Раді Вас бачити!

Макар.

Погляд свердлить двері. Щось до біса довго я чекаю Борю. А з очікуванням у мене інколи виникають проблеми. Особливо коли я хочу бути в іншому місці.

Беру пачку сигарет і відкидаюся на спинку крісла, підтягуючи попільничку ближче. Прикурюю й роблю глибоку затяжку.

Якщо цей мішок із кістками не з’явиться за дві хвилини, то єдине, куди він встигне, — на власні похорони.

Стук у двері, і вони одразу відчиняються. На порозі з’являється Борис — очі величезні, бігають з боку в бік. Тупцює на місці. Пітніє. І вже цим мене бісить.

— Ну? — коротко кидаю, струшуючи попіл із сигарети в попільничку.

— Машина зникла, Макаре Юрійовичу.

— Це я вже чув.

Піднімаю на нього погляд і затягуюся димом. Повільно випускаю його вгору.

— Де вона?

Борис голосно ковтає слину.

— Поки не знаємо.

Протяжно видихаю.

— Тобто ти хочеш сказати, що вантаж на кілька мільйонів зелених просто зник? В повітрі розчинився?

Він розсудливо мовчить. Бо правильної відповіді на це запитання не існує.

— Борю...

Він здригається.

— Так, Макаре Юрійовичу? 

— Сядь.

Боря переводить погляд на стілець, потім на мене й лише за секунду зрушує з місця. Сідає, поклавши руки на коліна.

— Ти мені навіщо потрібен? — питаю.

У нього беньки стають ще більшими, хоч куди вже далі. Він і так вилупкуватий.

— Щоб... контролювати переміщення товару. І... вирішувати проблеми, які виникають у цей період.

— І? Ти вирішив?

Він блідне.

— Ні, Макаре Юрійовичу, — тихо відповідає.

Повільно підводжуся з крісла, кидаючи сигарету в попільничку.

Він напружується, а на лобі виступає піт.

— Чому? — так само спокійно уточнюю.

— Дружина вночі народила. Пологи були важкі... — відповідає, дивлячись мені в очі, ніби шукає розуміння.

Я хмикаю. Мені яке діло до чужої баби, яка дитину з себе виштовхує?

— Я розумію, відволікся, Макаре Юрійовичу... — швидко додає він. — Вибачте. Такого більше не повториться.

— М-м, — протягую.

Обходжу стіл і присідаю на його край, дивлячись на нього впритул.

— Мені товар потрібен. Сьогодні. Зараз. Розумієш?

Він швидко й часто киває.

— Розумію. Я знайду. Усе з’ясую. Обіцяю, — запевняє. — До вечора...

— Мені зараз потрібно! — гаркаю, перебиваючи його. 

Борис здригається. Пальці сильніше стискаються на колінах.

— Зроблю все, — повторює.

А мені хочеться в'їбати йому по морді кілька разів, щоб випустити пару. Але тоді від нього не буде жодної користі, якщо валятиметься непритомний.

Зараз мене будь-який косяк бісить удвічі сильніше. Крихітка мене так і не задовольнила до кінця. Мені її було мало.

— У тебе година, якщо не хочеш залишити свого виродка без батька. Зрозумів?

— Зрозумів, Макаре Юрійовичу. Зрозумів, — підхоплюється зі стільця. — Можна... йти?

— Вільний.

Боря буквально вилітає з кабінету, ледь не врізаючись у Геру.

Стискаю щелепу. Схоже, Ясміні відпочинок доведеться дати набагато більше, ніж я планував.

— Можна, Макаре Юрійовичу? — уточнює Гера.

— Кажи.

Він робить буквально кілька кроків у кабінет і повідомляє:

— Із «Нокауту» дзвонили. Комов сказав, що йому запропонували гроші, щоб бій не відбувся.

Ось кому я зараз по пиці вріжу. Приперся до мене з якоюсь хрінню. Якщо партнер по спарингу — боягуз і хоче відкупитися, нехай замінять його й занесуть до чорного списку.

— Геро, мені нахрін потрібна ця інформація? — встаю зі столу. — Нехай іншого ставлять. Людей вистачає.

— Макаре Юрійовичу, — напружено каже він. — Йому п’ять лямів пропонували, щоб він узагалі не брав участі в боях у вашому клубі.

Нічого собі. А це вже щось новеньке.

— Двоє вже пішли з клубу, — повідомляє Гера.

Хтось точно має запасні життя, якщо так наполегливо лізе до мене.

— Хто пропонував гроші Комову?

— Незрозуміло. Людина приховувала обличчя.

Схоже, сьогодні всі вирішили випробувати мої нерви на міцність.

— Нехай Ярик цим займеться. До вечора мають бути результати. І трупи на дні річки.

— Зрозумів, Макаре Юрійовичу. Щось іще?

Сміх Віолетти розноситься коридором, а слідом долинає тихий голос Ясміни.

У пам’яті миттєво спливають її гучні стогони, тугість та вологість. А потім — сльози в очах і погроза.

Будь-яка інша після такого сексу зараз би крутилася біля мене, стріляла очима й намагалася втримати мою увагу. А ця мріє мене зарізати.

Чому? 

Той утирок для неї настільки важливий?

Я ж бачу її реакцію на нього. І вона мені дуже не подобається.

Хапаю зі столу пачку сигарет.

— Так, — відповідаю, дістаючи сигарету. — Потрібна інформація на Миколу Савкіна. Усе, що стосується Ясміни.

Дізнаюся, що збрехала мені — вибачення їй доведеться відпрацьовувати ротиком.

— Зроблю, — відповідає Гера.

— Поки що все, — кажу, сідаючи в крісло.

Але уява вже малює, як вона бере мій член в рот замість того, щоб шипіти погрози.

— Ясміну приведи до мене в кабінет, — кидаю наказ йому в спину.

— Добре, Макаре Юрійовичу.

Хочу її тут. На моєму столі.

Чортова відьма. Замість того щоб шукати ідіота, який лізе в мій бізнес, я думаю про дівчину, що плюється отрутою при кожній нагоді.

І це дуже сильно мене дратує. А значить, вечір у крихітки буде важким.