Раді Вас бачити!

Елоїза

Щойно двері за Кайаном зачинилися, я підвелася з ліжка. Ковдра зісковзнула до моїх ніг, оголюючи тіло, але я навіть не здригнулася, прохолоди я зовсім не відчувала. Щоки горіли, а всередині все ще вирувало те полум'я, яке розгорілося за останню годину.

​Лише одна година в такому тісному контакті — і я вже зовсім інша людина. Істинна вовка... Звучить як казка з романів про кохання. Якби не цей неконтрольований потяг до нього, я б нізащо не повірила в подібну нісенітницю. Не знаю, що б сталося, якби він не розірвав той поцілунок... Тіло палало й прагнуло чогось, досі мені невідомого. Хотілося розчинитися в ньому, стати його шкірою, його диханням.

​Цей зв’язок справді вимикає мозок, натомість навстіж відчиняючи серце. І в ньому справді щось зароджується. Щось нове, ще не кохання, але дуже на нього схоже. Цей пухнастик таки переміг: він притупив мою лють, хоча й не випалив її дотла. Він правий — не можна судити всіх по діях жменьки покидьків. Серед магів та людей теж вистачає мерзотників, але ми не ненавидимо через них весь людський рід.

​Якщо Боги вирішили об’єднати наші континенти через кохання, я спробую їм довіритися. Вони вже допомогли одній феї, покаравши негідників, тож і цей спосіб примирення з перевертнями вони придумали не просто так.

На вулиці було тепло й сонячно, тож я обрала легку жовту сукню на широких бретелях довжиною міді. Щоб і під ногами не плуталася, і не зваблювала мого вовчиська голими ногами. Привівши до ладу волосся, я вийшла з кімнати якраз у ту мить, коли до нас наближалася Міа.

​Кайан стояв біля дверей, невимушено спершись плечем на стіну. Побачивши мене, він буквально засяяв, а на його обличчі розквітла така щира усмішка, що серце знову збилося з ритму.

​— Ти схожа на сонце, Еллі, — він простягнув руку і ніжно провів пальцями по моїй щоці. Від цього простого жесту по шкірі пробіг табун мурах.

​— Це що ще таке?! — спантеличено вигукнула Міа.

​Ми обоє розвернулися до подруги, перериваючи хвилинний прояв ніжності.

​— Що ти з нею зробив? Гіпноз? Чари? — Міа вперла руки в боки й загрозливо подивилася на принца спідлоба. Це виглядало неймовірно кумедно, наче маленьке кошеня ричить на могутнього дракона.

​— Заспокойся, Міа. Це не він зі мною таке зробив, а Боги, — усміхнулася я їй.

​— До чого тут Боги? — здивовано кліпнула вона очима.

​— Вони вирішили, що я — ідеальна пара для цього вовка, уявляєш? — я спостерігала за тим, як її очі стають розміром із чайні тарілки.

​— Що-о-о?! — тільки й змогла видавити вона.

​— Ми — істинна пара. Мене так «штормило» саме через непідтверджений зв’язок. Чим більше я заперечувала почуття до нього, тим сильніше мене накривало, — я знизала плечима.

​Кайан поруч задоволено мугикнув, почувши про мої почуття до нього. Я повернулася до його сяючого обличчя і грайливо показала йому язика. Він тихо засміявся і ніжно чмокнув мене у щоку.

​— Щоб мене гепнуло! Я власним очам не вірю! Я чекаю на подробиці, шановна пані! — Міа миттєво змінила шокований вираз обличчя на суворий, наче мати, що збирається повчати доньку, і рішуче склала руки на грудях.

​— Після прогулянки. Не засни — і про все дізнаєшся, — я підморгнула їй. Знаючи мою подругу, вона тепер і дві доби не спатиме, аби тільки дочекатися мого повернення.

​— Це жорстоко! Гаразд, ідіть уже. Але недовго! — вона махнула рукою і зникла за дверима нашої кімнати.

​— Мені варто її боятися, якщо я не поверну тебе до ранку? — стиха засміявся Кайан.

​— Я все чула! Ніякого ранку! — пролунав приглушений голос Міі з-за дверей. Ми розреготалися вже вдвох.

​— Йди першим, а я за тобою, — прошепотіла я, штовхаючи його до виходу з гуртожитку. — Не хочу, щоб на кожному кроці пліткували, ніби я звабила принца перевертнів. Не псуй мою ідеальну репутацію найкращої учениці школи.

​Добре, що дівчата ще не встигли повернутися з занять, і коридори були порожніми.

​— Може, твоя репутація від цього б тільки виграла? — він смішно пограв бровами. — Не кожна здатна мене звабити.

​— Ось тому й стане гірше! Майже кожна друга про це мріє, а вдалося мені. Мене ж заздрісники живцем з’їдять. Йди вже, поки нікого немає, а то підеш у свій ліс квіточки нюхати на самоті! — я штовхнула його сильніше, і цього разу він послухався.

​Я зачекала рівно дві хвилини, щоб витримати дистанцію, і рушила слідом. Проте, ще не дійшовши до виходу, почула його низький голос... і знайомий голос нашої директорки, чомусь з грайливими нотками. Цікаво…

Кайан

​Мій настрій та самопочуття були такими, наче я от-от злечу в небо. Принаймні так було, поки я йшов довгим коридором гуртожитку, і поки мене не «приземлила» директорка, яку я зустрів прямо на порозі.

​Прокляття! Та коли ж ми вже виберемося з цієї школи? З таким успіхом ми до лісу дійдемо через кілька днів. Я глибоко вдихнув і привітався з жінкою, яка, побачивши мене, миттєво сповільнила крок і увімкнула режим професійної звабниці. О Боги... Елоїза мене точно вб’є.

​— Доброго дня, пані Геделіно! — я стримано всміхнувся, заклавши руки за спину.

​— Ваша Високосте, доброго дня! Знову не очікувала зустріти Вас тут. Ви шукаєте Ізольду? Чи... можливо, мене? — вона грайливо усміхнулася, підійшовши занадто близько — майже непристойно, якщо дивитися збоку. Я ледь помітно відступив на пів кроку й уперся спиною в стіну будівлі.

​— Шукав Ізольду, але вже передумав. Згадав, що поспішаю на зустріч. Тому, якщо ваша ласка, пані Геделіно, я піду. До зустрічі, — я спробував її оминути, але вона безцеремонно поклала долоню мені на груди, зупиняючи мою втечу.

​— Ваша Високосте, може, зайдете до мене в кабінет? Мене пригостили неймовірно смачною кавою з королівства фей. Ви такої точно ще не куштували, — жінка підморгнула й облизала губи.

​Це якийсь жах. Я чую, як за дверима гуртожитку люто сопе Елоїза. Майже шкірою відчуваю її обурення та гнів. Мені кінець. Я втомлено зітхнув і подивився директорці прямо в очі.

​— Пані Геделіно, вибачте, але я справді дуже поспішаю. У мене зустріч із моєю нареченою. Вона дівчина запальна, може за запізнення влаштувати мені таке, що й уявити страшно, — я всміхнувся, але вона посміхатися перестала. Її обличчя вмить спохмурніло, ніби я особисто її зрадив.

​— У Вас є наречена? Не знала... — вона стиснула губи у вузьку лінію.

​— Ви перша, хто про це дізнався. Тож піду я. Було приємно зустрітися. До побачення! — я не став чекати на відповідь і втік, наче від найстрашнішого монстра.

​Однієї проблеми позбувся, тепер на мене чекає «цікава» розмова з моєю парою. Оскільки наш зв’язок за сьогодні зміцнішав, рівень ревнощів зараз буде просто зашкалювати.

Я вийшов за територію академії та завмер, очікуючи на свою руденьку фурію. Її не було хвилин десять. Та коли вона нарешті з’явилася, мій вовк всередині лякливо заскавучав. Елоїза виглядала розгніваною богинею: очі кидали блискавки, брови похмуро зведені до перенісся, а щелепи міцно стиснуті. Вона зупинилася за крок від мене, войовниче склавши руки на грудях.

​— Це не те, про що ти подумала! У мене з нею нічого немає. Ми бачимося лише втретє, і кожного разу вона намагається заманити мене до себе, але я не ведуся... Мене не надто приваблюють жінки її віку, — швидко проторохтів я, намагаючись випередити її гнівну тираду.

​— Тобто, коли я постарію, ти перестанеш мною цікавитися? — вона шоковано втупилася в мене. О Боги! Що за божевільний день?!

​— Ні, Еллі, ти — це зовсім інше! Ти ніколи не перестанеш мене приваблювати. Я мав на увазі інших жінок. А ти для мене завжди будеш прекрасною, ти ж моя пара! Моя половина! Я навіть зрадити тебе не здатний — мене ж власний вовк розірве! — відчайдушно намагався переконати її я.

​Вона скептично підняла брову.

— Тобто тільки страх перед вовком зупиняє тебе від зрад? — вона хижо всміхнулася.

​— О Боги, ні! — я застогнав і закрив обличчя руками. — Не тільки вовк! Я просто не можу дивитися на інших відтоді, як зустрів тебе. Я кохаю тебе, і кожна інша жінка для мене — порожнє місце!

​Раптом почувся тихий сміх Елоїзи, а в наступну мить я відчув тепло її рук, що обхопили мою талію. Я розплющив очі й побачив грайливі іскри в погляді цієї маленької жорстокої лисички.

​— Та жартую я, дурнику. Але приємно було почути, що ти мене не зрадиш і... що кохаєш, — вона ніжно притислася до мене. Я полегшено обійняв її, притулившись чолом до її чола.

​— Ти зведеш мене з розуму швидше, ніж відсутність мітки, — прошепотів я, нарешті заспокоюючись.

​— Тобі ніхто не обіцяв, що зі мною буде легко. Звикай, пухнастику мій, — вона легенько чмокнула мене в ніс.

​— Чому ці образливі слова звучать від тебе, як найкращі компліменти? Комусь іншому я б уже щось відкусив, а тебе хочеться зацілувати до безтями, — видихнув я їй у губи.

​— Тільки не тут. На нас і так уже всі дивляться. Ходімо в ліс... Там нікого немає, — прошепотіла вона у відповідь.

​— Спершу забіжимо в крамницю за солодощами, а тоді в ліс... за іншими солодощами, — прошепотів я їй на вухо і відчув, як вона затремтіла в моїх руках.

​Вона нарешті припинила опір. Вона віддалася почуттям повністю. Ще трохи і мітка назавжди з’єднає наші долі.