Раді Вас бачити!

Я поклала свою долоню в його, відчула, як пальці міцно стиснули мою руку, ніби щоб упевнитися, що нікуди не втечу. Підвелася слідом за ним, відчуваючи, як шлунок, повний сиру й картоплі, тепер важко перекочується в животі, нагадує: ти переїла. Але тіло все одно хотіло більше. Він повів мене крізь столики до маленького танцполу біля каміна, де місця ледь вистачало, щоб кружляти, не зачіпаючи інших пар. Музика грала повільно, тягуче, скрипка вела мелодію, і їй тихенько, несміливо допомагала гітара.

Він поклав одну руку мені на поперек, опустив долоню низько, майже на крижі, розправив пальці, натиснув. Другою взяв мою долоню, впевнено притягнув мене ближче, і наші тіла одразу злилися в один ритм. Я відчула його тепло крізь светр, його рівне і сильне серцебиття. Він був би хорошим екземпляром для еталонної кардіограми. Запах його шкіри після душу змішувався із запахом дров, глінтвейну й мого власного жару від танцю, від хвилювання, від того, що сталося і ще станеться.

Він ледь посилював натиск, і я вже пливла в тому напрямку. Виявляється, танцювати — це просто йти за руками. Його долоня ковзнула нижче по моїй спині, пальці ледь торкнулися сідниць, ніби нагадували: я знаю, що там синець, знаю, що ти пам'ятаєш мої губи. Я відчула, як він твердіє крізь штани, як притискається до мене, зовсім без спроби приховати збудження, а навпаки — даючи мені відчути. Це був не просто танець. Це був секс стоячи, під музику, серед людей, які нічого не помічали, бо бачили лише пару, що гойдається в теплі каміна.

Я підняла голову, подивилася йому в очі. Він дивився на мене — пильно, не відриваючись, як завжди, ніби весь світ звузився до мого обличчя. Його погляд ковзав по моїх губах, по щоках, що ще горіли від їжі й вина, по волоссю, що вибилося з-під шапки.

— Ти гарно танцюєш, — прошепотів він, нахилившись так близько, що його подих торкнувся моєї шкіри.

— Ти ведеш, — відповіла я тихо, а голос тремтів від того, як його стегно терлося об моє.

Він усміхнувся краєчком губ, тільки для мене. Музика сповільнилася ще більше, скрипка затягнула довгу ноту, ніби зупиняючи час. Він нахилився й поцілував мене — повільно, довго і глибоко, прямо посеред танцполу. Я відповіла, обхопила його шию, притиснулася сильніше, відчуваючи, як його рука стискає мою талію, як інша ковзає по спині, ніби малює контури мого тіла. Люди навколо тихо зааплодували. То було романтично, тепло, ніби ми були героями якогось фільму. Беатріс крикнула щось, але я не чула слів. Був тільки він і його губи, його руки, його погляд, коли він відірвався на мить і подивився мені в очі, ніби перевіряючи, чи я ще тут, чи вже розтанула.

— Ходімо додому, — сказав він хрипко, майже нечутно крізь музику. — Я ще не все тобі показав.

Ми повернулися до столика тільки за куртками і забрали їх прожогом, кинулися на вихід — наче якщо затримаємося, то не встигнемо. Беатріс підморгнула, піднімаючи склянку.

— Не забудьте презервативи, діти!

Я голосно засміялася, але так само раптово замовкла, коли холод з відчинених дверей забив подих. Сніг падав великими пластівцями, лягав на плечі, на волосся. Він знову взяв мене за руку, ніби так і треба, ніби це вже було нашим звичним жестом. Ми йшли назад до шале мовчки і швидко, але напруга між нами вже горіла, як камін, який ми залишили вдень.

Коли двері зачинилися за нами, він не дав мені зняти куртку, одразу притиснув мене до стіни біля вікна — твердо, так, що спина відчула холод поверхні. Його губи жадібно знайшли мої, ніби весь вечір він стримувався, а тепер більше не міг. Руки ковзнули під светр, стиснули груди холодними пальцями, які швидко нагрілися від моєї шкіри. Я застогнала в його рот, вигнулася назустріч.

Він відірвався, повернув мене обличчям до вікна, м'яко притиснув.

— Дивись на себе, — прошепотів він. — І на гори.

Скло було холодне, запотіле від нашого дихання. Я побачила своє відображення — розпатлане волосся, червоні щоки, губи, набряклі від поцілунків, його руки на моїй талії. Він розстебнув мої штани, спустив їх разом із трусиками одним рухом. Його пальці ковзнули між ніг — я була вже мокра, готова, тіло тремтіло від холоду скла й від його доторку. Він увійшов одним поштовхом — глибоко, різко, до кінця. Я вперлася долонями в скло, вигнулася, відчуваючи, як він заповнює мене повністю.

Він рухався швидко, сильно, тримаючи мене за стегна, впиваючись пальцями в шкіру, ніби не давав мені відірватися від скла. Його погляд у відображенні не відривався від мого обличчя — від того, як я відкриваю рот, як заплющую очі, як стогну тихо, намагаючись не кричати. Він бачив усе — кожну гримасу, кожну краплю поту, кожне здригання. Коли я заплющувала очі, він притискав моє обличчя до скла.

— Дивись на мене, — сказав він хрипко над самим вухом. — Дивись.

Я дивилася. У склі відбивалося моє обличчя, його очі за моєю спиною, а на них накладалися наче листівкові гори за вікном, сніг, що падав тихо, ніби нічого не знав про те, що відбувається всередині. Я дійшла до піку швидко, сильно, тіло стиснулося, хвиля пройшла від центру до кінчиків пальців, вирвався крик, але він поцілунком у шию притис мене до скла ще міцніше, і крик заглух. Він теж застиг, пульсуючи всередині, заповнюючи мене теплом.

Ми стояли так — важко дихаючи, притиснуті до холодного скла. Він м'яко, довго поцілував мене у спітнілу потилицю.

— Це тільки перший день, кляксо, — прошепотів він.

Я тільки кивнула. Бо слів не було. Тільки тепло його тіла, холод скла й відчуття, що цей тиждень ніколи не закінчиться. А якщо й закінчиться — то я вже не та, що була до нього.