Раді Вас бачити!

Я повільно пленталася за ним, гупаючи черевиками по снігу, тоді як він наче парив над стежкою. Сніг налип мені на куртку, волосся, вії, а ноги тремтіли — і ні, не від холоду. Мені було гаряче, я тремтіла від майже поцілунку, від того, чого не сталося, але було таким інтимним за багато років. Чому він зупинився? Він не мав жодного спротиву, я б не змогла, я вже тоді розтанула, в тому стані — із забитою дупою, на якій, певне, вже з'явився синець.

Він тримав мої лижі в одній руці, ніби вони зовсім не важили, а коли стежка стала ширше — пішов поруч. Я старалася не дивитись на нього, все ще зніяковіла, але очі самі бігли до його обличчя — до чіткого профілю, снігу у короткому волоссі і впевненої посмішки. Він бачив, що я дивлюся на нього, навіть не обертаючись. Чому він виглядає, наче йому належить увесь світ?

— Ну як, — раптом сказав він, не дивлячись на мене, — ти згодна тепер, що лижі — це краще, ніж секс?

Я пирхнула, хоч і хотіла виглядати серйозною.

— Після сексу я не буваю така брудна, — відповіла я, обтрушуючи сніг із рукавів. — І не падаю у замет. І дупа не болить!

Я не встигла зупинити останню репліку на виході, пізно зрозумівши її двозначність у темі сексу, але що вже мені втрачати. Щомиті з цим чоловіком я виглядала і чулася найбільшою у світі дурепою. Він розсміявся тихим сміхом, наче сам до себе, від чого в мені все перевернулося. Захотілося, щоб цей сміх був до мене, тільки для нас двох.

— Тоді тобі треба навчитися падати правильно, — відповів він. — І грітися правильно теж.

Він зупинився біля розвилки — доріжка вліво вела до готелю, праворуч — до приватних шале.

— Ходімо до мене, — сказав він просто. — І я покажу тобі, як грітися по-справжньому.

Я завмерла. Серце закалатало так, ніби хотіло вискочити з куртки. Внутрішній голос верещав: «Це ж домовилися — тільки тиждень, без нічого серйозного. Ти що, вже йдеш до нього в ліжко після одного падіння в сніг? Інес!» Але ноги вже зробили крок праворуч.

— Добре, — видихнула я. — Але тільки погрітися.

Він знову засміявся сам собі і взяв мене під лікоть. Крізь товстючу тканину я відчувала цей дотик, і він був новим. Його пальці ледь стискали мою руку, ніби перевіряли, чи я не втечу.

«Його рука така міцна, — думала я. — Зі Стефаном такого не було. Той тримав мене, ніби боявся зламати. А цей тримає, ніби знає, що я витримаю».

Мовчання ставало наелектризованим. Точніше, мені воно здавалося незручним, а Адріан йшов так само вільно, йому було комфортно зараз саме мовчати. І тому ми мовчали вдвох. Його шале стояло трохи осторонь, воно було прекрасним. З темного дерева, велике і таке затишне на вигляд. Широкі, від стелі до підлоги вікна, не надавали йому холоду. А на даху лежав сніг.

Всередині пахло чоловіком — таким, якого виділиш з-поміж тисячі за самим запахом. Сосна, дрова і якийсь парфум, обраний ним самим за власними правилами. Не подарованим жінкою, яка б обрала на свій смак.

— Не знімай черевики одразу, бо буде холодно, — сказав він.

Я намагалась вдати, що мені нормально гупати в брудних, засніжених черевиках по вишуканих килимах. Він сміявся. Господи, він бачить усі мої дрібні хитрощі, наче привів додому звірятко і тішиться з нього! Але його погляд був не як на звірятка, і тому я не мала сили піти.

Камін уже був готовий — Адріан швидко підкинув дров, чиркнув довжелезним сірником. Полум’я спалахнуло, освітлюючи кімнату м’яким золотим світлом. Він підійшов, взяв мою куртку за комір і витрусив мене з неї. Зовсім не елегантно. Та коли розмотував шарф і ледь торкнувся шиї — я здригнулася.

— Ще холодно? — запитав він тихо.

— Ні... зовсім ні.

Він всадовив мене в крісло і сам зняв ті штуки, що називалися лижними черевиками. Мені стало легше дихати без таких кайданів, а раптом підсунута під мій ніс чашка густого гарячого шоколаду, що пахла краплею чогось міцного, довершила мій особистий рай.

— Пий. Повільно.

Знову він вказує, а я слухаюсь. Обпікаю пальці гарячою чашкою, але не випускаю з рук. Камін розгорівся, і я сповзла на килим перед ним. Ми разом дивились на вогонь, та раптом заверещав телефон у кишені. Беа:

«Де ти? З тим красенем? Не гальмуй, дівко! Томас каже — бери від життя, поки гаряче!»

Я почервоніла до вух, швидко сховала телефон. Адріан помітив.

— Подруга?

— Ага. Підбадьорює.

— Добре, що в тебе є така подруга.

Він поставив чашку, повернувся до мене. Дивився довго, інтенсивно. Ніби для нього дивитися — сам сенс життя. Від цього погляду я відчула себе голою, хоч і була ще в светрі.

— Чому ти тут... тут... сам? — прошелестіла я.

— Я тут, щоб забути, — відповів Адріан. — А можливо, і знайти. Ти допоможеш мені забути, Інес?

Я мовчала, як зачарована, а він нахилився до мене. Очі самі заплющились в очікуванні, але він знову зупинився.

— Не закривай очі, — прошепотів він. — Я хочу бачити, як тобі приємно.

І поцілував. Повільно й глибоко, і його губи смакували шоколадом. Я відповіла — спочатку нерішуче, потім сильніше. Його руки лягли на мою талію, притягнули ближче. Я опинилася в нього на колінах, обхопила шию. Поцілунок став жадібнішим — він прикусив мою губу, я тихо застогнала і знову заплющила очі.

— Відкрий очі, Інес, — сказав він хрипко. — Хочеш зупинитися?

Я лише похитала головою.

— Тоді роздягайся.

Це прозвучало знову наказом і вирвало мене з напівпритомного стану. Але ж я справді мала роздягтися для того, що ми задумали. Я слухняно потягнула светр через голову. Він допоміг — пальці ковзнули по моїй спині, розстебнули ліфчик. Я сиділа перед ним напівгола, серце калатало в горлі. Він дивився. Не на груди, не на живіт — на моє обличчя. На те, як я червонію, як дихаю швидше.

— Гарно, — сказав він тихо. — Продовжуй.

Я розстебнула його светр. Його шкіра була гаряча, м’язи напружені. Він допоміг мені зняти штани — повільно, ніби розпаковував подарунок. Коли я залишилася тільки в трусиках, він знову притягнув мене до себе.

— Дивись на мене, — прошепотів він, коли його рука ковзнула між моїх ніг. — Я хочу бачити, як ти тремтиш.

Я дивилася. І тремтіла. І коли він увійшов у мене — повільно, глибоко — він зупинився, подивився вниз.

— Бачиш? — хрипко запитав він. — Дивись, Інес...

Він розглядав усе. Як він входить у мене і як здригається мій живіт, змінював положення рук, щоб краще насаджувати мене на свій член. Піднімав погляд до грудей і довго між ними блукав, а тоді знову тьмяно, затуманено зазирав у очі. Він був зачарований видовищем, а я — тим, як він дивиться. Щоб не пропустити ні секунди.

Він рухався повільно, даючи мені час відчути кожен сантиметр. Я кінчила першою — раптово, сильно, з криком, який він заглушив поцілунком. Він прискорився, увійшов глибше, застиг — і я відчула, як він пульсує всередині, заповнюючи мене.

Ми завмерли. Дихання змішувалося. Камін тріскотів. Сніг тихо падав за вікном. Він поцілував мене в скроню.

— Ти допоможеш мені знайти, Інес, — тихо, але впевнено сказав він.