її на руках Андрій відчував лише бажання захистити і обережно, наче дитину поклав на ліжко, а сам важко опустився на крісло навпроти.

Штори і досі залишались щільно запнутими, кімнату освітлював нічник над ліжком і тут зовсім нічого не змінилось за ті кілька годин, що Віти не було, але Андрій відчував зміни у собі – йому було соромно. Він злякався, коли не побіг за нею; злякався, коли сидів на кріслі із пляшкою горілки у одній руці і пістолетом у іншій; злякався, коли усвідомив, що бачить її нову. Він і досі боїться, бо розуміє, що тепер Віта використовує його. Хай вона слабша за того вампіра, але завжди буде сильнішою за нього. А що, коли вона потім захоче помститись і йому?

Коли Андрій трохи заспокоївся, з’явилось похмілля і він, стискаючи голову руками, пішов у душ. Теплої води не було. Він зціпив зуби і чекав, коли холод стане сильнішим за головний біль. Потім витерся шорстким рушником і поголився. Рука трохи тремтіла, він кілька разів ледь не порізався і злився на себе, бо боявся, що запах крові не зникне до вечора. Він боявся жінку, яка спала у кімнаті.

В животі почало бурчати біля восьмої. Андрій подумав і вирішив, що йому потрібна справжня міцна кава і справжня гаряча їжа. Сьогодні нарешті він може собі це дозволити. Це навіть життєво необхідно.

Андрій швидко одягнувся, вийшов з кімнати, зачинив двері на ключ і для певності натиснув на клямку. Переконавшись, що ніхто не потрапить у кімнату без ключа, він сказав сонній дівчині на ресепшені, що залишиться ще на кілька днів і попросив не турбувати його.

Ранок виявився несподівано холодним та похмурим, збиралось на дощ і лише осінні барви, що з кожним днем ставали все яскравішими, здавались теплими. Андрій поглянув на небо і мимоволі усміхнувся, при такій погоді Віталіні нічого не загрожує навіть за його відсутності. А йому потрібно знайти тихе місце, добре поїсти і подумати.

«Картопляна хата», як не дивно, була відчинена ще з сьомої і Андрій, побачивши у вікно лише кількох студентів, вирішив, що це ідеальний варіант. У приміщені було тепло, пахло кавою, випічкою, смаженою цибулею і це здивувало, бо Андрій пам’ятав, що там, де харчуються студенти, завжди стоїть запах перепаленого жиру та смаженого фаршу.

Над стійкою бару висіло оголошення про безкоштовний WI FI до замовлення і Андрій подумав, що зробив дурницю, не прихопивши ноутбук. Але повертатись не хотілось, почався дрібний дощ, а кава пахла занадто заманливо.

Андрій замовив подвійне еспрессо, квасолю по бретонськи, картопляне пюре із відбивною і вмостився за столиком біля вікна. Дощик перетворився у густу мряку і Андрій подумав, що зараз у його кімнаті холодно, а він не прикрив Віту навіть коцом.

– Цікаво, чи вампіри мерзнуть? Дурниці, мертвий не може мерзнути. Але новий одяг їй все ж потрібен, особливо на таку погоду. Якщо ми вже співпрацюємо, то вона повинна виглядати нормально. Ярина носила… еску, то і їй підійде: джинси, майка, олімпійка, кросівки… А розмір ноги? Запитаю увечері.

Увечері вона захоче їсти і це проблема. Головне не злити її…

Коли повернусь, треба пошукати щось про зв’язок між вампірами, я маю бути певен, що вона може знайти його і що він не керує нею. В першу чергу знищити його, а потім…

Ні! Не треба думати, що я зроблю потім. Якщо вона може чути думки, то вб’є мене… У нас взаємовигідна угода і на цьому треба зосередити всю увагу.

Мені треба якось захиститись від неї, але так, щоб вона не подумала, що я боюсь… адреналін виділяється від страху і від злості, то хай думає, що я злий… постійно…

Який ідіотизм! Звідки цей страх? Їй потрібна моя допомога і опіка. Якщо я вирішу, що вона становить загрозу, то зможу позбутись її вдень… Підло, боягузливо…

Холллєра ясна! Чом я переймаюсь таким? Вона вже померла, вона не людина. Вона як мисливський пес, який потрапив до мене майже випадково і якщо вона сказиться, то я буду змушений захищатись. Будь-яким доступним методом. І не думати більше про це!

І пошукати, чи може людина якось впливати на поведінку вампіра? Як діють на них наркотики?

Остання думка несподівано додала ентузіазму. Якщо на вампіра можна вплинути, то він обов’язково цим скористається. Можливо, тоді він зможе не вбивати свого ворога зразу, а змусити його страждати, стікати кров’ю…

Картина в уяві постала настільки реальною, що Андрій мимоволі стиснув кулаки так, що почув, як рипить шкіра. Виявляється, ненависть сильніша за страх і він ладен померти, лиш би побачити, як розсиплеться на порох вбивця Ярини.