Спочатку:
На сторінку книги
Дейнека прийшов до тями й невиразним поглядом оглянув свою зловісну хижу. Тепер він згадав, що тут повинна бути його солодка полонянка та її ніде не видно, а він самотньо валяється на старому хутрі.
В голові паморочиться й дихати важко. Інстинктивно помацав макітру та крові не знайшов. Значить дівиця не вдарила його, а отруїла... Але ж вони ще нічого не їли й не пили? Поступово до старого звабника поверталася його збочена пам’ять.
То виходить він все-таки переборщив з пігулками для чоловічої сили! Потап дійсно прийняв дві чи три, адже страшенно хотів справити на юну коханку незабутнє враження. Тільки негідниця зникла й тепер розпатякає всьому світу про його наміри. Звісно їй ніхто не повірить, а що як той вискочка юрист заведе на нього справу? Цей може! Йому не закриєш рота грошима чи обіцянками. Копатиме, доки не здохне.
Та наразі треба думати про власну шкуру й доповзти до аптечки. Там цілий арсенал закордонних ліків, на всі смаки. В основному препарати від жорстокого похмілля чи хворої печінки, але й серцеві краплі також є.
Тримаючись за стіну, Потап доплентався до холодильника й спочатку приклав до потилиці лід. Тепер стало легше. Там же побачив чудодійні серцеві капсули, котрі скрізь тягав за собою прокурор. А що як вони не допоможуть чи зроблять гірше? Краще вже розсекретити хатинку й викликати швидку... Життя цінніше.
Оце так номер! Виходить у мисливському гнізді є зв’язок? А мільйони людей по всій країні роками стоять у черзі на домашній телефон. Та для цих трутнів, навіть у лісову хижку, проклали кабель.
І по району на вулицях таксофонів катма. Одні зламані, інші розбиті. Простий народ, за необхідності, ганяє містом в пошуках робочої точки. Тільки на нові засоби зв’язку в міському фонді весь час не вистачає коштів.
Дейнека дійшов до крісла в кутку (саме туди, де напередодні сиділа Яринка), зняв зі столика веселу серветку і взявся за трубку. Подумав якусь мить та вирішив не соромитися перед рядовими медиками й набрав Рільника.
– Гей, вояко, миттю мчи до угідь. Я тут заслаб трохи, тому прихопи з собою нашого медика... То й чорт з ним, що глибока ніч! За що я вам стільки лаве башляю? – люто прохрипів партійний секретар та наразі більше нагадував вуличного злочинця.
– Слухаюся, Потапе Свиридовичу! Скоро будемо, – відповів колишній контрактник своєму нинішньому господареві.
А недолугий герой-коханець відкинувся на спинку крісла, заплющив очі й заговорив вголос, мабуть, спілкуючись з опудалами тварин:
– Дивно, стільки разів приймав енергетик, а тут не розрахував. Теж мені скарб знайшов. Ледве сам не здох і з малою шльондрою нічого зробити не встиг... От халепа, їй Богу!
Тим часом перелякана й подряпана непривітними лісовими хащами Яринка вже сиділа у бабусі Харитини на теплій лежанці й пила козяче молоко. Такого вона ще зроду не куштувала й воно їй не дуже подобалося та старенька наполягла, щоб випила. Певно, що краще слухатися добру жінку, ніж коритися звірюці серед лісу.
– Ось тепер лягай і поспи. Завтра вранці розповіси, від кого ти так стрімко втікала, – забрала з понівечених рученят несподіваної гості чашку бабуня та вкрила її скромною ковдрою. – Хоча зажди. Треба ранки настоянкою змастити.
Яринка хотіла відмовитися, бо ті ліки страшенно обпікали шкіру та вона покірно терпіла й відчувала, що тут їй хочуть допомогти.
Святковий ранок настав для всіх по-різному. Прислужники партійного лідера, зночі як могли, привели свого боса до тями й завезли до міської лікарні. Там товаришу першому секретарю поставили діагноз «серцевий напад, через надмірну перевтому» й залишили лікувати.
А окрилений адвокат примчав до будинку, де знімала кімнату кохана дівчина й нетерпляче подзвонив у двері. Яринка вже давно повинна була вийти до нього, адже вони запізнювалися на рейсовий автобус до області.
Двері йому відчинила тьотя Фрося:
– Ярема? А де Яринка? Я думала вона сьогодні заночувала в тебе...
– Тобто? Яринка не ночувала вдома? А я її чекаю й також хвилююся. Ми збиралися їхати до мене додому, – збуджено запалали очі Яреми.
– Та я знаю, вона розповідала про це дуже натхненно. Господи! Щось сталося. Треба йти до міліції й негайно. Я зателефоную Едику, може він щось знає, – заметушилася жінка й цим натяком страшенно налякала адвоката, адже її син працював патологом.
– Прошу вас, не треба телефонувати до моргу! Я все з’ясую сам. Просто, якщо можете, залишайтеся вдома, – попрохав Ярема й рвонув з двору.
Такого він навіть не уявляв. Яринка лише один вечір провела без нього й раптом кудись зникла? Про будь-яку іншу дівчину він міг подумати, що злякалася або не хоче знайомитися з його матір’ю, але не Вона! Його маленька кохана вже давно розповіла про себе та рідню все на світі й приховувати від нього нічого не могла. І це найгірше. Значить, таки щось сталося...
Ще й на горе це дурнувате свято! Майже вся місцева міліція залучена до охорони урочистого заходу, хоч звісно у відділку є черговий.
Швидкою ходою адвокат попрямував на сусідню вулицю. А з центральної площі вже лунали перші акорди травневого параду. На пів міста прогримів державний гімн і зазвучала вступна промова. Дивно, що весняне збіговисько відкриває не головний, тобто перший секретар райкому? Ця думка пролетіла в голові Яреми, коли він порівнявся з відділком міліції.
– Доброго ранку, Яремо Тарасовичу! – привітався з відомим адвокатом знайомий черговий. Тільки вчора правник супроводив на судове засідання свого підзахисного та так захистив, що той до камери вже не повернувся. Хоча з ним такі випадки непоодинокі.
– Якби ж то доброго! – тяжко зітхнув Ярема. – Сержанте, зроби ласку, подивися перелік нічних кримінальних подій. Мене цікавлять випадки з молодими дівчатами.
– А! Працюєте навіть у свято. Братва язиком мете, що Ви готуєтеся стати на рушник... Добре, зараз гляну, – здавалося, що черговий міліціонер не сказав нічого поганого та Ярема аж затремтів і змучено чекав, переминаючись з ноги на ногу.
– Ну що там, говори? – дивно поводився завжди впевнений і неквапливий юрист.
– Та нічого по дівчатах за ніч немає. Навіть повій запхали бозна-куди. Свято, чужі гості й усе таке. До речі, скажу по секрету, наш перший секретар вночі загримів з серцевим нападом до лікарні й сьогодні у його заступника подвійне свято. Тепер він на параді головний. А так, усе нормально, – закопилив губу сержант. – Даруйте, що не допоміг.
– Нічого, дякую! – кивнув йому Ярема й вибіг на яскраво вбрану червоними полотнами вулицю. Навколо продовжували заливатися весняні пташки, а повз нього пробігли діти, з гілками берези вбраними в саморобні квіточки. Тільки бідолашний закоханий адвокат, вперше у житті був неабияк наляканий і взагалі не знав, що робитиме далі?
