Раді Вас бачити!

Ясміна.

— Зараз ти на власній шкурі дізнаєшся, як я приборкую таких непокірних.

Я перестаю чути половину того, що відбувається навколо. Серце глушить усе. Воно калатає так сильно, ніби намагається проламати ребра й утекти замість мене.

Я не хочу бути тією, на кого він хоче мене перетворити. Не хочу бути розвагою для бандита.

Його долоня лягає мені на груди, м’яко стискаючи. Я ледь не давлюся повітрям від раптового скорочення м’язів унизу живота.

Макар цілує мене в скроню.

— Але не тут, люба. Глядачі у вигляді охорони нам не потрібні, — проводить носом по моїй щоці. — Стогнати ти маєш лише для мене.

Шлунок скручує від жаху. Я різко відвертаю голову, ухиляючись від нього. І мій погляд наштовхується на набір ножів.

Серце збивається з ритму. Я різко вдихаю.

Усього кілька метрів. Лише простягнути руку. Схопити. Захиститися. І, можливо, навіть виторгувати собі свободу.

У голові спалахує думка так яскраво, що мені стає страшно від самої себе. Я справді готова взяти до рук ніж.

Але як? Якщо мої руки в нього в полоні.

І взагалі, зараз він відведе мене звідси до спальні. А там точно не буде нічого, чим можна захиститися.

Тіло ледь вигинається назустріч його долоні. Я не можу не реагувати на його дотики. Чортів спокусник.

Давай, Ясю, думай швидше, як звільнити руки.

— Мені боляче, — жалібно шепочу, пам’ятаючи, що він на таке реагує. — Відпусти зап’ястя.

Демидів одразу дивиться мені в очі. Долоня з грудей зміщується на спину й притискає мене до себе трохи міцніше, ніби він розуміє, що я щось задумала.

— Боляче? — тихо перепитує.

Киваю. Навіть удавати особливо не доводиться. Мені справді боляче. Його лаписька завжди стискають, наче лещата.

Макар мовчить. Його погляд ковзає по моєму обличчю. По губах. По очах. Наче намагається зчитати, брешу я чи ні.

Я змушую себе не дивитися в бік ножів. Інакше він усе зрозуміє.

— Ясміно...

Його голос стає підозріло спокійним. Поганий знак. Дуже поганий.

— Що?

— Ти зараз знову задумала якусь хрінь?

Серце смикається. Чому він такий кмітливий? Щось надто добре почав мене розуміти.

— Ні.

— Брешеш.

— Не брешу.

— Брешеш.

І усміхається. Сволота.

Ковтаю клубок у горлі й змушую себе зіграти покірність. Кладу голову йому на груди й повільно видихаю.

— Обережним зі мною ти бути не вмієш, — шепочу й затамовую подих, чекаючи на його реакцію.

А вона в нього непередбачувана. Ніколи не зрозумієш, буде він грайливим чи розлюченим. Біс, блін, у плоті.

Демидів тихо сміється мені у маківку.

— Язво, я тобі не вірю. Ти сама притискаєшся до мене лише тоді, коли задумала чергову капость.

Чорт. Тут він має рацію. Не так треба було діяти. Краще вже було його копнути.

Макар несподівано відпускає одне моє зап’ястя. Лише одне. І відразу ж перехоплює мене за підборіддя. Його пальці стискають мої щоки, змушуючи підняти обличчя вгору.

— Але знаєш що?

Завмираю, дивлячись йому в очі. Теплішими вони не стали, зате настрій у нього знову грайливий.

— Що?

— Мені подобається дивитися, як ти викручуєшся.

По хребту пробігає холодок.

Він грається. Розважається. А я — ні. Я намагаюся врятуватися. Не хочу, щоб моє серце знову розбили. Воно й досі не загоїлося після Колі.

— Але зараз, — він легенько цьомає мене в губи, — ти трохи побудеш слухняною. У моїй спальні, — криво всміхається.

Помиляється!

Кидаю погляд на ножі. Зможу дотягнутися?

— Навіть не думай, — повільно вимовляє він.

Запізно. Уже подумала.

Я смикаюся раніше, ніж встигаю щось усвідомити. Різко. Відчайдушно. Він же відпустив саме ту руку, яка мені була потрібна.

Обличчя вислизає з його пальців.

— Ясміно!

Крик Макара розноситься кухнею.

Мої пальці чіпляють підставку. Ножі дзвенять. Один із гуркотом падає на підлогу. Але один я все ж таки встигаю вихопити. І тієї ж миті сильна рука обхоплює мене впоперек талії й різко смикає назад. Я скрикую від переляку й страху, вдаряючись головою об його тіло. Але ніж міцно стискаю в руці.

Макар мовчить, міцно тримаючи мене в обіймах. Я лише відчуваю його подих у своє волосся.

А потім Демидів розвертає мене до себе обличчям. Його погляд врізається мені в очі.

— І що ти тепер робитимеш, крихітко? — спокійно запитує він.