Спочатку:
На сторінку книги
Невже це все відбувається насправді? Ставила собі питання Яринка й однозначно відповідала: ТАК! Нова родина стала для неї всім. Броніслава Устимівна поважала дівчину за те, що вона зробила з її зацикленого на професії сина - веселого й життєрадісного чоловіка. А сам Ярема взагалі поводився дивно: він наспівував пісеньки, зневажав ділове вбрання, часто без будь-якого приводу з'являвся на порозі дому з квітами й носив на руках свою кохану сирітку. Та про цей болісний статус Яринка вже й не згадувала.
Якось шалена парочка принесла додому кошеня, що прибилося до них на вулиці. Крихітне створіння інстинктивно вмощувалось у Яреми на теплій долоні й намагалося смоктати її, ймовірно шукаючи маму. Це підсвідомо викликало трепет і тоді адвокат обсипав стан коханої таємничими іскрами й наче промовляв без слів: «Дивись яке воно крихітне й ніжне. Я хочу нашу дитинку...»
Господи, але ж у них ще стільки проблем! Наприклад, втікаючи від стурбованого можновладця, студентка Ліщук кинула навчання та ще навіть не повідомила директорку про свої подальші плани. Мало того, на ній висить липова кримінальна стаття. А ще вони - неодружені! Та райська насолода, що поєднала душі закоханих, додавала впевненості у кращому майбутньому.
Вдень молодь захоплено гуляла містом, робила покупки, а ввечері всією родиною вони крутилися на кухні й дружно готували вечерю. За столом жартували й сміялися та, для кращого пізнання одне одного, розповідали різні історії. Здавалося все стало на свої законні місця: діти щасливі, а мати турботлива й рішуча.
Якось вони подивилися фільм і вже збиралися вимкнути телевізор, бо новини своєю нахабною неправдивістю навіювали сум. Йшов стандартний огляд подій, та ось Ярема почув знайомі назви й прізвища з району, де працював.
– Мамо, зажди хвильку, – зупинив він Броніславу Устимівну.
Раптом на екрані з'явилася зухвала пика прокурора Горінченка. Він традиційно торочив щось про високі показники боротьби зі злочинністю, а потім режисери передачі надали статистику щодо розшукуваних убивць і крадіїв. Ще мить і адвокат Стахів змінився в обличчі, адже серед потворних графічних зображень побачив личко своєї Яринки.
– От покидьок! Він таки зважився на це і дав справі зелене світло... Треба негайно готувати зустрічний позов та їхати збирати свідчення, – загорілися хижими вогниками очі Яреми.
– Куди їхати, синку? Прямо до рук кровожерливих мерзотників? Яремо, не смій! Матеріали готуй, телефонуй, домовляйся, але ти нікуди не поїдеш! – вимкнула телевізор Броніслава Устимівна і в цей час Яринка вийшла з ванної кімнати.
– Боже, а що трапилося? Чому ви такі збентежені? – спокійно підсушувала вона рушником волосся.
– Все добре, крихітко. Розчісуй своє багатство та підемо спати, – обійняв її за плечі Ярема. Тільки ж за добротою, отриманою тут, Яринка не стала дурнішою. Серцем і розумом вона відчула біду й попрохала:
– Мамо, скажіть хоч Ви, бо наш дорогий захисник не хоче мені відкривати правду. А я повинна бути в курсі всього, що відбувається з нами.
– Та все нормально, доню. Ти права: нашому талановитому захисникові треба плідно попрацювати, аби здійснити правосуддя. Ваші районні нечестивці оголосили тебе в розшук. Тому тепер краще на вулиці довго не гуляти, – не стала ходити колами пані Броніслава.
– Хм! А я все дивувалася: чому так довго не діставали? Той супостат ніколи не забуде свого приниження. Як переслідував і вкрав, а потім ледве сам не здох. Та хіба ж я в тому винна? – якось занадто спокійно зреагувала на новину Яринка. Може тому, що сміливості їй додавало Кохання?
– Даремно той упир закрутив невдячну справу! Клянуся, що зберу всі докази й свідків та втоплю в такому лайні, що наступної каденції йому вік не бачити. Електорат плюватиме в його бік, не звертаючи уваги навіть на продуктові набори з гречкою, – розгулявся гнів недавнього щасливця й здавалося, що сон сьогодні не прийде до нього навіть в обіймах Яринки.
Так, він обдарований і грамотний юрист, але ж цього разу йому необхідно захищати не лише НЕвинну, а й самому оглядатися, щоб не отримати удару зі спини. До того ж - у прямісінькому сенсі!
– Сину! Нагадую для неврівноважених: проведи дівчинку до ліжка, заколисай її, а тоді приходь до кабінету. Подумаємо, з чого починати, – делікатно нагадала психологиня, що Яринці не обов'язково брати участь у підготовці до жорстокої боротьби.
– Але я також хочу допомагати! – притулилася до грудей Яреми щаслива сирітка.
– Ти допомогла нам стати такими згуртованими, якими ми ніколи не були. Хіба можна зробити більше? Будь ласка, йди до ліжка, – настирливо й елегантно попрохала свекруха й глянула на сина.
Ярема зрозумів натяк мами, підхопив Яринку на руки й поніс до своєї кімнати заколисувати. З ним дівчина не вміла сперечатися. Там він опустив кохану на ліжко і вмить перетворився на сп'яніле лагідне створіння, забувши про всі негаразди.
Чоловік весело обціловував рум'яні щічки й прохав:
– Даси мені годинку? Я з мамою пошушукаюся. Вона страшне яка розумна. Подумає й підкаже, як нам здолати тих хробаків. А потім я розбуджу тебе і не дам спати до ранку. Тому відпочинь, моя кохана ніжність.
– Я без тебе не засну. Тепер нічого без тебе не вмію, навіть дихати боюся нарізно... – не відпускала його зі своїх рук Яринка і загравала оченятами. Збуджений радник відклав справи й пристрасно виконав улюблену пісню. А потім обережно випурхнув з ліжка й пішов до мами тяжку думу думати.
Броніслава Устимівна задоволено посміхнулася й жартома сказала:
– Ніколи не здогадувалася, що мій син може бути одночасно таким зібраним і розпусним. Кохання дійсно ще геть не вивчене й не розгадане. Та ти сідай, моє зморене дитятко. Ніжки ж певно тремтять... Давай, пригадуй: хто там у вас настільки сміливий, що зможе свідчити проти гадів. Бо це ви здійнялися й полетіли, а людям під смердючим підбором невігласів жити далі. Знайдуться такі?
– Думаю, так. Звісно наразі в моїй голові лише рожеві хвилі хлюпають і ці питання не вирішити вночі та список я напишу й відразу поїду. Мамо, навіть не насуплюй свої бровенята, бо знаєш, що я правий. А сміливців на районі багато й таких, кому ті потвори страшенно допекли, – вже включив свої розсудливі мізки юрист.
– Хто сказав, що я не вірю у відвагу простих людей? Я кожен день стикаюся з такими нереальними випадками, що годі зрозуміти. Але відчайдушність, в нашому випадку, не метод. І взагалі треба телефонувати татові. Він знає й радіє, що ти знайшов свою світлу долю. Звісно Тарас бовдур, яких мало, але то особисто моє та він точно допоможе.
