Спочатку:
На сторінку книги
Емілі.
Щойно ми переступаємо поріг нічного клубу, як опиняємося у величезному гамірному напівтемному приміщенні з низками столиків, м'яких диванчиків, довгою барною стійкою вздовж однієї зі стін і великим танцполом у центрі. Жива маса людей, що рухається в такт музиці, схожа на інопланетну субстанцію, готову поглинути тебе й зробити частиною цього єдиного організму.
Музика оглушливо б'ється в барабанних перетинках, і щоб твій співрозмовник тебе почув, доводиться практично кричати йому у вухо.
Несподівано Аліша хапає мене за плече й зупиняє, потім бере з моїх рук букет і пакети з подарунками та передає їх Девідові, щось кричить йому в обличчя, заклично махає рукою Кейті й з упевненим виглядом кудись тягне мене за рруку, розсікаючи собою натовп.
За пару хвилин ми опиняємося в жіночій туалетній кімнаті. Тут яскравише світло й набагато тихіше, ніж у танцзалі. Аліша з силою штовхає мене спиною до кахельної стінки кімнати й шипить, вже ніяк не стримуючи свою лють.
— Емілі, чорт забирай, Блант! Якого біса тут відбувається?!
З очей Аліші буквально сипляться іскри й грозять пропалити собою моє нове плаття. Кейті нервово підстрибує поруч з Алішею й усім своїм виглядом виражає повну з нею згоду. Рідкісна, треба сказати, для них одностайність.
Я нервово кусаю нижню губу. Що б я їм зараз не сказала – вони мені не повірять. Тому щоб не заплутатися ще сильніше, вирішую дотримуватися раніше придуманої версії.
— Олівер і я... Ми не були впевнені, тому я вам нічого поки й не розповідала. Але потім ми зрозуміли, що це воно, і вирішили не тягнути, тому ми скоро одружуємося. Я хотіла зробити вам сюрприз. Загалом, не ображайтеся на мене, ви обидві будете подружками нареченої і все таке. Тож ось, здається, все склалося непогано, хоча й швидко...
Я верзу якусь безглузду нісенітницю, а дівчатка хмурять брови, намагаючись вичленувати суть з мого потоку свідомості. Нарешті Аліша розуміє, що зовсім нічого не розуміє. Вона нервово хитає головою і починає сипати питаннями, як бувалий слідчий.
— Хто він взагалі такий?
— Олівер Бішоп, мій наречений.
— Це ми вже чули. Звідки він взявся?
— Він мій клієнт, я робила сайт для його компанії.
— Давно ти його знаєш?
— Приблизно місяць.
— І вже вирішила вийти за нього? Він що, з ножем біля горла робив тобі пропозицію?
Ох, подруго, знала б ти, наскільки ти зараз недалека від істини... Але я не можу озвучити правду, тому продовжую брехати.
— Ну що ти, все було дуже романтично. Ось! — я витягую вперед руку й показую обручку, яку сьогодні подарував мені Олівер. Аліша кидає на нього оцінювальний погляд, моментально вираховуючи кількість каратів і формуючи в голові імовірний цінник. А Кейті — вона завжди Кейті, побачивши такий карколомний романтичний атрибут, видає розчулене зітхання і, здається, вже готова повірити в мою несподівану любовну історію.
— Тобто ти хочеш сказати, що вже місяць приховувала від нас наявність чоловіка у своєму житті. Більш того – ти безсовісно брехала нам у вічі, що тобі не до романтики, бо в тебе робота, курси й братики. Насправді ж ти настільки втратила голову від кохання, що готова вискочити заміж мало не завтра. Я все правильно сформулювала?
Я насилу ковтнула пересохлим горлом і приречено кивнула головою.
— Ти вагітна? — мабуть, з точки зору Аліші, це було єдине можливе здорове виправдання моєї поведінки.
— Ні, що ти, ми з Олівером ще не... Ну, тобто ми з ним вирішили почекати з цим до весілля. Він із релігійної родини й усе таке... — я все глибше грузну у своїй безладній брехні. Аліша недовірливо мружить очі. На її думку, це абсолютна дурість.
— Він багатий? — ось це для Аліші дійсно важливо і може бути серйозним вирішальним фактором, що виправдовує мою кричущу поведінку.
— Так, він цілком заможний, у нього свій бізнес, великий гарний дім із садом, і навіть дворецький у фраку, а ще блискуча чорна машина й фабрика з виробництва дитячого харчування, — здається, я висловлююся як дитина, але Алішу начебто дещо заспокоюють ці аргументи, принаймні, вона вважає їх цілком суттєвими.
— А ще він такий красунчик! — несподівано подає голос Кейті, мрійливо закочуючи очі. — Я б точно не роздумувала, якби такий хлопець, як твій Олівер, зробив мені пропозицію. Тож я тебе розумію, Емілі. Кохання накрило вас з головою й віднесло на своїх хвилях, правда ж? Боже, це так романтично! Як же я тобі заздрю!
Виявляється, зовсім несподівано я отримую підтримку в особі Кейті. Що ж, це вже непоганий результат.
Аліша кривиться, кохання й романтика ніколи не були для неї серйозною причиною для змін у житті. Тим паче, вона добре знає мене й розуміє, що я не Кейті, я не кинуся у вир з головою заради симпатичного хлопця. Але прямо звинуватити мене в брехні вона не наважується. Тому вона мружиться, з сумнівом хитає головою й відступає від мене на пару кроків. Потім важко зітхає й промовляє:
— Ти нічого не хочеш розповісти нам, Емілі?
Я дивлюся їй прямо в очі й мовчки хитаю головою. Мій погляд зараз буквально кричить: не муч мене, я не можу сказати більше, ніж уже сказала. На обличчі Аліші відбиваються сумніви та роздуми. Вона намагається зібрати воєдино відомі їй факти й зрозуміти, що ж все-таки зі мною відбувається. У неї виникає нова версія:
— Це твій батько тебе видає заміж?
Хороша моя, ти практично влучила в ціль. Але навіть такій розумниці, як ти, не під силу уявити собі можливість існування контракту на моє життя.
— Мій батько помер.
— От лайно! — вигукує Аліша від несподіванки, а Кейті видає страждальницький зойк і з жахом прикриває рот долонями.
— Два місяці тому. Але дізналася про це я тільки сьогодні від його юриста.
— Лайно... — знову повторює Аліша, — то ти тепер спадкоємиця мільярдера?
— Там усе складно з умовами спадкування, я поки не розібралася.
— Цей твій Олівер, він не міг убити твого батька й заманити тебе у свої тенета, зачарувати, щоб одружитися з тобою заради спадщини? Аж надто все швидко у вас склалося, Емілі. Знаючи тебе...
— Ні! — я перериваю Алішу на півслові. — Олівер не має до цього стосунку. Мій батько помер природною смертю від раку. Дівчатка, милі, давайте сьогодні просто повеселимося й не будемо забивати собі голови всякими дурницями.
— Ну, нічого собі дурниці! — вигукнула Кейті з обуренням. — У тебе в житті ціла купа неймовірних подій сталася, про які ми, твої найближчі подруги, навіть не здогадувалися, а ти кажеш — дурниці!
Я важко зітхаю. Крити мені нічим, тому цей допит слід якось закінчувати. Може, спробувати переключити їхню увагу?
— Красуні мої, у мене за два тижні весілля, а ще нічого не готове! Ні місце проведення, ні музика, ні торт, ні запрошення — нічого! Навіть сукні для мене ще немає! Я катастрофічно потребую допомоги подруг нареченої!
Бачу, що в Кейті загоряються очі. Треба дотиснути.
— А також треба вибрати квіти для оформлення залу й мій букет. Ну і звичайно ж вбрання для подружок нареченої! Ви повинні бути найкрасивішими на весіллі!
— А друзі в нареченого теж красунчики, як і він сам?
Чорт, я навіть не впевнена, що в Олівера взагалі є хоч якісь друзі. Ця холодна рептилія, швидше за все, максимально уникає соціальних контактів. Але не стану ж я розчаровувати зараз Кейті?
— О, ще й які красунчики! Вам вони обов'язково сподобаються!
Кейті мрійливо усміхається. Вона як дитина, їй багато не треба, покажи їй яскраву іграшку — і вона вже практично щаслива.
А ось з Алішею складніше. Розумна, складно влаштована, недовірлива. Яке щастя, що вона дійсно щиро любить нас із Кейті й вважає членами свого близького кола. Тому що не приведи Боже мати такого ворога, як Аліша.
Ось і зараз вона з сумнівом хитає головою, все ще не вірячи моїм словам і версіям, але, мабуть, вирішує, що коли вже я так наполегливо все це говорю — то навіщось мені це потрібно. Тому вона важко зітхає й промовляє:
— Гаразд, організуємо ми тобі весілля, можеш про це не хвилюватися. А зараз ходімо пошукаємо обох твоїх красунчиків. Сподіваюся, вони там ще не повбивали одне одного з ревнощів.
У мене трохи відлягає від серця, я кидаю на Алішу злегка винуватий, але вдячний погляд. Вона ловить його, зчитує й знову зі зітханням киває головою, наче кажучи: я з тобою, мала, тримайся, не знаю, яку фігню ти затіяла, але я буду прикривати тобі спину.
Аліша – вона така. Вона — мозок і обчислювальний центр нашої маленької компанії. Кейті — душа, серце й емоції. А я... Мене сьогодні вивернули навиворіт і пройшлися по мені асфальтовим катком, тому я й сама не знаю, хто я і яка я тепер буду...
