Раді Вас бачити!

Кайан

Минуло близько п'ятнадцяти хвилин. Вона повільно розплющила свої неймовірні зелені очі, погляд яких ще не встиг сфокусуватися на мені. Я не став відсторонятися — залишився лежати поруч, продовжуючи міцно обіймати її. На нас чекала надто важка розмова, тож сили зараз були потрібні обом.

​Коли її погляд нарешті став ясним, вона шоковано розширила очі, втупившись у мене.

​— Не злися. Так треба. Тільки така близькість покращить наше самопочуття, — швидко промовив я, намагаючись випередити її крик. — Я нічого тобі не зробив, лише встиг підхопити тебе у ванній і приніс сюди.

​— Розповідай... що зі мною... поки я тебе не прибила, — прохрипіла вона. Голос був слабким, але тон — загрозливим.

​— Ми — істинна пара, — коротко кинув я, завмираючи в очікуванні реакції.

​Її зіниці розширилися ще дужче, здавалося, вони зараз займуть усю райдужку.

​— Що-о-о?! Це такий тупий жарт? — моя маленька лисичка почала закипати від люті.

​— Ні. Такими речами не жартують. Я відчув твій запах ще на святі. Якби ти була перевертнем, ти б відчула мій, і тоді б усе зрозуміла без слів, — пояснив я, намагаючись говорити якомога спокійніше.

​— Це якась дурня! — вона шипіла мені в обличчя, але встати не намагалася, так і залишаючись у моїх обіймах. — По-перше, я не перевертень, то як я можу бути парою вовку? А по-друге, ти сам казав, що Боги вас покарали й істинні пари зникли! То якого біса ти розповідаєш мені ці казки?

​— Ці дві речі пов’язані. Боги справді покарали нас, зробивши так, що істинні пари перестали з’являтися серед нашого виду. Відтепер вони виникають між перевертнями та представниками інших рас. Саме завдяки такій парі ми дізналися про звірства мого дядька та його радників. Одна з наложниць короля виявилася істинною нашого гвардійця, — почав я пояснювати, намагаючись вловити кожен рух її очей.

​— Це якась нісенітниця… — тихо видихнула вона.

​— Зовсім ні. Навпаки, у цьому є логіка. Перевертень ніколи не завдасть шкоди своїй парі й нікому не дозволить цього зробити. Боги вирішили знищити жорстокість коханням. Вперше за кілька років з’явилася істина пара, а через кілька місяців народився перший малюк зі звіром... від людини… Боги дали нам шанс, – вона слухала мене затамувавши подих. 

Я відчував крізь ковдру, як шалено б’ється її серце, як важко здіймаються її груди. Я бачив, як руйнується її звичний світ, і знав, як боляче їй зараз це усвідомлювати.

​— Чому мені так погано? — вона заплющила очі й ледь чутно прошепотіла.

​— Коли перевертні зустрічають свою пару, вони перші кілька днів буквально не відходять одне від одного. Знайомляться, пізнають, притираються... щоб якнайшвидше закохатися. Потім з’являються мітки, які об’єднують пару в єдине ціле. Чим швидше це стається, тим легше обом. Якщо ж почуття довго не з’являються, пара починає згасати. Виснаження з кожним днем стає все сильнішим. Померти від цього неможливо, але провести залишок життя в безпорадному стані — цілком.

​Вона важко зітхнула і розплющила очі. У них блищали сльози. Моє серце пропустило удар, боляче стиснувшись від її страждань.

​— Цей зв’язок... його ніяк не розірвати? — запитала вона, відчайдушно стримуючи ридання.

​— Ні, Еллі. Такого способу не існує, адже пари з’єднують самі Боги. Якщо вони так вирішили, ми не в силах це змінити, — я лагідно витер пальцями вологі доріжки з її щік. — Я розумію, як тобі важко це прийняти. Але тобі стане легше, щойно ти відкриєш для мене своє серце... бо у моєму ти вже є.

​— Це моє покарання за нечесне життя? За те, що грабувала, зламувала чужі оселі та крамниці? — вона схлипувала, безсило б’ючи маленьким кулачком мене в груди. — Чому Боги обрали саме мене твоєю парою? Невже вони не знають про моє ставлення до перевертнів?

​— Можливо, саме тому вони й обрали тебе, Елоїзо? Щоб випалити твою ненависть? Ми не всі монстри. Тих, хто чинив злочини, було всього дві сотні на кількасот тисяч порядних істот. Ми справді нічого не знали... Окрім тих, хто цим займався. До того, як у замок почали привозити дівчат, король Азару, старший брат мого батька, відправив більшу частину армії на інший край королівства. В дику глухомань, де було кілька невеликих сел. Там ми боролися з невідомою хворобою, що перетворювала перевертня на дикого, скаженого звіра, здатного вбити власну сім’ю. ​Батька призначили командувачем. Ми роками виловлювали нещасних, намагаючись зрозуміти, що спричиняє це божевілля. А виявилося, що король влаштував це навмисно. Один щур підливав отруту воїнам та селянам, щоб вони дичавіли й відволікали увагу. Ми дізналися правду лише тоді, коли зібрали армію і пішли на штурм палацу. Саме та істинна пара, гвардієць і людина, відкрила нам очі на жахіття, що були за стінами палацу й тому ми пішли все зупиняти.

​Я замовк на мить, згадуючи той день.

​— І ми їх покарали. Батько власноруч стратив усіх причетних. Довелося стратити навіть королівського просторового мага, який подорожував світами, як і Доріаз Валейн з вашого королівства. Той покидьок викрав кількох русалок з іншого світу… Він відправився за іншими, як тільки повернув їх додому, відкривши розлом в їхній світ. А я... я особисто визволяв дівчат і супроводжував їх до короля Зордара, щоб укласти мирну угоду і хоч якось спокутувати провину своєї родини. Я бачив цих дівчат… Я навіть не уявляю, через що їм довелося пройти. Але не всі погодились повертатися до вас…

​— Чому? — спантеличено запитала Елоїза.

​— П’ятдесят дівчат виявилися істинними наших воїнів, які допомагали їх визволяти. Щойно перевертні відчули запах пари, ми розповіли дівчатам про особливість цього зв’язку. Вони вирішили залишитися. Спочатку — через страх виснаження, а згодом — через почуття, що прокинулися до їхніх пар. Зараз вони щасливі, більше половини вже народили дітей, — відповів я.

​Вона пильно вдивлялася в мої очі, шукаючи хоча б тінь брехні, але її там не було.

​— Вони змогли пробачити? Навіть пройшовши крізь те пекло? — тремтячим голосом запитала вона.

​— Не до всіх ставилися жорстоко. Багато дівчат були служницями чи працювали на кухні. Їм було значно легше прийняти волю Богів, — я обережно прибрав пасмо волосся, що впало на її обличчя. — Ти даси нам шанс?

​— Не знаю... Це так несподівано... Мені важко все це прийняти, — ледь чутно прошепотіла Елоїза, опустивши очі.

​— Є ще дещо. Вчора я отримав вісника від батька. Він повідомив, що ми когось пропустили, бо знову з’явилися здичавілі перевертні. Вони вже знищили два села. Мені потрібно негайно повертатися... — я обережно підняв її обличчя, залите сльозами. Не хотів тиснути, але на кону були життя невинних.

​— І без мітки ти не зможеш цього зробити... — зробила вона гіркий висновок.

​— Тільки якщо ти підеш зі мною. Але там може бути небезпечно. Я не знаю, як вчинити... Тиснути на тебе і вимагати любові я не маю права, — я втомлено заплющив очі. Вперше в житті я не бачив виходу. Справжня безвихідь.

​Через кілька секунд я відчув ніжний дотик до своїх губ. Я розплющив очі й приголомшено подивився на Елоїзу, вона ледь чутно притискалася своїми губами до моїх. Дівчина підняла погляд і зустрілася зі мною очима.

​— Міа казала, що кохання приходить значно швидше через поцілунки. Ніби через сплетіння язиків утворюється зв’язок між душами, — вона тихо й трохи ніяково засміялася. — Можемо спробувати, якщо хочеш.

​— Чи я хочу? Та я мрію про це з першої секунди, як побачив тебе, — прошепотів я їй просто в губи.

​Вона повільно облизала їх кінчиком язика, не відводячи погляду. У мене перехопило подих від цього невинного, але неймовірно спокусливого жесту. Я не квапився, хоча всередині все кричало про те, щоб накинутися на неї й зацілувати до нестями. Я стримував свого звіра. Вовк також нервував — йому хотілося якнайшвидше злитися зі своєю парою. Але з нею не можна було поспішати. Вона ще не готова до такого напору.

Я повільно прибрав пасмо волосся, що знову впало на її обличчя, і обережно поклав долоню на її щоку. Її шкіра була неймовірно гладенькою, наче шовк. Великим пальцем я легко провів по її губах, насолоджуючись кожним дотиком та її реакцією. Дихання Елоїзи поважчало, рот злегка привідкрився, а на щічках спалахнув милий рум’янець. Проте очі вона не заплющувала, вперто стежачи за кожним моїм рухом.

​Вона почала повторювати те саме. Її пальці пройшлися по моєму волоссю, потім опустилися на обличчя, окреслюючи його контур, і також зупинилися на губах. Ми мовчки вивчали одне одного, ніби намагалися запам’ятати кожен міліметр шкіри. Ця повільна ніжність збуджувала значно більше, ніж будь-яка відверта пристрасть. Це було нове для мене відчуття, ніби зараз я розплавлюся, мов віск.

​Я ледь торкнувся її вуст своїми, дуже легко, невагомо, як дотик пір’їнки. Елоїза голосно проковтнула грудку в горлі й знову облизала губи. На більше мене не вистачило. Я припав до неї в палкому, жадібному поцілунку. Її рот був привідкритий, тож неважко було одразу заволодіти її язиком. Вона спочатку відповідала стримано й невміло, але дуже швидко зрозуміла, що до чого. І тоді нас обох накрила шалена пристрасть, яка обпікала нутрощі. Серце шалено билося, ніби намагаючись утекти від цього полум’я. Я притис її до себе якомога ближче, мої руки блукали по її тілу, прихованому під ковдрою. Вона була гола, і це усвідомлення вибухнуло в моїй голові — і не тільки там.

​Вона зарилася пальцями мені у волосся, боляче відтягуючи його, але мені було байдуже — аби тільки вона не переставала торкатися мене. Ми цілувалися так, наче хотіли поглинути одне одного, не в змозі зупинитися. Але я таки зупинився, щойно почув тихий стогін моєї крихітки. Поки я ще контролюю себе, треба зупинитися, інакше можу зробити тільки гірше. Для більшого вона ще не готова.

​Але, мабуть, я вже ні в чому не був упевнений, бо Елоїза сама заскиглила від розчарування, що все припинилося, і накинулася на мене в дикому поцілунку. Моя гаряча дівчинка. Скільки ж у тобі загадок?!

Її руки нетерпляче потягнулися до моєї сорочки, задираючи її вгору. Елоїза провела гарячими долонями по моєму животу і перебралася на спину, злегка впиваючись нігтями в шкіру. Я загарчав, мов голодний звір, але її це не налякало — навпаки, вона витягла ногу з-під ковдри й закинула її на мене, притискаючись ще ближче.

​Ні, це треба припиняти. Ще мить — і вороття не буде.

​— Еллі, крихітко, зупинись... інакше я не зможу себе стримати, — важко дихаючи, я з зусиллям відірвався від її вологих вуст.

​Вона дивилася на мене здивованими, затуманеними від пристрасті очима, ніби сама не очікувала від себе такої відвертості. Її гарячий подих лоскотав моє обличчя, збиваючи з пантелику залишки мого самоконтролю.

​— Не зараз і не тут, — спробував я пожартувати, зарившись носом у її волосся, що пахло медом і польовими квітами. — Твоя подруга мене тоді каструє прямо на місці.

​— Це так діє зв'язок? — прошепотіла вона, спалахнувши ще густішим рум’янцем. — Бо я не могла себе контролювати. Моє тіло ніби горить і вимагає... чогось...

​— Зв’язок виводить збудження на межу, тому стримуватися майже неможливо. Ти навіть не уявляєш, яких зусиль мені це коштувало. Але я не хочу, щоб ти потім зненавиділа мене за поспіх, — я прихилився до її вуха і злегка прикусив мочку, від чого вона тихо застогнала. Трясця, я сам себе катую!

​— Дякую... Ти правий. Морально я ще не готова, — вона сором'язливо всміхнулася кутиком рота, — Чого зовсім не скажеш про моє тіло.

​— Йому легше підкоритися волі Богів, ніж голові, — відповів я і ніжно чмокнув її в кінчик носа. — Голова завжди бореться з почуттями, які вже давно живуть у серці, але ми їх вперто ігноруємо.

​— То що далі? Запросиш мене на побачення, де читатимеш вірші про кохання чи співатимеш серенади? — вона всміхнулася, і в її очах я більше не бачив зневаги, лише грайливі вогники та щиру цікавість.

​— Якщо я почну співати, ти втечеш від мене в інший світ, — розсміявся я.

​— Все настільки погано? — вона теж підхопила мій сміх. Її дзвінкий, щирий сміх звучав для мене солодше за будь-яку музику.

​— Мені було років дев’ятнадцять. Тоді я вперше напився так, що зовсім не контролював власні дії. Ми з друзями святкували день народження одного з них у таверні. На сцені виступав якийсь музичний гурт, і вони настільки жахливо фальшивили, що мій сп’янілий мозок вирішив: треба показати, як воно має бути насправді. Чомусь тоді я вважав, що співати — це настільки легко, що під силу кожному.

​Я зробив паузу, згадуючи сором того дня.

​— Я ледь доповз до сцени й повалився прямо перед музикантами якраз у той момент, коли вони виконували надзвичайно скорботну баладу. Вони не очікували такого повороту й замовкли, як і вся таверна. Десятки очей втупилися в мене, чекаючи, що буде далі. Я розвернувся до глядачів і щосили загорлав пісню з дуже непристойним змістом — іншої просто не знав, почув її колись випадково від діда ще в дитинстві.

​Коли я закінчив, то завмер в очікуванні бурхливих оплесків. У моїй голові спів був бездоганним, але в залі панувала мертва тиша... бо там нікого не було! Усі вибігли надвір ще на початку мого «дебюту». Навіть троє котів, що жили в таверні, як мені потім розповіли друзі, дременули світ за очі. Всі просто чекали зовні, поки я замовкну. Після того мені заборонили з’являтися в тій таверні на десять років.

​Елоїза зайшлася голосним реготом, аж до сліз, притискаючи долоні до обличчя.

​— Тож можу запропонувати прогулянку до лісу. Я знайшов там неймовірну галявину, тобі має сподобатися, — я всміхнувся і провів рукою по її волоссю, пропускаючи пасма крізь пальці. — Нам потрібно бути разом якомога більше часу, щоб ти знову не знепритомніла. Якби я не встиг сьогодні, ти могла б сильно забитися.

​— О Боги! До мене тільки зараз дійшло, що ти приніс мене сюди з ванни голою... і зараз я з тобою в одному ліжку теж гола! — вона зі стогоном сховала червоне обличчя в подушку.

​Я тихо засміявся.

​— Мені було не до споглядання твоєї наготи, тож не переживай — я майже нічого не розгледів через хвилювання. Зараз ти надійно замотана в ковдру, а я не вмію бачити крізь тканину... Хоча від такої здібності я б не відмовився, — пожартував я, за що миттєво отримав кулаком у бік.

​Я приглушено ойкнув. Така маленька, а удар сильний!

​— Збоченець, — вона підняла голову й коротко засміялася.

​— Якби я ним був, ти зараз була б замотана в мої обійми, а не в ковдру, — я хижо всміхнувся.

​— Не заслужив ще, вовчику, — вона легенько клацнула мене по носі.

​— То поцілунок не подіяв? Твоя подруга помилилася, не все так просто, — я награно сумно зітхнув.

​— Ну чому ж, подіяв. Я тепер принаймні не хочу тебе вбити, а це вже прогрес, — парирувала Елоїза.

​— Було б цікаво подивитися, як саме ти збиралася мене позбутися, — я притягнув її до себе, міцніше стиснувши в руках.

​— О, у мене багато варіантів. Але я зберігу їх у таємниці — щоб це стало сюрпризом, якщо раптом передумаю, — вона підморгнула мені й знову прикусила нижню губу, змушуючи мого вовка знову занепокоїтися.

Я загарчав і почав лоскотати її ребра. Елоїза заливисто сміялася й відчаянно намагалася вирватися, але ковдра заважала їй рухатися. Понад усе мені хотілося знову поцілувати її спокусливі губи, але я стримався. Сам дивуюся власному терпінню — воно сьогодні б'є всі рекорди.

​— Все, досить! Не буду я тебе вбивати, обіцяю! Тільки перестань, я вже дихати не можу! — вигукнула вона крізь сміх.

​Я зупинився і дав їй можливість відновити дихання.

​— То як, йдемо в ліс? — запитав я, коли вона нарешті заспокоїлася.

​— Звучить якось підозріло, а не романтично, — усміхнулася Елоїза, поправляючи розпатлане волосся.

​— Не з’їм, не бійся. Лише трохи понадкушую, — я легко поцілував її в губи й нарешті зліз із ліжка.

​Одразу стало прохолодно без її тепла під боком. Хотілося повернутися назад і залишитися в цьому ліжку з нею назавжди. 

​— Добре. Мені вже значно краще, тож можна і прогулятися, — вона знову стала серйозною і владно вказала пальцем на двері. — Тільки вийди, мені треба одягтися.

​— Як накаже моя королева, — я жартома вклонився їй і вийшов з кімнати, відчуваючи, як на душі нарешті стає легко.