Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶ Nine Inch Nails – Closer

Дощ пустився раптово, змусивши Вів, що сиділа на ліжку, підскочити. Джейкоб вже давно спав, перевернувшись на живіт, а дівчина довгий час витріщалась у темряву. Попри те, що сам секс з фізичного боку був доволі непоганим – Вівіка відчувала абсолютну незворушність у ментальному сенсі. І раніше це не турбувало її – проста механіка, покликана привести до очікуваної розв’язки, просте зникнення на ранок. 

Вів ніколи не дозволяла собі лишатися на ніч, отримувала те, що було потрібно, а тоді поверталась до власного номера, вважаючи тих незнайомців негідними втручання у особистий простір. Джим був першим, хто перетнув ту межу і став її невд’ємною частиною. Він, неначе показав їй, що може бути інакше, хай як Вівіка і не хотіла того бачити.

Вона окинула поглядом Джейкоба. Рівна спина, помітні результати фізичних навантажень, не надміру та досить аби збудувати приємний рельєф. Він був гарним, розумним, навіть цікавим. Та абсолютно не тим, хто був їй потрібен. Вів підвелась і хутко вдяглася.

Безшумно залишила квартиру, викидаючи дорогою сімкартку з якої телефонувала Джейкобу. Їй треба зникнути, для його ж добра. Та і для її. Може чоловік і був гідним аби вона пізнала його, сама ж дівчина не мала на те ні сил, ні бажання.

Нова відкрита риса, що спонукала її бачити глибше, зріти у суть людей, сприймати їх як окремих особистостей, що гідні гарного життя – ставала тягарем. Вона не бажала більше занурюватись. Не хотіла більше відчувати такого смутку.

Найгіршим було постійне порівнювання. Дотики і поцілунки Джима були занадто свіжі у пам’яті. Кожен рух Джейкоба вона порівнювала з тим як це робив детектив. І щоразу, коли новий знайомий робив щось відмінне – це викликало неабияке роздратування, бо у загальному плані, що типажем, що ставленням вони були дуже схожими.

Вів розуміла, що вони не мають бути подібними у всьому, навпаки це б демонструвало пересічність Торнтона, і водночас – дівчина не могла позбутися думки, що кожен наступний чоловік її ліжка має бути або дуже схожим на детектива, або відрізнятись настільки разюче, щоб ідеї порівняння не виникало взагалі.

Та як не крути, всі здавалися зараз однаковими: хорошими, але абсолютно нецікавими. Джим таким не був і від того ставало бридко. Вів неначе здраджувала його та й себе саму, використовуючи таких як Джейкоб аби забути детектива. Бо хай як не хотілось визнавати, Тай мав рацію: це занадто рано, занадто безглуздо і вона справді вже інша людина, що більше не зможе дивитись на секс як на стандартну потребу, що не вимагає жодних додаткових почуттів.

Бо в глибині своєї душі, пізнавши як це – вона не була певна, що інтим без, власне, інтимності тепер матиме для неї таке ж значення, як це було до зустрічі з Торнтоном.

Тайлер наскочив на неї біля виходу з будинку. Він відкинув недопалок, видихаючи дим крізь ніздрі і наблизився:

– Якого біса!?

– Не єрепенься, – прошипіла вона. – Що ти тут робиш?

– Тебе шукаю! Як можна було просто мовчки тікати чортзна-куди? Все заради того йолопа? Не могла трахнути когось ближче?

– Припини, – рявкнула вона.

– Сідай в машину, – крізь зуби процідив Тайлер.

– Не вказуй мені.

– Сідай, бляха в машину, Вів, або я тебе туди заштовхаю.

– Не збираюся я…

– Дістала!

Він підхопив її, перекинувши через плече і потягнув до авто.

– Пусти мене! – стукала вона його у спину.

Тайлер ігнорував. Не передати словами який він зараз був сердитий.

Прямо біля самої машини він поставив її на ноги.

– Якого дідька! – штовхаючи його в груди рявкнула вона. – Не смій, бляха хапати мене своїми граблями, вкурив?!

Вона знову штовхнула його в груди, плечі Тайлера смикнулись. Він інстинктивно перехопив її зап’ястки, потягнувши на себе. Їх груди зіткнулися, розгніваний погляд втупився у неї. 

– І що далі? – звела брову вона, ігноруючи поколювання в животі. – Вдариш мене? 

Тай кліпнув.

– Що?

– Вимикай альфу, маєш жалюгідний вигляд, – вона крутнула зап’ястками, вириваючись з його хвату і сіла у авто.

Тайлер з силою гупнув дверима і пішов до місця водія, відчуваючи як від гніву все всередині аж клекоче.

– Як поясниш цю хрінь? – спитала Вів, щойно машина рушила. – Ти не прийняв свої пігулки?

– Не роби з мене істеричку, – бурмотів він, витискаючи педаль газу.

– А нащо, коли ти й сам гарненько впорався?

– Бляха! Ти взагалі розумієш чого ми відвідували лише конкретні місця? Я отримую оперативні дані, записи і перевіряю інформацію, перш ніж вести тебе кудись. Тебе пасуть! А тепер пастимуть і твого хвойдуна, бо бачили вас.

– Йому щось загрожує?

– А що? Знайшла другий небайдужий член, що викликає звикання?

– А нащо? – пирхнула вона. – Я вже один маю! Їде бляха і триндить безперервно!

– Я ж про тебе, дурепу дбаю! А ти як слабка на передок – думай про свій гарем заздалегідь. Тут тобі не Мангеттен, забудь про вільне шаландання містом.

– Все настільки погано?

– Ну, звісно все бляха погано! Трясця, ти дупою слухаєш?

– Хто ще?

– Що?

– Кому Ілай доручив пасти мене?

– Згадай всіх, кого за роки роботи не добила своїми шпильками. Кожен, хто знає про тебе, кожен, хто коли-небудь перетинався з нами і дивом вийшов живим – зараз радо втрутиться. Ілай хоче тебе живою, грошей має хоч сракою жуй, платитиме щедро. Тож тренуйся, ще одна така вилазка і тебе викрадуть знову. Не певний, що ті вилупки такі ж чутливі як Мартін і купляться на твої сльози. І результат буде один: мені кулю в скроню, а тобі інвалідний візок, а тоді канава.

Він мовчав, стискаючи щелепи.

– Наш будинок наразі єдине безпечне місце, – продовжив Тай. – Сусідні зайняли наші люди. Камери фіксують кожне авто і пробивають кожну людину. Блукати можеш тільки районом. Та сумніваюсь, що тобі вдасться когось тут підчепити, вони цінують свою роботу і за те, що купились на твої дебільні чари – я власноруч їм яйця повідриваю.

Вівіка мовчки дивилась у вікно.

– Ти поводишся як ревнивий коханець.

Тай стиснув кермо.

– А ти як легковажна дурепа, що не розуміє рівня небезпеки довкола своєї нескромної персони. 

– Ти драматизуєш.

– О, справді?! Одного дня хтось з них буде розумнішим і вб’є мене першого. Тоді ти лишишся сам-на-сам із вилупками. Хай яка ти буваєш майстерна у справі, хай яка самостійна де треба і ні – є чимало випадків, коли самотужки вивезти не вийде. І потрібна буде чиясь підтримка. А її не буде.

– Дістали мене твої повчання, – закотила очі вона.

– А мене не дістало повчати, коли ти не слухаєш? Ти неначе підлітка, що бунтує проти системи домашнього арешту. Думаєш я дуже хочу возитись з тобою?

– От і не возився б! Наче я просила тебе.

Він скрипнув зубами, паркуючи авто у дворі.

Певну мить вони мовчали. Дівчина дивилась на його потилицю, Тай втупився поглядом перед собою, жовна грали на щоках, його сповнював гнів від усього цього вечора і постійних хвилювань, що вже в печінках йому сиділи.

 Вів же крім доволі схожих почуттів, сповнював і сум. Тай же дійно їй нічого не винен, але дбає і робить це постійно. Так, при цьому дратуючись, патякаючи, та саме він сидів біля її ліжка, саме він годував її, коли сил на це не лишалось. Саме Тай забрав її і вивіз геть, аби захистити, коли загроза нависла над її головою. Він міг просто кинути все це, адже людей у їх компанії, здатних забезпечити їй охорону і відслідковування було достобіса. Та хлопець робив все сам. Бо не хотів довіряти її безпеку нікому більше. Бо знав, що лише він зможе зробити все як слід.

Тай завжди ставив її потреби вище за свої, а вона настільки звикла до того й ніколи не питала, що потрібно йому самому. Бляха, та проти нього вона просто препаскудний друг. Їй треба було бути уважнішою, та вона настільки застрягла на власному болю та суперечливих думках, що не бачила геть нічого довкола.

Вони мовчки сиділи у машині. Тайлер не проронив ні слова, наче чекав від дівчини чергової сцени з образами і хряпанням дверима. Та Вів натомість лише зітхнула:

– Гаразд. Вибач, перегинаю, ти дійсно багато робиш для мене.

Тай аж розвернувся у подиві:

– Ти вибачаєшся? – не повірив він.

Чого він не може мовчки прийняти це? Чого обов’язково треба кидати якусь цинічну ремарку? Вівіку дратувала така реакція на її і без того досить непрості прояви.

– Не дуже звикай, – здійняла підборіддя вона. – Мені хочеться відмутузити тебе за кожний такий зрив. Бо ти, бляха, нестерпний у ці миті!

– Ми однакові, – пирхнув він. – І це тебе добиває.

– Може й так, – погодилась вона, відвівши погляд.

Тай помовчав.

– Гаразд, я теж маю перепросити. Твоя правда, я реагував занадто бурхливо.

– Як ревнивий коханець, – нагадала вона.

– Ревнивий – можливо. Ти мені і слова не кажеш, а тут тікаєш серед ночі до незнайомця. Коханець – ніколи. Я себе поважаю.

Те як він відрізав останнє, чогось вкололо Вівіку, та вона не зважала, лише кивнула у відповідь, хоча хотіла і сама сказати щось уїдливе, та прикусила язика. Її ж щойно у ньому роздратувало те саме. Вочевидь і тут його правда: вони однакові.

– Я пропоную випустити пару, – окинув її поглядом він.

Вів звела брову:

– А кажеш, що поважаєш себе.

– Бляха, та я ж не трахатися зву, – закотив очі він, хоча живіт від тієї думки зрадливо стисло. – У тебе всі думки про одне і те саме! 

– Просто виходжу з контексту, – реготнула вона.

Тай хитав головою і собі всміхнувшись:

– Підвал доволі просторий. Там колись займалися.

– І, що з того?

– Хочу перевірити чи не забула ти рукопашну. 

Дівчина хмикнула.

– То, що? Внизу за десять хвилин, чи злякалась, що я покладу тебе на лопатки ще на порозі?

Вівіка опустила підборіддя:

– Не вдягай нових речей – порвеш, намагаючись мене побороти.

– Ой! Вимкни пафос.

– Ніколи.

Вони обмінялись цинічними усмішками, Вів відчинила двері і спинилась, кинувши на друга хитрий погляд:

– І тобі варто знати про мене один факт, Таю. Я полюбляю бути згори, тож на лопатках лежати доведеться тобі.

Вона залишила авто. Тайлер хитав головою. Наче без цього “факту” його фантазія мала бодай один спокійний день останні тижні.

***

– Готова?

Вони стояли одне навпроти одного на відстані витягнутої руки. Вівіка вбрана у бордовий еластичний костюм, волосся було зібрано високо на голові, щоб не заважало. Тайлер був у спортивних штанах і білій майці з широкими проймами. Погляди обох були уважними, неначе вираховували наступний крок опонента.

Тайлер зробив довгий джеб. Вівіка відсунулась вбік, пропустивши удар біля щоки, та не забарилась із відповіддю одним коротки ударом у корпус. Тай прийняв удар і спробував відбити наступний, та Вів блискавично опустилась і копнула його у коліно.

Він ледь помітно опустився, а тоді різко виструнчився, намагаючись накрити її ударом згори. Вівіка встигла підняти лікоть, встановлюючи блок, та від сили удару її трохи посунуло вбік.

Вона змістила корпус вліво, чим змусила Тайлера відкрити правий бік, і наблизилась. Він встиг відчути її дихання у власну шию, перш ніж дівчина зробила два коротких удари у ребра, тоді стукнула його коліном у стегно і на останок – стопою по коліну.

Кістки Тайлера ледь чутно хруснули.

– Господи, та з тебе пісок скоро посиплеться!

Тайлер, користуючись зростом, охопив її однією рукою за шию, а другою контролював її праву руку, яку дівчина вже готувала для наступного удару.

Вона підняла голову, зустрівши його погляд. Зіниці розширені, сіро-сині очі з жовтими колами по центру спалахнули роздратуванням. Тай заклякнув, не зводячи з неї очей. Погляд ковзнув до гарно окреслених вишневих губ, тоді знову піднявся до очей, які дівчина ледь помітно звузила, від чого довгі пухнасті вії відкидали химерні тіні на її вилиці.

Вівіка різко опустилась, вибираючись із хвату і завдала серію коротких ударів по корпусу, а тоді підняла коліно вдаривши його у живіт.

– Як легко відвести твою увагу!

Тайлер відштовхнув її долонею трохи вище грудей. Хоч їх удари були у пів сили і не завдавали болю, дихання Вів від того руху трохи збилося.

– Що таке? Забула як дихати?

– Сказав заядлий курець. Хропеш, як буйвол за шлюбних ігор, – вони рухались колами довкола одне одного. Вів трохи зігнула ноги у колінах, нагадуючи дику кішку перед стрибком.

– А все у тебе про це!

– Та, ні, ти сам на акцентуєш увагу на конкретних моментах моїх слів, – знизала плечима вона.

Тай скоротив відстань між ними, завдавши удару, Вів відхилилась, пірнувши йому під руку, знову вдаривши корпус з обох боків. Коли хлопець спробував відштовхнути її, вона опустилась вниз, перехопивши його щиколотку і повалила на підлогу. Тайлер хутко згрупувався і, підхопивши дівчину, перекинув на підлогу, навалившись згори.

Вівіка задихнулась, втупившись у його очі.

– Ну? – спитав він, засапавшись. – Заспокоїлась?

Переможний погляд зелених очей кортіло стерти. Вона ненавиділа програвати. Дівчина підняла коліно і повільно вперла йому у пах. Тай напружився.

– Не бʼю, бо сподіваюсь, що колись стану хрещеною твоїм дітлахам, – понизила голос вона.

Тайлер закотив очі.

– Я певен будь-яка церква спалахне, щойно ти до неї увійдеш.

Вони уважно дивились одне на одного, повільно переводячи погляд з одного ока на інше. Кінчики їх носів майже торкалися. Вів не могла пояснити, чого її це дратує і цікавить водночас. Тіло проймало гаряче поколювання, що не насторожувало, не викликало бажання тікати як від небезпеки, а радше спокушало здатися йому і подивитись, що буде.

– Злізай з мене, ти важкий, – сказала натомість вона.

– Спершу прибери ногу з моїх яєць.

– Не твій кінк? – звела брову вона.

– Тобі про мої краще на знати, – насмішкувано кинув Тайлер.

Вівіка криво всміхнулась:

– Не певна, що ти б мене здивував.

– Люблю, коли хтось настільки переконаний у власній досвідченості, знаєш чого?

Він подався вперед, гарячий подих обдав її щоку:

– Тоді ще приємніше перевертати чужі сподівання.

Вів відчула як мурахи вкрили шкіру. Низ живота стиснувся від приємного хвилювання.

Тайлер затамував подих, помітивши зблиск цікавості у очах подруги.

Вона повільно опустила коліно, дозволяючи Таю підвестись.

Хлопець переніс вагу власного тіла на руки, коли Вів різко розвела ноги, через що Тай втратив рівновагу, втрапивши у пастку цілком собі буквально.

Його таз вдарився об її, від такої близькості все його тіло здригнулось, неначе від електричного розряду, дихання прискорилось. Вів зблиснула хижим поглядом, а тоді схрестила гомілки довкола його стегон і одним швидким перкочуванням перевернула їх обох, опиняючись зверху.

Зміна пози, ще й на таку, вплинула на Тайлера значно гірше за попередню, гаряче напружене збудження важкою хвилею придавило тіло. Він стиснув щелепи, не зводячи з Вівіки очей.

– Казала ж тобі: я згори.

Дівчина хмикнула і підвелася, лишаючи хлопця на підлозі.

Тай видихнув, притиснувши долоні до очей. Низ живота пульсував, хлопець відчув полегшення, що дівчина не помітила у що переросли такі тісні тренування.

***

– Кажу тобі! Він мені мало комбез не порвав!

Естефанія хихотіла собі в долоню, коли Вів зателефонувала їй по відеозв’язку.

– Я звісно чула, що у чоловіків це часом несвідомо виникає, але бляха, це ж я!

Подруга насмішкувато звела брови:

– Вів, ти ж розумна жінка. 

– І що з того? – не розуміла Вівіка.

– У тебе наче забрала на очах, як у коняки. Як така спостережлива людина може не бачити нічого далі власного носа!

– Про що ти говориш?

– Ти умисно ігноруєш всі знаки, чи справді не бачиш?

– Ти можеш сказати нормально? – роздратовано пирхнула Вів. – Чи ще ти мене повчати будеш?!

– Кицю…ти приваблива, гаряча, читаєш людські емоції, знаєш який вплив становиш на чоловіків. У вас був тісний фізичний контакт, ти у прилеглому костюмі в якому в тебе шикарна дупа і цицьки – чого ж тебе дивує, що у молодого хлопця від усього цього стається абсолютно природна ерекція?

– Бо це Тай! – неспокійно крокувала кімнатою вона.

– І що? Він не чоловік?

– Чоловік, але…

– Ти зростала з ним, Вів. Якщо ти вже доросла, чого ж не бачиш, що і він уже давно не хлопчина-підліток?

Вів спинилась, поглянувши на телефон, що стояв зараз підпертий книжкою на тумбочці. Есті дивилась з екрану майже докірливо.

– Але ми ж не… – розгубилась вона, – я ж не спокушаю його, не фліртую, ми – друзі!

– Не змушуй мене розповідати як це буває, – закотила очі Естефанія.

– Ти хвилину тому назвала мене розумною жінкою, – нахмурилась Вівіка.

– То не тупи! Хіба всіх чоловіків тобі треба було спокушати, аби бачити їх… гм, враження від тебе?

– Ні, але завжди була певна атмосфера.

– Атмосфера?

– Ну, так, – відвела погляд Вівіка.

– Яка атмосфера, Вів? Напружена? Сповнена емоцій та хвилювань?

Дівчина зітхнула, нахмурившись:

– На, що ти натякаєш? – спитала вона, відчувши як в грудях похололо.

– У вас із Таєм завжди був звʼязок, хімія притаманна лише вам двом.

– Хімія… – пирхнула вона. – Колись я його прикінчу, змусивши перед тим написати передсмертну записку, з повним визнанням провини.

Есті реготнула.

– Ви постійно сваритесь тільки тому, що боїтеся втратити одне одного. І не змогли б закінчити з цими стосунками. Тож годі клеїти дурня, Вів. Він потрібен тобі. А ти – йому.

– Певно твоя правда, – зітхнула Вівіка.

– Що робитимеш? Скажеш?

– Ти що! Не можна нагадувати чоловіку про непередбачуваний стояк, ще з переляку стане імпотентом.

– Боже, Вів…

– Ні, я думаю… – вона потерла лоба, – будемо просто жити собі далі, наче нічого не було. Не хочу, щоб він знав, що я помітила. Ти знаєш як він може довго перейматися такою дурницею.

– Це ваша спільна риса, – помітила дівчина.

– Тож, далі житимемо вдвох, у цьому богом забутому місці. Я від нудьги скоро на стіни полізу!

– Втрьох. 

– Що?

– Житимете втрьох: ти, він і його стояк.

– Емерод, бляха! – рявкнула Вівіка.

– Це не вперше і не востаннє, – знизала плечима Вів. – Розплющ нарешті очі.

Вона на мить розвернулась, комусь киваючи.

– Даруй, кицю, мені вже час, треба заселити людей. Люблю тебе.

Вів зітхнула, впавши на ліжко. Думки швидко проносились у голові. Розмова з Есті не заспокоїла, а розбурхала фантазію ще дужче, викликаючи тривогу. Низ живота продовжувало тягнути. Потрібен душ. Терміново.

***

Витерши вологе волосся, дівчина переодягнулась у піжаму, плануючи заварити собі чаю. Її дорожній набір з чайної церемонії Есті вирішила не складати, бо мала помістити до валізи більш важливі речі, тож доведеться Вів вдовільнитись простим собі пакетованим чаєм, який затарив у дім Тайлер.

Залишивши спальню, дівчина здивовано уклякла. У кімнаті було напівтемно, свічки були розставлені на стільниці, журнальному столику та підвіконнях. Вона не могла собі пояснити чому, та романтична атмосфера, після випадку на тренуванні і ще кількох перед тим, викликала у дівчини відчуття паніки. Тайлер – не герой-коханець. Тим паче для неї. Тільки б не було ускладнень. Вона страшенно боялась втратити його як друга. А якщо він хоче її – це становитиме таку загрозу.

– Чекаєш на когось? – вдаючи насмішкуватий тон, спитала вона. – Мені зникнути кудись на ніч?

Хлопець зітхнув, ставлячи щойно запалену свічку. Він обернувся на подругу, уникаючи першої думки, що викликала у нього її піжама.

– Агов? – ледь всміхнулась вона, склавши руки на грудях. – Ти, ніби привида побачив.

Ні, піжама не була спокусливою чи еротичною, хоч Тай був впевнений, що такого добра у її арсеналі до непристойного багато. Він піймав себе на думці, що хотів би його побачити. Весь. Прямо зараз.

На ній був простий топ без рукавів, довжиною до середини талії і широкі шорти, що добряче приховували приємні вигини її стегон. Втім навіть в такій піжамі вона занурювала хлопця у нечестиві думки і він про себе вилаявся. Потрібно терміново знайти когось, відволіктись від цього і припинити думати про подругу так, наче він не кастрований пес навесні. Це втомлювало його і змушувало потребувати присутності напіводягнутої подруги так сильно, що він ледь змушував себе це стримувати.

– Генератор здох три з половиною хвилини тому, – знизав плечима Тайлер. – Тож цей вечір проведемо у свічках. Я вже про все подбав, хлопці слідкують за периметром. Втім уже десята, тож скоро ми все одно повлягаємось спати. А вранці все буде справним.

Вів коротко кивнула. Чіткий оперативний звіт. Тай міг залишити роботу, вона його – ніколи.

– І… що будемо робити? – розгублено спитала Вів.

Тай знизав плечима.

– Інтернету теж нема. Тож, нічого цікавого, вочевидь.

Вів спостерігала за тим як він запалює чергову свічку. Хлопець був у тій самій майці, у напівтемряві на гарно окреслені м’язи рук падали тіні, що підсилювали їх об’єми. Чомусь їй подобалось те, що вона бачила.

– Тепер ти витріщаєшся, неначе на привида, – не підводячи очей, бурмотів він.

Вівіка відвела погляд, раптом відчувши як нагрілась шия, поколювання здіймалось аж до мочок вух. 

Спати не хотілось, у телефоні не поклацаєш, дзвонити Есті о такій годині було б безглуздо, вона вочевидь розважається зі своїм красенем. Вів сумно зітхнула, дівчина страшенно не любила нудитись.

Друг продовжував запалювати свічки, кімната мала наразі приємне освітлення, що злегка тремтіло від кожного його руху і подиху. Було щось чарівне у цій атмосфері, що викликаво у Вів бажання лишитись. Наче це таємниче освітлення створювало якусь камерність і могло б допомогти їм обом нарешті поговорити.

У думках раптово спалахнула ідея. Вівіка криво всміхнулась. Тай обернувся на Вів, та вона вже кудись пішла у пітьмі.

– Не нипай навпомацки, візьми хоч свічку.

– Здається, я бачила тут дещо цікаве, зараз повернусь.

– Якщо ти про пляшку бурбону, то вона моя! – крикнув він.

– Жадобисько, – фиркнула Вів, повертаючись з невеликою коробкою, тішачись, що коли перебирала речі орендарів додумалась лишити її у кімнаті, а не пхати до тих речей, що вкривалися пилом на задньому дворі.

– Що це? – наблизився Тайлер.

– Настільна гра.

– Ти ж ненавидиш настільні ігри, – розреготався Тай. – Хоча ні, не так: ти всіх переконала, що ненавидиш настільні ігри, насправді ж тобі просто ніколи не вистачало терпіння вникнути у правила.

– Я полюбляю активний відпочинок, – загадково всміхнулась вона, скинувши на підлогу диванні подушки, між яких і вмостилась.

– Ну, звісно активний. У позі “наїзниці”, вочевидь.

– Ти ж у нас себе поважаєш, хіба ні?

Він закотив очі. Вівіка реготнула:

– Ти сам весь час заводиш цю тему. Хто ще тут збоченець?

Тайлер зітхнув, сідаючи поруч. Вів посунула ноги, випадково торкнувшись коліном його пальців. Тай відсмикнув руку і посунувся далі.

Вів кинула на нього швидкий погляд:

– Господи, не кажи мені, що ти досі незайманий.

В її голосі звучала насмішка, бо вона добре знала, що послужним списком цей хлопака може поборотись із нею, втім було доволі кумедно спостерігати, як друг реагує на випадковий дотик без жодного підтексту. І водночас, враховуючи попередні досить незвичні моменти їх взаємодії, у Вівіки це чомусь викликало знервованість.

Вона ненавиділа зміни. Її страшила думка, що між ними може щось піти не так. Що вони втратять цей химерний зв’язок і назавжди залишать життя одне одного. Ці дивні емоційні сплески викликали забагато запитань, на які Вівіка не була готова чути відповідь. Та й, судячи з поведінки Тайлера, він і сам не прагнув на них відповідати.

– Ти вже визначся: я незайманка чи хтивець, бо від цих гойдалок мене вже захитало.

– Залежить від твоєї поведінки. Часом ти незайманка, часом…дуже собі навіть хтивець. Та не вмієш визнавати ні того, ні іншого і ховаєшся за черговим агресивним сплеском.

Тайлер окинув її поглядом:

– Вважаєш мене агресивним?

– Ну, до мене тобі ще далеко.

– Це я і сам знаю, але вдячний, що хоч визнаєш.

Вів закотила очі, перебираючи картки.

– Ця гра для пар, взагалі-то, – хмикнув Тай, покосившись на коробку.

– У інше вони, вочевидь не грали. Навіть наручників з пушком не знайшла – зануди!

– Ну… коли й так, я – пас.

– Та годі тобі, не все ж тут про інтимність та іншу маячню! Секс-питання пропускатимемо, а інші обговоримо. Плюс тут є додаткові картки, що дають тобі право відмовитись від відповіді, або виключно переадресувати питання опоненту. Підстраховка якраз для тебе. В нас нема світла, є випивка і ця гра, ну ж бо!

– Я не казав, що в тебе є випивка, – звів брову він.

– Жлобисько, – хмикнула вона.

Тай хитнув головою, всміхаючись. Сяйво свічок відкидало довгі тіні під його вилицями, підкреслювало пухкі губи і ледь помітну ямочку на правій щоці, коли той всміхався. Вів різко відвела погляд, помічаючи, що спостерігає за ним дещо довше, ніж мала б. Довше, ніж робила це раніше.

Хлопець підвівся, рушаючи на кухню. Дівчина видихнула, заплющивши очі. З якого це моменту Тайлер став привабливим? Хіба він таким був? Ну, так вона бачила як на нього реагують інші жінки. Він вмів причарувати, але для Вів його краса була як і краса Есті – факт, що треба прийняти, а не розглядати, захоплюватись чи підмічати щоразу. Вона знала, що він красень, та ніколи цього направду не бачила. 

Тай повернувся, несучи в руках дві пляшки бурбону. Ніжки келихів стирчали між пальців. Які довгі в нього пальці, ще й сильні, багатофункціональний хлоп. 

“Так, ану заспокоїлась!” – звернулась сама до себе Вівіка, обриваючи нечестиві думки. Вона мала цілком собі задовільний секс кілька годин тому, перед нею її друг, а не черговий шмат симпатичного м’ясця. Просто ці свічки, дистанція і, чого вже приховувати, сам факт, що він збудився під час спарингу, чогось постійно змушувало дівчину повертатися до міркувань, яких вона б дуже не хотіла.

Доки Тай відкорковував пляшку і наповнював келихи, Вів повважала доцільнішим не дивитись на хлопця. Бо знову подумки поверталась до оцінки його фізичної привабливості і це починало дратувати.

Сам же Тайлер помічав напругу подруги, час від часу підіймаючи на неї очі. Що як вона відчула тоді? Що як тепер про це весь час думає? Бляха. 

Він поставив келих перед нею і ривком осушив власний.

– Ого…а ти вирішив часу не гаяти? – зробивши маленький ковток, спитала Вів.

– Давай уже свою гру, – видихнув він.

Вів поставила перед ним стосик карток.

– Леді вперед.

Вів закотила очі.

– Сподіваюсь там якась чорнуха, – бурмотіла вона.

– Сама сказала: секс-питання пропускатимемо.

– Залежить від того як ти поводитимешся, – покосилась на нього вона і витягла картку, читаючи перше питання: – “Яка перша думка виникла у твоїй голові, коли ми зустрілися?”.

Тай наповнив келих, міркуючи.

– Я подумав, що ти вилізла з пекла, та чогось відчув, що маю пустити тебе в дім.

– Чому?

Тай знизав плечима.

– Мені здалося, що ти потребуєш допомоги і якщо це привело тебе на наш поріг – наш обов’язок її надати.

Вів кивнула.

– Я цього ніколи не забуду. Ви з Синтією врятували мені життя.

– Як щодо тебе? – звів брову він.

Вівіка всміхнулась:

– Я тоді подумала про те, що як ти станеш частиною мого життя, я матиму триматись за нього. Це мотивувало мене вибратись.

– Чому?

Вів знизала плечима.

– Мені було тринадцять. Ти був старшим і гарненьким, а я тоді марила пізнати перше кохання. Зірки склались.

Тайлер здійняв брови.

– Не кажи, що я тобі подобався.

– Це було недовго, – пирхнула вона, відпивши. – Ти був страшенно дратівливим і ненавидів мене.

– Неправда!

– Ще й яка! Кликав мене дрібнотою.

– Ти молодша за мене всього на два роки.

– Це зараз так сприймається. А тоді ти постійно чіплявся до мого віку чи зросту і просив "не плутатись під ногами".

– Це було недовго.

– О, так, знаєш з якого моменту ти припинив?

– Ні, та відчуваю ти сама нагадаєш, – наповнивши свій келих, зітхнув Тай.

– Коли я зарядила Ніку Гаррісу по яйцях за те, що він обізвав мене "убогою".

– Ну, тоді багато хто припинив сприймати тебе як сором'язливу новеньку.

– Ти не думав, як взагалі так вийшло, що ми стали друзями?

Тай знизав плечима.

– Ти здалась мені цікавою, смішною, а ще тобі можна було доручити секрет. Я завжди був певен, що ти не здаси мене.

– Ти про загублену шапку, яку тобі Синтія в'язала?

Тайлер реготнув.

– Так, і про неї теж. Словом...ти завжди була "своя" людина. Мабуть тому я і дружу з тобою. Хоч часом тебе хочеться викинути у вікно.

– Навзаєм!

Вони реготнули, дзенькнувши келихами.

– Повірити не можу, що я тобі подобався.

Вів кинула на нього швидкий погляд.

– Чому? Ми були дітьми, ти завжди був розумнішим за однолітків, подобався майже всім дівчатам у школі! Навіть меншим.

– Так, але не таким як ти.

– Це ж яким?

Питання повисло у повітрі. Тай зніяковіло відвів очі, потягнувшись по картку:

– “Що у мені тобі подобається найбільше?”.

Вів замислилась, похитуючи келих.

– Твоя надійність. Ти тримаєш слово, якщо обіцяв – зробиш. З тобою відчуваєш себе у безпеці, навіть, коли довкола твориться хаос.

Тай на мить застиг, міркуючи про її відповідь.

– Дякую, Вів, – кивнув він. – Це має значення.

Вона знизала плечима.

– А ти що скажеш?

– Те саме.

Вів зустріла його погляд.

– Я можу довірити тобі практично все. І власне життя, і будь-яку свою найчорнішу таємницю й знатиму – все лишиться між нами. 

Вівіка кивнула. Та чого оте “практично” засіло у її голові, не дозволяючи прийняти інші гарні сказані ним слова?

Гра продовжувалось. Вміст однієї з пляшок впевнено опускався до самісінького денця. Гравці ставали веселішими і з меншою сором’язливістю хапались за картки.

– Це питання моє, – вона швидко пробігла очима по тексту на картці і раптом відклала його. – О… візьмемо наступне.

– Що там? – ковтнувши напою, спитав він. – Секс-питання?

– Ну… інтимне точно, не наша тема.

Його очі небезпечно зблиснули.

– Боже, Вів, не знав би тебе все життя, подумав би, що замало випила, щоб розслабитись. Дай сюди! – він вирвав картку з її рук.

Вів спостерігала за другом і подумала про те, що алкоголь явно позбавив його скутості.

Хлопець пробіг очима по рядках. Вів розглядала його обличчя, усвідомлюючи, що їй подобалось те, що вона бачила. І раптова думка змусила її обличчя розпашіти: вона хотіла бачити більше.

– «Яка частина мого тіла тебе найбільше приваблює?» – прочитав він. – Не таке вже і складне питання.

Це її чогось розвеселило. Вів хижо всміхнулась і відпила, впевнено позирнувши в його очі.

– Та ну? То відповідай!

Він зустрів її погляд не менш впевнено.

– Шия, – сказав він і відпив зі склянки.

– Моя шия? – здивувалась Вівіка.

–Так. 

– Хочеш мене задушити? – примружила очі вона.

– Хочу щодня, – віджартувався він.

Вів пирхнула, відпивши.

– А ще твої зап‘ястки, – він пальцем вказав на її руки.

Вона інстинктивно погладила пальцями зап’ястя. Він це помітив. Вівіка відчула як знітилась, незвичне відчуття. І відвела погляд.

– Найдивніше, що я чула, – захихотіла вона.

– Чого це?

– Ну, чоловіки як правило впадають за цицьками, дупами, довгими ногами…– почала пояснювати вона.

– Чоловіки які? Середньовічні? – пирхнув він. – Не всі навколо звірі, Вів. І не всі однакові, хай що кажуть. Звісно людство завжди цінувало вроду понад розумом, але в кожного свої вподобання, – він знизав плечима, відпивши знов.

– І твої вподобання це шия і зап‘ястки?

– Так, – майже без паузи відповів він. 

– Чому саме це? – хихотнула вона, не розуміючи.

– Твої дуже витончені, мені подобається, коли ти їх відкриваєш.

– Відкриваю? – перепитала вона, затамувавши подих.

Він задумливо всміхнувся і похитав склянкою, спостерігаючи як бурштинова рідина переливається у кришталевій склянці при сяйві свічок.

– Мені подобається, коли ти закочуєш довгі рукави. Твої відкриті передпліччя і руки. Краще, коли ти не вдягаєш браслетів чи годинника, щоб вони були на видноті.

– То тебе збуджують мої руки? – вона всміхнулась. – Малий ти збоченцю!

– Не збуджують, а приваблюють.

– Ну, це доки ти не знаєш на що ці руки здатні. Тоді вони точно збуджуватимуть тебе, – відпивши мовила Вів.

Його очі загорілись дужче і він нахилився ближче.

– Доки?

– А як щодо шиї? – змінила тему вона, відчувши раптову напругу, що скувала живіт та груди. – Як вона тебе приваблює?

Тай опустив очі, захихотівши:

– У тебе була сукня, темно-зеленого кольору, вона підкреслювала твою шию, я не міг відвести очей. Двічі збив пропорцію для Космополітена містера Тарлі.

– Це той завсідник-буркотун? – звела брову Вів.

Тай кивнув.

– Ще тиждень звав мене криворуким.

Вівіка пирхнула.

– І як я не помічала такої зацікавленістю власною шиєю?– зізналась дівчина, облизавши губи.

Він і це помітив. А потім знизав плечима знов.

– Я вмію приховувати.

– Зелена сукня? – скрикнула вона, усвідомивши. – Там виріз до пупка! А ти дивився на… шию?

Вона розреготалась. Тайлер всміхнувся, вививши залишок бурбону зі склянки.

– Кажу ж, у всіх свої вподобання.

– Ну, так. Комусь, щоб впасти в ексаз, під час сексу треба виконати вправи Кегеля, а комусь просто похрустіти зап’ястками.

Він всміхнувся, не зводячи з неї очей. Вівіка не змогла витримати такий палаючий погляд і поглянула кудись вбік.

– Втім, мені такого ще не казали. Дякую.

– Що сама скажеш? Цицьки і дупа?

Вівіка розреготалась.

– О, так! Твої груди просто бездоганні, здається ти зараз виколеш мені око, своїм соском. Та я не проти.

Тай опустив очі і поправив таканину довкола широких пройм, що відкрила частину ареоли.

– Ясно-ясно. Гаразд, – реготав він. – зараховано. А якщо серйозно?

Вів замислилась.

– Певно… твої очі. 

Тай чогось відчув розчарування, та потім дівчина продовжила:

– Ще у тебе дуже гарні довгі пальці, – вона опустила очі. – І ще…у тебе тут є родимка, яку завжди видно, коли ти у футболці з широкою горловиною, – вона торкнулась себе у ділянці де шия переходить у плече, прямо над ключицею.

Тай інстинктивно торкнувся цього місця. Об’ємна майка і зараз добре демонструвала цю точку, щоки його запалали, хлопець опустив очі.

– Це…дуже цікаве спостереження.

– Ну, не таке, як шия і зап’ястки, вже вибачте, я без фантазії, – осушивши келих, мовила вона.

Тайлер реготнув, похитавши головою. Він був переконаний, якби побачив її оголеною – любив би в ній все, навіть ті частини тіла, поціновувачів яких він щойно назвав звірами. Він став би таким звіром, бо ця жінка зводила його з розуму, не робивши для цього нічого надзвичайного. Тайлер мимоволі облизав губи і зрозумів, що його розум повів думки геть у іншому напрямку. Вона це помітила, він подумки вилаявся, відчуваючи власну нестриманість. 

Ледь зібравшись, Тай продовжив грати, уникаючи прискіпливого погляду подруги. Друга пляшка бурбону пішла, мов діти в школу і тепер обоє були добряче напідпитку. Язик заплітався, несмішні слова чомусь викликали регіт, а дотики рук і колін здавались необхідністю, незрозуміло чому.

– «Зроби зі мною те, чого завжди хотіла», – читав Тайлер, намагаючись сфокусувати погляд на реченні, надрукованому на картці.

Він позирнув у очі подруги і в животі раптом розлилось хвилювання, що плавно опускалось жаром нижче.

– Ну… вбивати тебе поки зарано, тож… – вона нишпорила спец-картками, передбаченими грою, що лежали справа від кожного з них.

Тай реготнув.

– Не знаю, що тут відповісти, тож беру свій пас, – вона кинула картку і Тайлер підняв її, зітхнувши. Хвилювання посилилось, адже картка явно була не тією. Водночас з тим збудження почало посилюватись, супроводжуючись поколюванням в тілі. Він зітхнув, намагаючись його притлумити.

– Ти сплутала.

– Що? – спитала вона, випивши залишок напою зі склянки.

– «Ця картка дає тобі право переадресувати своє питання партнеру.» – прочитав він.

– То викинь, візьми інше питання, – знизала плечима вона.

Тайлер всміхнувся, зустрівшись очима з Вівікою. Її погляд теж змінився і вона мовчки спостерігала за тим, як хлопець переводить очі з її губ, до її шиї. Він і сам не розумів, що робить. Чи то алкоголь міцно вдарив його, чи присутність Вівіки, але наступне, що він пам‘ятав, це як його губи торкнулись її шиї, опустившись до ключиць і плечей. Її шкіра пахла цитрусовим молочком і парфумами, вона була пружною і гарячою. Його губи кололо від такої близькості, він хотів притиснути Вівіку до себе і відчути всім своїм тілом.

Він продовжував осипати легкими цілунками її шию і плечі і відчув, як Вівіка збуджено зітхнула, але не зрушила з місця, завмерши, немов статуя. Що як вона не хотіла цього? Він збив її спантелику? Чи їй подобаються його поцілунки і вона боїться його злякати?

Хай там як, однак необдумані дії Тайлера швидко отверезили його. Сором вкрив голову майже миттєво, дозволивши хлопцю опанувати себе, ніж знайшов відповідь на своє питання. Він рвучко відірвався від шиї подруги і піднявся.

– Схоже, мене добре взяло, – покосився він на пусту пляшку. – Мабуть, піду спати. Вибач мені.

Вівіка провела його поглядом, відчуваючи, як раптом стало холодно без його губ на її шиї. Запитання у голові все ширились, усвідомлення горіло перед очима, перехоплюючи подих.

Скільки разів вона переконувала себе, що їй здається? Скільки разів казала, що це неможливо?

***

Тайлер не міг заснути аж до світанку. Він крутився на ліжку, накидав ковдру, потім скидав її. Вівіка так і не прийшла, хоч спала з ним в одному ліжку останній тиждень. А що, як вона більше не захоче з ним спати? Захочеш тут, коли до тебе лізуть з лобизаннями! Бляха, чим він думав? Тай похмуро опустив очі, окинувши своє тіло поглядом. Та, ясно чим.

 Дідько, що ж він накоїв? Нащо поліз цілуватись до неї? Для чого робити таку дурість? Він тільки все ускладнив між ними? Тепер вона буде думати, що він не здатен стримуватись і бути професіоналом. Що не зможе подбати про неї, через тупу закоханість. Ідіот. 

Він хотів вдарити кулаком по стіні, пальці уже самі собою стиснулись, коли на коридорі почулись тихі кроки босих ніг. Він говорив подрузі безліч разів: підлога тут з кахлю і страшенно холодна, можна застудитись. Навіть придбав їй капці, але вона вперто їх не носила і продовжувала тинятись по будинку босоніж у вечірній час, вдень жахаючи його цоканням власних підборів. Ручка дверей до його кімнати заскрипіла. Тайлер, ігноруючи посилене серцебиття, вдав, що вже давно спить.

– Таю? – прошепотіла вона. – Ти спиш?

Він не відповів. Вівіка підійшла ближче. 

– Не знаю, чи ти чуєш, – прошепотіла вона. – І не певна, що ти вранці не вдаватимеш, що нічого не сталось…

Вона помовчала.

– Мені важко усвідомити, що відбувається. Я не була готова до цього. Та те, що ти зробив, допомогло мені дещо зрозуміти про себе.

Тай затамував подих.

– Тож, якби ти поцілував мене ще раз – я б не заклякла. Я не сказала тобі нічого і застигла, бо боялась, що втечеш, що ти, власне і зробив. 

Вона замовкла.

– Це було приємно, неочікувано, трохи…дивно, після стількох років, але…приємно. 

Вів спостерігала за хлопцем. Він, звісно спав, авжеж, та тріпотінння його вій, було помітним. Тож, дівчина здогадувалась, що Тайлер чує кожне слово. Їй кортіло, щоб він припинив цю гру і нарешті поговорив із нею. Бо її власні раптові відчуття починали дратувати, а відсутність бодай якоїсь ясності, робила їх нестерпними. Дівчина криво всміхнулась:

– Власне, мені довелось себе вдовільнити, щоб не припхатись до твоєї кімнати, нагло осідлати і їздити на тобі, доки ми обоє не провалились би в сон від виснаження. 

Його дихання збилось на мить. Вів вдоволено всміхнулась, опустивши очі.

– Я не знаю, що це Таю. Це дивно для мене, та якщо ти захочеш пізнати це відчуття – я відповім. Просто…знай це, гаразд?

Дихання Тайлера збилось десь разів шість за час, що вона говорила. Особливо на словах: «поцілував», «приємно», «вдовільнити», «осідлати», «їздити» та «я відповім». Однак він вперто вдавав що спить. Раптом Тай відчув гарячі губи трохи вище ключиці. Прямо там, де була та родимка, про яку вона згадувала. Тоді його дихання збилось сьомий раз, а мурахи враз вкрили все тіло.

– Якби я знайшла сміливість відповісти на те питання – то зробила б це. Бо твоя шия то вже, мабуть, моя слабкість, – хрипко відповіла вона.

Вів піднялась і залишила його кімнату, тихо зачинивши двері. Тайлер задихнувся, адже довелось вдавати, що його дихання спокійне і розмірене, а серце в цю мить мало не вистрибувало з грудей. Тож, він дозволив собі дихати так, як прагнули того легені, швидко, важко, знесилено. 

Опустивши руки вниз він вкотре зрадів, що був вкритий ковдрою, яка добряче приховала наслідки сказаного Вів. Пригадуючи слова дівчини про «самовдоволення», яке не дозволило їй прийти і «осідлати» його, доки вони обоє б не позасинали від втоми, він почав робити те саме, щоб не вилетіти з кімнати назустріч Вів і не зробити того, чого шалено прагне тіло, але про що гірко жалкуватиме розум. Пізнавши розрядку, Тай тяжко повалився на подушку, сподіваючись швидко відновити дихання. Так він і заснув.