Раді Вас бачити!

Пісня розділу

▶She Wants Revenge – Tear You Apart

Коли сліз уже не лишилось, Есті важко зітхнула і підвелася. Від плачу у неї геть пересохло в горлі, а голова неначе пульсувала від болю. Дівчина вмилась холодною водою, тоді притулила до розпашілого обличчя м’який рушник і стояла так певну мить, міркуючи, що їй робити.

Йти до того району посеред дня було дикістю. О такій годині було небезпечно купувати і продавати. А отже, їй доведеться терпіти цей стан до настання темряви. 

Параноя починалась поступово. Спершу кожен звук ставав неначе гучнішим і підозрілішим. Скрип підлоги у коридорі, шурхіт рушника, що ковзнув на кахель з кріплення у ванній. Навіть власне дихання: шумне і важке, здавалось Есті якимось чужим.

Вона кілька разів визирнула у коридор. Кілька разів зачинила двері, перевіривши замок. Дістала пістолет. Причаїлась біля входу, прислухаючись. За вікном дмухнув вітер, прохолода потягнулась босими ногами, Есті одразу ж прицілилась. 

Двері за нею скрипнули, Естефанія вистрілила миттєво, а тоді верескнула, кинувши пістолет. Асмодей пригнувся, повільно підводячись. 

– Боже…– затремтіла вона. – Я мало тебе не вбила!

Її руки затремтіли, Естефанія оступилась. Асмодей блискавично наблизився до неї, підхопивши і посадив на ліжко.

– Що ти тут робиш? – прошепотіла вона.

– Я…я хотів впевнитись, що з тобою…

– Що? Все гаразд? – пирхнула вона. – А схоже?

Есті закрила руками обличчя, плечі її тремтіли.

– Тобі не варто більше приймати тієї отрути, присів біля неї демон. – Ти сама на себе не схожа.

Естефанія підвела очі.

– То це ти нишпорив моїм номером?

Асмодей відвів погляд.

– Що далі, Кессіді? Викрадеш мою білизну? Дивитимешся як я сплю? Підглядатимеш у шпарину, доки я переодягаюся?

– Есті…

– Геть.

– Що?

– Йди геть! – вона схопила його за плече, розвертаючи до дверей. – І не смій більше ходити сюди!

Асмодей повільно рушив до дверей.

– Куди ти подів пакет?

– Знищив, – пробурмотів він. – І ліпше тобі не купувати новий, бо з ним я зроблю те саме.

Естефанія підвелася, наблизившись до демона настільки беззвучно, що він не встиг зорієнтуватись. Двері перед ним зачинились, а до шиї притулилось холодне лезо ножа.

Погляд дівчини був темним і виснаженим.

– Що завадить мені вбити тебе прямо зараз?

– Певно те, що ти цього не хотіла, коли стріляла кілька хвилин тому. Маю сумніви, що зміна зброї якось вплине на твоє рішення, – рівним тоном заявив він.

Його спокій і уважний погляд навіть зараз, коли вона поставила під загрозу його життя, викликав у Есті гнів.

– Нащо ти зробив це? – тремтіла вона.

– Ти собі шкодиш, – повільно переводячи погляд з одного її ока на інше, відповів Асмодей.

– А тобі яке діло? – рявкнула вона. – Ми навіть не знайомі!

– А є різниця?

Есті підняла на нього очі. Погляд Асмодея демонстрував щире не розуміння.

– Нормальні люди хвилюються лише за тих, хто їм небайдужий, – хрипко мовила Есті. – Незнайомці не бувають небайдужими.

– Хто тобі сказав, що це нормальні люди? – звів брову Асмодей. – Хіба твоя релігія не вчить дбати про ближнього і все таке?

– Ти – не релігійний, не тобі казати, – понизила голос вона.

– То поясни, – він наблизився до дівчини, окинувши поглядом її губи, а тоді знову поглянув у вічі. – Ти ж релігійна? Інакше нащо тобі ця цяцька на шиї, – кивнувши на хрестик на тонкому ланцюжку, спитав він.

Есті мимохідь торкнулась підвіски. Той хрестик вона подарувала колись Томасу. Та коли хлопець загинув, Естефанія захотіла завжди носити при собі щось, що пам’ятало тепло його тіла. Хоч щось, що містило у собі фізичну згадку про хлопця.

Вона зітхнула, опустивши ніж.

– Йди звідси.

Асмодей здійняв підборіддя.

– Ні.

Есті звела брову.

– Ти хочеш, щоб я тебе таки прирізала?

– Можеш спробувати, – знизав плечима він. – Я не боюсь болю.

Щось у тому як він це сказав, змусило Есті відступити.

– Може поясниш якого біса ти був у цьому номері?

– Що саме ти хочеш почути? – склавши руки до кишень, спитав він.

– Правду, – вона потерла перенісся пальцями. – Чого я мушу довіряти тому, хто порпався у моїх речах і крав у мене?

Асмодей озирнувся. Холодний погляд оглянув дівчину з голови до ніг і назад. Густі брови зсунулись на переніссі, наче він міркував як відповісти. 

– А чому ти думаєш, що мусиш довіряти мені?

Естефанія не знайшла, що відповісти, лише здійняла брови, заклякнувши.

– Чого ти хочеш від мене? Якщо сподіваєшся зґвалтувати мене, врахуй – я відріжу тобі член ще до того як ти витягнеш його зі штанів.

Демон скривився, здригаючись, та не відповів нічого. Естефанія була навіть потішена, що уявивши розправу чоловік так відреагував. Це додало їй впевненості, вона здійняла підборіддя, стиснувши ніж у руці.

Асмодей помітив цей жест, кинув на неї швидкий погляд з-під лоба. Хижий, потемнілий, від якого сковував страх. Тоді ривком кинувся до дівчини, її спина гупнулась об стіну, а пальці випустили ніж, щойно він стиснув її зап’ясток, притуливши до рамки картини, що висіла біля ліжка.

Відчувши себе безпорадною чи не вперше за десять років, Естефанія відчула страх і гнів водночас. Асмодей оглядав її обличчя повільно, наче шукав слабкі ділянки. Болісні спогади вривалися у її пам’ять, змушуючи очі набиратися сліз. Ні, вона більше не маленька. Вона вміє битися, вона може дати собі раду. Може і дасть.

Есті підняла коліно і вдарила Асмодея в пах. Не схоже було, щоб чоловіку від того справді було боляче, та це всього на мить збило його з пантелику, змусивши розтиснути пальці довкола її зап’ястя. Тож вона схопила його за волосся і дістала з кишені іншого ножа, і різко провела, перерізаючи сонні артерії. Кров була темною, майже чорною. Есті відштовхнула Асмодея від себе і, підхопивши пістолет, що досі лежав на підлозі, залишила номер.