Раді Вас бачити!

Стефан підійшов ззаду, поки я шинкувала моркву. Його руки по-господарськи лягли мені на талію, а підборіддя вперлося в плече. Я мимоволі напружилася, міцніше стиснувши ніж. Цей жест, який колись здавався мені виявом ніжності, тепер відчувався як спроба зафіксувати мене в певному положенні.

— Люба, я тут подумав... — прошепотів він мені у волосся. — Ми давно не бачилися з твоїми друзями. Може, покличемо Беатріс і Томаса на вечерю в суботу? У той новий італійський ресторан, де відкрили танцмайданчик. Нам усім треба трохи розвіятися.

Я завмерла, так і не опустивши ніж на дошку. Усередині щось тривожно дзижчало, наче несправна електропроводка. Стефан і Беатріс? Це було так само дивно, як якби вовк запропонував вівці спільний пікнік. Роками він уникав моєї подруги, називаючи її надто галасливою, вульгарною і «поганим впливом» на мою тонку душевну організацію. Він робив усе, щоб я бачила її якомога рідше, а тепер сам ініціював зустріч.

Я розвернулася в його обіймах, намагаючись знайти підвох у його очах. Але обличчя Стефана випромінювало таку щирість, що стало ніяково від власної підозри. Можливо, він справді змінився? Можливо, це і є та сама фаза дорослішання, про яку він стільки торочив? Трохи запізніла...

— Ти впевнений? — обережно запитала я. — Ти ж завжди казав, що після вечорів із Беа у тебе болить голова.

— Я був несправедливий до неї, — м'яко відповів він, заправляючи мені пасмо волосся за вухо. — Я просто хочу, щоб ти була щаслива. А вона — частина твого життя.

Я погодилася, хоча відчуття неправильності нікуди не зникло. Коли я подзвонила Беатріс, на тому кінці дроту запала довга тиша.

— Стефан? Сам запропонував? — голос Беа звучав так, ніби вона щойно почула новину про висадку інопланетян. — Що він задумав, Інес?

— Він просто намагається налагодити стосунки.

— Ну-ну. Звісно, ми будемо. Томас аж із великим задоволенням, як і я.

***

Стефан поводився бездоганно. Що з ним відбувається? Ну, він розірвав стосунки, потім повернувся. Чому він так старається, чорт би його взяв? Він був втіленням галантності: відсунув для мене стілець, допоміг Беатріс із пальтом і розважав Томаса розмовами.

Усе здавалося майже ідеальним, доки не принесли вино. Стефан підняв келих, обвівши нас поглядом, і раптом переключив усю увагу на Беатріс.

— Ти не уявляєш, Беатріс, яка Інес молодець, — почав він, і я відчула, як у мене починає сіпатися повіка. — Вона тепер справжня зірка у нас у Widmer Corp. Працює над проєктом злиття, і мій брат довіряє їй найскладніші завдання. Я завжди знав, що в неї величезний потенціал. Їй просто потрібен був правильний поштовх, щоб вийти на цей рівень.

Я відчула, як щоки спалахують густим рум'янцем. Він говорив про мене так, ніби я була його вдалою інвестицією. Ніби мої безсонні ночі над звітами, мої приниження в ліфті та моя боротьба з монстром Адріаном — це лише результат його «правильного поштовху». Він продавав мій успіх подрузі, привласнюючи собі право на мої досягнення.

Я мовчки колупала свій салат із руколи, не відчуваючи смаку. Беатріс, яка до цього моменту трималася стримано, раптом завмерла з келихом у руці. Вона кинула на мене гострий, запитливий погляд — той самий, яким вона зазвичай сканувала чоловіків у барах. Вона бачила мене наскрізь. Вона бачила цей фасад і бачила, як я повільно зникаю під вагою Стефанового піклування.

— Поштовх, кажеш? — повільно перепитала Беа, не зводячи з мене очей. — Цікаво. А я думала, що Інес всього досягла сама. Може, твій брат бачить у ній щось таке, чого ти раніше не помічав, Стефане?

Стефан стиснув келих так, що побіліли пальці.

***

Беатріс схопила мене за руку міцною хваткою і потягнула «пудрити носики». У дамській кімнаті, серед сліпучого блиску кахлю та важкого аромату парфумів, вона різко розвернула мене до дзеркала.

— Що це, в біса, було, Інес? — її голос прозвучав гостро, як лезо. — Він говорить про тебе так, ніби ти його нова машина, яку він дуже вигідно придбав по акції. А цей його брат-тиран... Ти точно щаслива? Ти виглядаєш загнаною, як кобила на скачках.

— Беа, припини, — я спробувала вивільнити руку, але вона тільки сильніше стиснула пальці. — Він просто пишається мною. Так, робота важка, але за неї платять стільки, що я нарешті можу не рахувати центи. Це стабільність. Саме те, чого я так довго хотіла.

— Ти хотіла стабільності, а не золотої клітки з колючим дротом! — Беатріс подалася вперед, заглядаючи мені прямо в зіниці. — Ти пам'ятаєш, якою ти була в Альпах? У тобі горів вогонь, ти дихала на повні груди! Де він зараз, Інес? Куди ти його сховала?

Я відвернулася до раковини і з силою викрутила кран. Холодна вода вдарила по фаянсу, бризки полетіли на мою сукню. Я не могла сказати їй правду. Не могла зізнатися, що той самий вогонь зараз методично знищує мене в офісі на п'ятдесят восьмому поверсі.

— Того вогню не існує, Беа, — промовив я, дивлячись на своє бліде відображення. — Це була ілюзія, коротке замикання під час відпустки. А Стефан реальний. Я просто подорослішала і навчилася цінувати те, що маю.

Беатріс кілька секунд мовчала, дивлячись мені в спину перед дзеркалом. Тиснути було марно, вона розуміла. Ми мовчки повернулися до залу.

***

На танцмайданчику розлилася густа, млосна мелодія. Стефан, немов за сценарієм ідеального вечора, підвівся і простягнув мені руку. Він хотів фінального акорду для своєї вистави.

Коли він поклав руки мені на талію, я мимоволі здригнулася. Його дотик був невпевненим, якимось майже дитячим, позбавленим будь-якого внутрішнього електричного заряду. Ми почали рухатися, але це важко було назвати танцем. Це було монотонне перетоптування з ноги на ногу, врізнобій. Ось воно, саме так танцюють два мішки з картоплею, коли збираються разом.

Він раз по раз збивався, наступав мені на носок туфлі і незграбно шепотів «вибач», але ці вибачення лише посилювали моє роздратування. Я заплющила очі, намагаючись відключити свідомість.

«Танцювати — це слухати руки, які тебе ведуть, — думала я. — Але як за ними йти, якщо вони просто чіпляються за тебе?»

Коли ми нарешті опинилися в квартирі, Стефан почав роздягатися, голосно позіхаючи. Він виглядав максимально задоволеним собою та вечором.

— Ох, гарно посиділи, — промовив він, скидаючи піджак на крісло. — Навіть із Беатріс можна миритися, коли вона не надто багато п'є. Понаїдалися так, що тепер тільки й спати.

Я була згодна з ним — тільки й спати. Зануритися в темряву, де немає ні фальшивих вечерь, ні солоної кави, ні рук, які не знають, як тебе вести. Де можна хоча б на кілька годин забути, що завтра знову доведеться одягати маску і отримувати нові удари від того, хто вмів вести у танці.