Спочатку:
На сторінку книги
Наступного дня ВОНИ побачилися знову. Ярема зустрів Яринку після занять з букетиком весняних квітів і повів до парку слухати птахів. Ось дівчина послизнулася, а він підхопив її за руку та вже не відпустив. Отак і пішли далі, рука в руці.
Чоловік розповідав їй курйозні випадки зі своєї юридичної практики. А Яринка сміялася щирим сміхом й ніхто наразі не впізнав би в ній колишню сумну та відлюдькувату дівчину.
Пройшло ще кілька днів і, прощаючись під зорями біля будинку тьоті Фросі, Ярема огорнув її стан руками й сказав:
– Знаєш, я такої як ти ніколи не зустрічав. Твоя душа випромінює ніжне сяйво. Мені поруч з тобою так добре, що хочеться літати...
Яринка не встигла нічого відповісти, бо сьогодні адвокат був трішки нестриманим і вперше поцілував її. Для вісімнадцятирічної це прозвучить доволі дивно, але так її ще ніхто не цілував. Власне у відмінниці навчання до нього взагалі не було стосунків з чоловіками. Її чмокали в щічку батьки, хрещена чи подружки на свята, але подібного вона не переживала зроду.
Дівчина низько опустила голівку, а щоки палали вогнем. Ярема милувався її вродою й від розбурханих почуттів був геть п’яний, але сказав:
– Вибач. Я, мабуть, поспішаю?
– Не знаю... – прошепотіла вона.
– Значить не образилася? – шалів від щастя чоловік. – А можна тоді ще?
Яринка не відповіла. Вони стояли під розлогою липою, слухали нічний спів птахів і боялися прокинутись. Особливо дівчина, в порожньому житті якої з’явилася людина, котрою вона тепер дуже дорожить. І доки Яринка шукала відповідь, Ярема знову схилився й повторив гаряче єднання вустами.
– Ти солодка, наче мед. Пив би довіку... Я з тобою щасливий, – пояснив ситуацію захмелілий адвокат. І з того вечора їх дружба набула нового змісту.
– Рільника мені сюди! – гиркнув до секретарки Дейнека.
Сьогодні його голова боліла не з бодуна. Партійному лідеру регулярно звітували різні підлабузники та наразі сказали таке, від чого він готовий був когось з’їсти. Дівчина-студентка, що так безжально вабила Потапа, зустрічається з місцевим адвокатом. Чорти б його вхопили!
Цей радник і так був на тілі району, мов болючий прищ. Він паскудив показники, розвалюючи добре підлаштовані кримінальні справи на невигідних, котрих треба було посадити. А нахабний правдолюб, зі своєю жагою до справедливості, вів гру на власний розсуд і знаходив такі докази й аргументи, які були добре приховані або вважалися знищеними.
На Бога він приперся сюди кількома роками раніше? Спочатку думали, що вискочка знудиться й повернеться до області. Адже там був його рідний дім. А ще дуже непроста матуся - головний лікар психіатричної клініки, відома своїми працями як на теренах країни, так і за її межами. І пацієнтами дамочки бували такі люди, про яких вголос краще не згадувати. Та й батько, дарма що давно розлучений і живе в столиці, з родиною підтримує тісні стосунки.
Будь-який інший кавалер Яринки отримав би чіткі настанови від биків Дейнеки, десь у темному підвалі, й навіки забув би про дівчину. Але з цим буде морока. Треба думати: як відшити впертого радника? Плітки тут не спрацюють, адже студентка чиста, мов перший сніг. А той розумник навпаки вміє копати глибше магми й брехню відчуває за кілометр.
Саме такими думками кипіла сьогодні макітра товариша Дейнеки та нічого не надумала. Залишалося традиційне - викрасти малу й сплюндрувати.
– Де ти лазиш, коли потрібен? – заволав, випускаючи пар на свого цербера, Потап.
– Вибачайте, Потапе Свиридовичу. Карбюратор полетів, їздив на СТО. Не хочеться залишитися без транспорту, – покірно схилив голову двометровий виродок, з військовою виправкою.
– Та мені байдуже на чому ти їздиш чи не їздиш! Пхайся до лісової хатинки й готуй все по вищому розряду, як ти вмієш, – віддав прислужнику наказ Дейнека.
– Що полюваннячко намічається? – радісно потер величезні клешні Рільник.
– Ага, полюваннячко! Не став дурних запитань. Іди працюй! Як все зробиш, доповіси мені особисто. Та не ляпай ніде про полювання. Нехай буде сюрприз, – дав додаткові вказівки партійний секретар і навіть повеселішав.
– Слухаюся, не ляпати. Можу йти? – цей загадковий екземпляр не здавався звичайним слугою. В ньому відчувалась армійська підготовка та величезна фізична сила.
– До речі, як все зробиш, заїдь до свахи Домініки й візьми необхідне для доброго відпочинку з ніжними особами. Ну, ти мене зрозумів, – суворо продовжував гидкі настанови Дейнека.
– Зрозумів. Все буде зроблене. Тобто холодильник забити ще й солодким, так? – уточнив Рільник.
– Який розумник! Ну, звісно. Йди швидше з очей, – замахав руками Дейнека та не бажав, щоб старий служака здогадався про його хтиві марення.
А фантазії партійного керівника невблаганно летіли до мисливських угідь, де стояла міцна дерев’яна хатина. Там вони з друзями систематично влаштовують п’яні шабаші й ганяють лісом бідолашних тварин, забуваючи про терміни сезону полювання. Та про які терміни може йти мова для осіб, що відчувають себе тут основним Законом?
