Раді Вас бачити!

Елоїза

Минуло два тижні, але нічого не змінилося. Я вперто ходила до підземелля кілька разів на день, розмовляючи з вовком і не звертаючи уваги на його нескінченне гарчання. Розповідала все, що спадало на думку: про своє дитинство, про дні, коли доводилося красти, щоб вижити, скаржилася на мерзенну погоду Азару. А ще — невтомно повторювала, як сильно я його кохаю. Не знаю, чи чув мене Кайан, але я хотіла, щоб він знав: я поруч, я його не покину.

​Протиотруту досі не знайшли. Усі випробувані варіанти виявлялися безсилими. Лише один склад трохи заспокоїв іншого піддослідного перевертня завдяки додаванню сильного снодійного. Це зілля не виводило отруту з організму, лише дарувало кілька годин забуття. Цей спокій використовували, щоб прибрати в клітках та обробити рани від ланцюгів.

​У вільний час я гуляла територією замку та молила Богів допомогти чи дати знак, але вони вперто мовчали. 

Мене завжди супроводжували двоє перевертнів-ведмедів, але вони трималися на відстані, тож я почувалася комфортно. Страх, що сковував мене в перші дні, зник. Тут до мене ставилися з щирою повагою, і це допомагало триматися.

​З королем ми бачилися лише за вечерею — весь день він був завалений справами королівства. Гаррет розповідав мені про дитинство сина та про його матір. Вона зараз доглядала свою хвору маму в далекій частині країни, там, куди брат Гаррета колись вислав їхню родину. Король нічого не повідомляв дружині про стан сина, щоб не завдавати їй нового болю. Він лише запевнив мене: коли все скінчиться, ми обов'язково познайомимося.

Я вийшла прогулятися зранку. Сьогодні знову панував туман, який товстим шаром слався по землі. Осінь невблаганно набирала обертів: останні клаптики зеленої трави перетворилися на коричнево-чорний килим. Мені гостро бракувало бодай якихось барв, яскравіших за нескінченний темний колір. А ще — я неймовірно сумувала за теплим сонцем, яке тут завжди ховалося за щільними хмарами. Тепер я розуміла Кайана, чому він так захоплено реагував на сонячні галявини в нашому лісі. Мимоволі згадала наше побачення серед квітів... У тій тиші ми насолоджувалися одне одним. Я досі пам’ятала його дотики, палкі поцілунки, його гаряче тіло. Як же я сумую…

​Я присіла на вогкий камінь посеред похмурого парку й опустила руку до землі. Вона була холодною та мокрою. Заплющивши очі, я уявила себе на квітучій галявині. Чомусь згадалася «сонячна квітка», яку мені колись показував Дерек у парку їхнього маєтку. Вона була такою яскраво-жовтою, що аж сліпила очі. Її пилок мерехтів під сонячними променями, а аромат був настільки солодким, що хотілося спробувати квітку на смак.

​Я так заглибилася в ці спогади, що прийшла до тями лише від дивного поштовху під долонею. Злякано відсахнулася, подумавши, що то якась велика комаха. Але, роздивившись, ошелешено уставилася в землю.

​На тому місці, де щойно лежала моя рука, виросла квітка. Та сама, сонячна! Але як? У моєму резерві лише краплинка магії Землі. Я ніколи не вміла вирощувати рослини, тим паче з цього холодного ґрунту, де вони ніколи не росли. Цього просто не могло бути! 

Мені було до болю шкода зривати її, тому я обережно розгребла землю руками й дістала квітку разом із корінням. Можливо, мені вдасться посадити її в горщик і зберегти це маленьке сонце. Але спершу — я мушу показати її Кайану. Він повинен побачити це диво на власні очі!

​Стискаючи дорогоцінну рослину в руках, я щодуху побігла до підземелля.

​— Кайане, дивись, що я виростила! — захекано звернулася я до вовка. Сьогодні він не кидався на ґрати, бо йому на ніч давали снодійне, тож він був ще сонним і млявим. — Я не розумію, як це зробила! Просто уявила квітку, яку мені колись показував Дерек, і вона проросла під моєю долонею. Це диво! Шкода, що звідти ти не відчуваєш її аромату.

​У голову прийшла божевільна ідея. Мозок, затуманений емоціями, відмовився працювати раціонально. Я витягла шпильку з волосся і звичним, досі не забутим рухом зробила з неї відмичку. Руки пам’ятали все.

​Вовк напружився, коли почулося клацання замка, але не зрушив із місця. Важкі двері легко піддалися, і я зайшла всередину. Близько підходити не наважилася, лише простягнула руку з квіткою і поклала її біля нього. Він принюхався... і раптом глухо загарчав. Рик перейшов у дивне пирхання, ніби він намагався чхнути. Вовк підвівся на лапи й почав задкувати подалі від квітки, не припиняючи пирхати. О ні! У нього на неї алергія? Я миттєво підхопила квітку й виштовхнула її за межі клітки.

​Але вовка почало бити сильне тремтіння, він задихався, широко роззявляючи пащу. Мене охопила паніка. Закричавши від жаху, я кинулася до звіра й міцно обійняла його за шию. Було байдуже, що він може перегризти мені горлянку — я була впевнена, що власноруч отруїла його цією квітучою магією.

​— Допоможіть! — закричала я щосили, коли з його пащі почала витікати густа чорна рідина.

​Мене било тремтіння від жаху та невимовного горя. Я вбила його! Я вбила свого коханого! Сльози лилися градом, застеляючи очі, серце, здавалося, от-от розірветься в грудях, але я продовжувала міцно, до болю в пальцях, стискати голову вовка у своїх обіймах.

​Раптом його очі закотилися, і він увесь обм’як, завмерши в моїх руках. Тиша, що запала в клітці, була страшнішою за будь-яке гарчання. Я закричала від розпачу ще голосніше, цей крик болем відбивався від холодних кам'яних стін підземелля, сповіщаючи світ про мою втрату.

​На мій відчайдушний крик прибігла варта, саме тієї миті, коли тіло вовка почав огортати густий сріблястий туман. Охоронці застигли від ошелешення, не наважуючись підійти ближче. Я теж затамувала подих, спостерігаючи, як звір стрімко змінюється в розмірах: шерсть зникала, перетворюючись на людську шкіру.

​За мить у моїх обіймах уже лежав оголений Кайан. Брудний, блідий, виснажений, із розпатланим волоссям... але він дихав! О боги, він живий! Я зайшлася плачем ще дужче, але тепер це було якесь нестримне виття, з яким виходив увесь мій накопичений біль.

​Я обережно поклала долоні на його обличчя і ніжно поцілувала в чоло, змиваючи сльозами бруд із його шкіри.

​— Моє... сонечко... — ледь чутно прохрипів він зовсім чужим, зірваним голосом, так і не розплющуючи очей.