Раді Вас бачити!

Емілі

Аліша та Кейті продовжують нишпорити очима по натовпу за моєю спиною, і нарешті їхні погляди спалахують радістю й передчуттям пригоди. Я обертаюся, намагаючись зрозуміти, що ж таке важливе вони там побачили.

Спочатку мій погляд приваблює величезний букет ніжно-рожевих троянд. Квіти дуже гарні, з великими соковитими бутонами на довгих ніжках – саме такі, як я люблю.

Але тут я помічаю того, хто тримає цей букет. Світле, злегка кучеряве волосся, сіро-блакитні очі, ямочки на щоках від радісної усмішки, з якою він дивиться на мене. Девіде Вілсон, моя перша любов.

За той рік, протягом якого ми не бачилися, він став трохи вищим та ширшим в плечах. Але в нього все така ж чарівна відкрита усмішка. І я ловлю себе на думці, що мені, як і раніше, хочеться притулитися до нього й провести пальцями по неслухняних світлих кучерях.

Ми познайомилися, коли мені щойно виповнилося 16. Я повела братиків на атракціони в місцевому парку, а Девід саме працював на одному з них, знайшовши собі підробіток на час літніх канікул.

Ми часто й подовгу разом гуляли, годинами базікали про все на світі й з радістю знаходили все більше спільних тем та захоплень. Він став першим, хто мене поцілував. Можливо, все між нами зайшло б і далі, але Девід вступив до університету на іншому кінці країни, і йому довелося поїхати. Стосунки на відстані перейшли в дружню переписку й поступово зійшли нанівець.

І ось майже через рік я бачу перед собою його усмішку, милі ямочки та радісний погляд сіро-блакитних очей, і відчуваю, як земля знову втікає в мене з-під ніг.

— Сюрприиииз! — верещать подруги одразу в обидва мої вуха, злегка оглушаючи мене та підштовхуючи в спину назустріч Девідові.

Я автоматично роблю пару кроків уперед, і ми з ним опиняємося майже впритул одне до одного. Між нами лише букет троянд, який ми тримаємо тепер удвох. Наші пальці злегка дотикаються, і тепла, майже забута хвиля розливається моїм тілом.

Я відчуваю, що мене знову тягне до цього хлопця. Колишні почуття до нього не померли, просто мені довелося загнати їх кудись у дальній куток мого серця, підкоряючись обставинам, що розлучили нас. Ми з Девідом були дуже близькі рік тому. Гадаю, якби не його від'їзд — ми б досі були разом.

— Привіт, Емілі! З Днем народження тебе! — нарешті перериває мовчання Девіде, і його усмішка стає злегка збентеженою.

— Привіт, Девіде! — я усміхаюся у відповідь, — Як ти тут опинився?

— Я приїхав у місто сьогодні вранці. Не міг не привітати тебе з Днем народження. 18 років — дуже важлива дата.

— Думаю, те, що ти опинився саме в цьому клубі, — їхніх рук справа? — киваю в бік своїх подруг.

— Ну, без них, звісно, і цього разу не обійшлося, — тепер Девіде усміхається широко і з хитринкою. Він чудово знає, які мої подруги можуть бути винахідливі. Одного разу вони розіграли його, викравши весь його одяг із пральні, а іншого разу надіслали йому підроблене запрошення на співбесіду до філії Apple, на яке він, бідолаха, з радістю пішов. Чи варто говорити, що в Apple були вельми здивовані його візитомс.

— Я дуже хотів тебе побачити, Емілі. Я ніколи не переставав думати про тебе. За цей рік багато чого сталося, але ти все так само в моєму серці й у моїх думках.

Я немов гойдаюся на теплих хвилях його слів. Усе навколо відступає на задній план, усе втрачає глибину і різкість, зараз є тільки я, Девід і... Олівер! Чорт забирай, Олівер! Позаду Девіда, за кілька метрів, стоїть мій нелюбий і дивиться на мене. Погляд його знову порожній і нічого не виражає. Та щоб тебе підняло та гепнуло, як же ти мені тут зараз не потрібен!

Я гублюся. Романтичний туман розсіюється, жорстока дійсність холодним душем обрушується на мене. Контракт, Олівер, весілля, хай йому грець.

Якось треба виплутуватися із ситуації. Я поставила свій підпис під контрактом, і тепер треба за це відповідати. Я роблю крок назад, опиняючись поруч з Алішею та Кейті, і кивком голови кличу до нас Олівера.

— Девіде, Кейті, Алішо, дозвольте вам представити мого нареченого Олівера Бішопа, — моя фраза важка та офіційна, немов мармурова плита на могилі моїх мрій і сподівань.

— Приємно познайомитися! — Олівер киває й обводить поглядом нашу маленьку компанію. Тиша, що повисла після цього, загрожує каменем упасти нам на голови. Мої подруги та Девід стоять, немов паралізовані. Святкові веселощі й радість зустрічі вивітрилися в одну мить, обличчя у всіх напружені й злегка налякані.

Першою, як не дивно, заговорює Кейті.

— Дддуже приємно! — вона трішки затинається й несміливо простягає Оліверу руку.

— Взаємно! — Олівер обережно потискає маленьку долоньку Кейті.

— Алішо! — наманікюрені пальчики привітно махають здалеку, при цьому її очі вже щосили нишпорять Олівером з ніг до голови, скануючи й оцінюючи. Ну, тут вже вона, думаю, залишиться задоволеною: його зовнішність, одяг та аксесуари на сто зі ста за її оціночною шкалою.

Девід стоїть мовчки й нерухомо. В його очах я бачу біль і розчарування. Він ніяк не очікував, що в мене є хлопець, а тим більше наречений. Гадаю, дівчатка запевнили його, що моє серце абсолютно вільне. І зараз він зовсім не розуміє, як йому поводитися в ситуації, що склалася. Він все так само стискає букет і розгублено дивиться то на мене, то на дівчаток.

Я наважуюся забрати в нього букет, заодно хоч трохи згладивши ситуацію.

— Олівере, це Девід, мій давній близький друг, — вони нарешті кивають одне одному, — Девіде, велике дякую за квіти, вони прекрасні! Давайте нарешті увійдемо до клубу й усі разом відзначимо мій День народження та мої заручини. До речі, наше весілля за два тижні, і, звісно, ви всі на нього запрошені!

Ошелешувати — так вже одразу й на повну, тому я вирішую вивалити всю інформацію одним махом.

У Кейті відвисає щелепа, очі Аліші красномовно мені кажуть: якого біса?! Девід ще сильніше впадає в тугу. Здається, вечір вдався практично одразу.