Раді Вас бачити!

З самого ранку мій інбокс червонів від листів із позначкою найвищого пріоритету від офісу СЕО. Мій мучитель методично, з хірургічною точністю, вже очікувано розносив мою презентацію щодо стратегії виходу на ринок Бразилії.

«Слайд 4: Графік нечитабельний. Переробити».

«Слайд 7: Ваші прогнози надто оптимістичні. Ви аналітик чи казкарка?»

«Слайд 12: Це не стратегія, це набір випадкових фактів».

— Міг би просто написати: все гівно, давай по новій, — зауважив з-за спини Ганс. Навіть він виявляв уже якусь емпатію. Зумисне людожерство герра Відмера конкретно щодо моєї особи було всім очевидним.

— Тут щось сімейне, Інес, — гадала Сінді. — Нічим не поясниш. Може, у нього з братом трабли, от на тобі й відіграється.

Що б вони сказали, дізнавшись, як цей герр цілував мій синець на сраці. Що іноді він кидає офіс і виїжджає в гори стати іншою людиною. Не розповідаючи нічого про себе. Просто веде зовсім інше, паралельне життя. А тоді повертається і стає ким був. І не дай вам Боже виявитися на перетині цих двох ліній.

Клаус, мій безпосередній керівник, лише розводив руками і пропонував валеріанку. Він боявся навіть дихати в бік боса, але саме він не давав моїй самооцінці загинути. Він був бездоганним фахівцем і безумовно визнавав і мою високу планку. Та заперечити Відмеру він не міг, я залишилася сам на сам із монстром.

***

О восьмій вечора офіс спорожнів. Я вимкнула комп'ютер, відчуваючи, як пульсує скроня. Я переробила все. Кожну кому, кожну цифру. Якщо він знайде помилку і завтра — звільнюся. Клянусь, звільнюся.

Я натиснула кнопку виклику ліфта.

Стулки безшумно роз'їхалися. Кабіна була порожня. Я зайшла, натиснула «Паркінг» і притулилася чолом до холодної дзеркальної стіни, заплющивши очі.

— Притримайте, — пролунав низький голос.

Мене наче струмом вдарило від цього голосу, що снився мені в кошмарах останні два місяці.

Рука сама потягнулася до кнопки закриття дверей, але я спізнилася. Шкіряний черевик вклинився в отвір, і сенсори слухняно розкрили двері знову.

Він уже зняв піджак і перекинув його через руку. Верхній ґудзик сорочки був розстібнутий, краватка ослаблена. Він виглядав втомленим. І, чорт забирай, злочинно привабливим. Він навіть не глянув на мене. Натиснув кнопку свого поверху — у лобі, і став у протилежний кут, дивлячись у телефон. Ми були в металевій коробці два на два метри. Я відчула той самий проклятий запах ялівцю. Ліфт рушив.

Поверхи миготіли на табло. 50... 45... 40...

Мовчання тиснуло на вуха. Я дивилася на його відображення в металевих дверях. Він спокійно гортав стрічку новин, ніби я була предметом меблів.

— Це несправедливо, — сказала я.

Сказала тихо, але в замкненому просторі голос прозвучав дуже густо. Адріан не підвів голови. Палець завмер над екраном.

— Що саме, міс Ланг? — запитав він байдуже. — Світова економічна криза? Глобальне потепління?

— Ви знаєте, про що я.

Я розвернулася до нього. Злість, яку я ковтала тижнями, нарешті прорвала греблю.

— Ваше ставлення. Ці причіпки. Те, як ви ігноруєте Клауса і тероризуєте мене за шрифт чи колір діаграм. Я працюю по дванадцять годин. Я роблю все ідеально. Я не заслуговую на це.

Він повільно сховав телефон у кишеню штанів. Повернув голову і вперше подивився на мене без жодного виразу.

— Ви вважаєте, що заслуговуєте на особливе ставлення? — тихо запитав він.

— Я вважаю, що заслуговуєте на професійне ставлення! — вигукнула я. — Якщо у вас є особисті претензії — скажіть мені в обличчя. Не ховайтеся за червоними чорнилами в моїх звітах.

Він зробив крок до мене. Ліфт продовжував падати вниз, але мені здавалося, що підлога пішла з-під ніг.

— Особисті претензії? — перепитав він, насуваючись. — Ви переоцінюєте свою значущість, міс Ланг. Ви — просто гвинтик у моїй машині. Якщо гвинтик скрипить, я його змащую або замінюю.

— Тоді замініть! — випалила я. — Звільніть мене! Чому ви цього не робите?

Він зупинився. Між нами було пів метра. Я бачила, як на його шиї б’ється жилка. Він був злий. Ні, він був у люті.

— Тому що це було б занадто просто, — прошипів він. — Ви прийшли в мій дім, Інес. Ви прийшли під руку з моїм братом, сміючись і вдаючи, що минулого не існує. Ви хотіли цю роботу? Ви хотіли бути частиною сім'ї Відмер?

Він нахилився до мене. Я втиснулася спиною в дзеркало.

— То насолоджуйтесь, — прошепотів він мені в обличчя. — Я зроблю з вас ідеального професіонала.

— Ви садист, — видихнула я.

— А ви — брехуха, — парирував він миттєво. — Ви живете з чоловіком, якого не кохаєте, приміряєте його прізвище, а ночами, я певен, згадуєте зовсім інше ім'я.

Я задихнулася від обурення.

— Як ви смієте... Я не згадую вас! Ви для мене ніхто! Помилка! Курортна інтрижка, про яку я забула в той же момент, як сіла в літак!

Його очі спалахнули небезпечним вогнем.

— Брехуха, — повторив він м'якше, і це прозвучало майже інтимно.

Він підняв руку. Я злякалася, що він торкнеться мого обличчя. Я хотіла цього і боялася цього до смерті. Але він вдарив долонею по дзеркалу біля моєї голови, замикаючи мене в пастку.

— Ти хотіла знати, що я шукаю, Інес?

Ліфт дзенькнув. Двері почали відчинятися за моєю спиною. Адріан миттєво відсторонився. Маска холоднокровності повернулася. Він зняв руку з дзеркала, поправив манжет.

— Гарного вечора, міс Ланг, — кинув він, виходячи в хол, де сидів охоронець. — І не забудьте про слайд номер чотири. Він все ще жахливий.

Я залишилася стояти в ліфті, хапаючи ротом повітря, поки двері знову не почали зачинятися.