Спочатку:
На сторінку книги
Яринка прокинулася в кімнаті, де сонячні зайчики гралися променями на паркеті й відбивалися на стіні. Вона відчула погляд і повернула личко. Він дивився з сусідньої подушки вогнями божевільно щасливих очей та намагався бути нормальним, але не міг.
Те, що вони пережили цієї ночі було схоже на вибух супернови блаженства й ніжності. Вчора Ярема переймався, що може не сподобатися Яринці та з першим подихом новонародженого Кохання зрозумів, що знайшов свою жінку. Їх душі остаточно зрослися, а всередині плескалося й перетікало щось солодке й величне. Таке, що розтинало й голубило водночас.
– Привіт... Я милувався. Ти випромінюєш сліпучі чари. Моє божество, я кохаю тебе, – шепотів Ярема й ніжно пестив шовк її рум'яних щічок.
– Доброго ранку! Я вже не спала. Лежала й відчувала НАС настільки нероздільними, що навіть страшно. Коли ти поруч - я літаю... – відповіла його сп’яніла полонянка й проникла поглядом Яремі в саме серце.
Здавалося в кімнаті хтось розпорошив концентрат еліксиру кохання, а невидимі амурчики пурхають навколо, перетворюючи звичайний ранок на запаморочливу дорослу казку.
Стукнули вхідні двері. Ярема посміхнувся й кивнув головою, розуміючи маму. Вона могла зайти тихенько, але ж попереджала, що буде на десяту. А вони так зморилися, що проспали.
– Зажди, я зараз! – обережно доторкнувся Ярема до лобика коханої, вистрибнув з ліжка й натягнув спортивки.
– О, Господи! Це твоя мама... А що ж робити? – щиросердно розгубилася Яринка, наче їх застукали за чимось забороненим чи поганим.
– Не бійся, сонечко моє, вона хороша й тебе полюбить так само сильно, як я, – впевнено промовив окрилений чоловік і пішов з кімнати.
Він вийшов до передпокою ходою імператора, що самотужки переміг чужинську армію чи просто світився щастям.
– Доброго ранку, маленький! Ось бачиш, а ти боявся, – легко визначилася з результатом Броніслава Устимівна та з посмішкою вручила синові пакунок: – На! Йди вдягай свою красуню, а я - готувати сніданок. Ви ж точно зголодніли за ніч...
– Дякую, мам! Ти найкраща, – чмокнув психологиню в щічку син і не став заперечувати очевидного. Навіть якби в матері не було докторського ступеня, є серце, що достеменно відчуває блаженство своєї дитини.
Коли він повернувся, Яринка підірвалася з ліжка і вчепилася в простирадло. Її чарівні оченята світилися нестямним хвилюванням і демонстрували повну розгубленість, а на гарненьких щічках виступив сором’язливий рум’янець.
– Боже! Що сказала твоя мама? Думаю, мені краще збиратись... – прошепотіла дівчина, а Ярема упивався її порядністю й чеснотами та заперечив:
– Оце вже ні. Ми тебе нікуди не відпустимо. Ти ж казала, що будеш зі мною завжди. І матуся намагається завоювати твою прихильність. Одяг принесла. Вбирайся, не змушуватимемо її чекати.
– Мені? А як вона? Ага, ну ясно. Ти тільки відвернись, будь ласка, – зашарілася дівчина, яку вночі він роздивився майже поклітинно й був у захваті від усього, що побачив.
Щасливець солодко посміхнувся й сів на ліжко, спиною до неї. А Яринка дістала симпатичну біленьку кофтинку, в’язану візерунками, та добротні сірі штанці. Звісно ці речі були куплені не у валютному магазині, але їх не кожного дня побачиш на прилавку в універмазі.
Одяг точно відображав прохання Яреми, був некричущий і гарний. Ще в пакеті знайшлися трусики й ліфчик, що їй підійшли. Питання: як чужа жінка вгадала з розмірами? Ясновидиця вона чи що? Вдягаючись, шукала відповіді тендітна наречена. Звідки їй знати: скільки разів шалено закоханий син розповідав матері про свій еталон краси.
– Уже можна подивитися? ...Ти прекрасна! Я їй так і говорив. Моя кохана у будь-чому неповторна. Давай тепер розчешемо твої шовкові коси й підемо знайомитися з нашою мамою. Колись вона казала, що хотіла донечку, а з неї вибрався я. Тепер її мрія здійснилася, – не вгавав захоплюватися всім, що наразі відбувається дорослий і раніше серйозний адвокат.
Він приніс для Яринки з ванної рідкий гребінець й почав лагідно розчісувати гніздечко, яке в запалі нічної пристрасті учинив на голові нареченої.
– Яремчику, дай я сама, – продовжувала роздивлятися обновки Яринка та вкотре соромилася особливої уваги, адже зроду нічого подібного не знала. Ну хіба геть маленькою, коли в неї була любляча мама.
– Ні! Мені дуже приємно турбуватися про тебе. А ще я не пам’ятаю, щоб у нашого яблучного шампуню був такий неперевершений аромат! – обома руками приголубив він голівку коханої й поцілував.
Адвокат Стахів так майстерно та досконало вмів захищати підсудних, але у свої майже тридцять років ніколи раніше не здогадувався про смак коханої жінки. Тільки з Нею він починав відкривати неймовірно прекрасні грані звичайного чоловічого щастя.
Ось і тепер розумів, що вже не хоче ні знайомити своїх дорогих жінок, ні сніданку, а лише поглинати її всю і скрізь... Та він мужньо зітхнув і спробував перервати ласолюбні думки. На мить заплющив очі, щоб якось впоратися з хмільними еротичними бажаннями.
– Дякую! Ви мене розбещуєте, але я почуваюся в казці, – повернулась Яринка обличчям та враз потрапила в Його медові обійми. Ярема не стримався й піймав її вуста, що так могутньо вабили.
– Будь ласка, зупини мене, бо я за себе не відповідаю, а перед мамою соромно. Вона там, після нічної зміни, одна клопочеться над сніданком... Іще єдиний разочок! – знову блаженно впився Ярема в гіпнотичні губоньки.
Тепер і Яринці захотілося пригадати їх нічні страждання, але ж хтось повинен знайти в собі крапельку розуму й виховання. Вона випурхнула з Його рук і добровільно пішла на «плаху».
Та коли увійшла до кухні й побачила очі Броніслави Устимівни, забула про розгубленість і сором, про сумніви та страх не сподобатися свекрусі. Статечна дама, що наче зійшла з обкладинки журналу, всім єством випромінювала тепло і доброзичливість.
Наразі Яринка пригадала ту мить, коли побачила свого Коханого вперше. Ота невідома тепла хвиля в бібліотеці й потім, коли з кожною зустріччю сердечність між ними наростала, виходить брала початок з цієї жінки. У погляді Броніслави Устимівни не було ні осуду, ні суворості, навіть цікавості - лише любов до дівчини, що зробила її сина щасливим. А хіба нормальній матері ще чогось треба?
Ось мама Яреми, що стояла над плитою в тому прикольному фартусі, витерла руки рушником і простягнула обидві до Яринки.
– Вітаю вдома, дитинко. Дозволь називатися твоєю другою мамою, – промовила ця велична жінка й зробилася звичайною домашньою бабою, яка щиро любить своє найближче оточення.
А Яринка як почула ті слова, до болю прикусила нещодавно обласкані коханим губенята й заплакала. Далі спробувала опанувати себе та промимрила:
– Вибачте, будь ласка. Це в мене завжди так, коли почуваюся серед люблячих людей. А ви з Яремчиком дали мені світ, якого я зроду не бачила...
– Іди сюди, – тепер притулила до своїх грудей нещодавно нікому непотрібну й знедолену дівчину горда мати й додала: – Я не всесильна, але вже ніхто не посміє тебе кривдити й зневажати. Дулю їм усім, а не мою донечку! Руки повідриваю. Даруйте, на радощах, завелася. Сідайте до столу. І правду казав мій син: ти дійсно у всьому прекрасна.
– Дякую, дуже гарні речі... мамо! – вимовила Яринка й відчула, що повернулася в дитинство.
Як багато років вона не промовляла цього неповторного слова. І нехай вибачить на небесах мама-Оксана, але ж дійсно життя її єдиної доньки знову стає нормальним.
