Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Ed Sheeran – Don't

Перші активи дівчині вдалось повернути у досить швидкі терміни. Вбивство Ілая добряче підкосило його компанію, забрати те, що за правом належало Вівіці, під чітким керівництвом Гарта вийшло навіть легше, ніж вона сподівалась.

Звичайно було кілька каверзних питань щодо Ілая, його раптової смерті і швидкого прибирання його компанії до чіпких рученят Вів, та Джаспер відбив усі натяки на обвинувачення записами з камер кафе, де Вівіка у компанії ще кількох жінок відпочивала того вечора. 

Свідків тієї присутності було безліч – від працівників закладу, до тих самих жінок, що були втішені зустріти світську левицю і обговорити останні новини у моді, кіно та поп-культурі. Тож, очевидно алібі Вів мала залізне. Добре хоч жінка, яка мала зімітувати зовнішність, голос та рухи Вів працювала у її організації, (саме вона і вчила Вів магії гриму і адаптації у іншу “шкіру”), адже тоді, Вівіка б мусила відвалити їй пристойний гонорар і контролювати язик за її зубами до скону. Тож вкотре дівчина тішилась тому, яких корисних людей зібрала довкола себе. 

З наступними позовами довелось повозитися. Спершу була логістична фірма, яку колись переписали люди Дюпона через підставного директора. На папері все виглядало цілком пристойно, навіть легально. Та якщо зануритись, це було кубло офшорів, підроблених протоколів та свідків, що раптом “забули” всі важливі для слідства деталі. Слухання переносили двічі. Протилежна сторона найняла кваліфіковану команду та спробувала зробити справу публічною: мовляв, Вів’єн Аллен – ніяка не жертва, а звичайнісінький рейдер, що прикривається звучним ім’ям власного батька.

Був і бруд, чимало колишніх коханців (і реальних, і тих, кому Вів свого часу відмовила) почали ходити на подкасти, телешоу та інші показові виступи, щоб розповісти про її вподобання, ставлення до сексу і в цілому виставити несерйозною людиною, що не здатна втримати ноги зведені, не кажучи вже про цілий бізнес.

Вівіку це не зачіпало. Вона не дивувалась людям і не чекала від них нічого. Прагнення деяких чоловіків принизити жінку за сексуальну розкутість було очевидним: це било по їх самооцінці. Вівіка лишала слід, попри те як все це було несерйозно. Вперше хтось скористався ними і пішов, не подзвонивши. Вперше, хтось відмовив їм. Так вже складалось, що чоловіки не здатні жити, коли жінка перехоплює собі “стандартні” ролі, які поколіннями виконували вони самі. І Вів завжди це подобалось. Вона тішилась бачити їх здивування, їй було приємно трощити і без того розтріскане его чергового виродка. 

Звісно, зараз вони смакують її падіння. Ну й нехай. Це певно єдина радість у їх нікчемному житті, яке вони знову ж таки присвячують Вівіці. Вона була їм навіть вдячна, це вкотре підтверджувало, що її методи працюють бездоганно. Адже сама дівчина не пам’ятала їх імен, не пригадувала їх тіл чи дотиків, а вони не були здатні забути про неї, навіть через роки.

Єдине, що справді зараз сильно непокоїло дівчину, так це те, що вже повернені акції компанії поволі почали втрачати у ціні. Суспільний розголос цьому, на жаль, дуже посприяв.

Гарт не здавався, так прагнув вразити Вів, що працював на всіх своїх потужностях – дослідив ланцюг угод за датами, знайшов двох бухгалтерів, готових говорити, і притиснув фірму до стіни загрозою кримінального провадження. Зрештою, після ще кількох тижнів і двох перенесень – компанію таки повернули. Та Вівіка знала: це далеко не найтяжче. 

Третім активом став фонд, який формально займався «екологічними інвестиціями», а насправді відмивав гроші через проєкти на землях Гарві. Тут спротив навпаки був тихим і доволі чітким, не було галасливих адвокатів, не було театральщини у залі суду. Натомість з’являлися анонімні зливи у пресу, перевірка рахунків Вівіки, раптовий інтерес податкової. Один зі свідків захисту відмовився давати покази за день до засідання.

– Це нічого, – заспокоював Джаспер. – Ми й без нього добре підготовані. Наша стратегія працює, я запевняю.

Вів зітхнула.

– Слухай, потрібно бути готовими до цього, розумієш? Коли вони не мають досить аргументів у суді – завжди вдаються до бруду. Зараз їм кортить знищити твій публічний образ, аби симпатії так званої “публіки” потьмяніли, відкриваючи світу іншу версію подій.

Ні, не подій – іншу версію самої Вівіки. Ту, що вона прагнула тримати якомога далі від сторонніх. Дівчина опустила очі, зітхаючи. Тривога не відступала. З юридичного боку Вів була готова до всього. Ніхто не схопив би її за зад ні буквально, ні метафорично. Та попри те, як Вів трималась, попри те як вдавала байдужість до собаки, що гучно бреше, головне, аби караван просувався далі – в глибині душі дівчині було важко, все це тисло на неї змушуючи постійно повертатись подумки до власного життя і всього, що у ньому сталося.

Вівіка сиділа у судовій залі й мовчки спостерігала, як Гарт працює. Він і справді був професіоналом. Не зривався, був виваженим, чітким та підготованим, лише раз, виходячи з зали на перерві, коротко кинув:

– Вони ще не зрозуміли, що ти не зупинишся. Але зрозуміють, – Джаспер обійняв її за плечі. – Все буде добре, Вів. Обіцяю тобі.

Цікаво було, кому саме він обіцяв. Стуація у залі була нестабільною, вочевидь юрист запевняв і себе зокрема.

Та попри всі сумніви – фонд теж відійшов Вів, хай і ціною трьох безсонних ночей та ще однієї хвилі обридливих заголовків.

Кілька великих партнерів призупинили переговори “до з’ясування репутаційних ризиків”. Два фонди, які ще тиждень тому були готові долучитися до екологічних проєктів під брендом Аллена, раптом попросили час на роздуми. 

Готель на Мангеттені, що майже шість років працював цілком справно – раптом опинився під перевірками: спершу питали ліцензії, тоді пожежна інспекція, відповідність санітарним нормам, словом – усе і водночас. На перший погляд, нічого критичного, Трійця добре дбала про заклад і мала всі необхідні дозволи, та сигнал був чітким: її позицію прагнуть дестабілізувати.

У соцмережах спливали старі фото. Не інтимні, Вівіка ніколи не гралась із такими речима, але достатньо компрометуючі, щоб скласти портрет особистості: вечірки, чоловіки, дорогі сукні, зв’язки, що нібито не пасували спадкоємиці великого захисника планети. Один таблоїд пишався заголовком:

Батько зберігав ліси – донька розкидається грішми. Ким є спадкоємиця імперії Аллена насправді?

Примітно, що ці писаки свідомо не брали до уваги благодійні фонди, заходи та чималі суми, які Вівіка переказувала лікарням, сиротинцям та притулкам для тварин раз на квартал.

Есті хотіла подавати до суду на кілька видань за публікацію наклепу. Орсон-пост віртуозно обходив обвинувачення, запускаючи серію дописів від “випадкових” читачів по соцмережах. Пости на підтримку Вівіки збирали шалені охоплення, перетягуючи увагу мас на себе.

Ексклюзивна стаття, яку Вів підготувала для Орсон-пост нарешті прикрила ротяки тим бездумним писакам. Вівіка була відвертою і жорсткою (ступінь її відвертості, звісно, не стосувався багаторічної вендетти Дюпону і Малроузу). Та попри це, публіка вже виснажилась цією історією. Видання Вівіки підкидало інші інформаційні приводи, аби вплинути на тренд і відвести надмірну увагу від персони Вів’єн Аллен.

В цілому, дівчина була задоволена роботою власної команди. Кризовий піар працював відмінно, юридичний бік теж активно і послідовно виконував свою справу, власні люди у ЗМІ “перекроювали” образ так, як це було вигідно. Та і поведінка Вів на публіці значно цьому сприяла. Ні у судовій залі, ні на прес-релізах нікому так і не вдалося вивести Вівіку на емоцію. Дівчина повністю відповідала образу людини, що мусила ховатися і пристосовуватися все життя через систему, яку час зламати.

Та на тлі хай і мінімальних, та все ж перемог, Вівіка відчувала абсолютний холод з боку Тайлера. Той хоч і був поруч, супроводжував на всі зустрічі і підтримував її – у особистому плані був абсолютно мовчазним і відчуженим.

Він не цілував її, а коли вона робила це – відповідав вимушено. Майже одразу відвертався, засинаючи (чи вдаючи, що робить це), кілька днів у них не було сексу, і це в цілому не було проблемою – Тай вочевидь стомився від усього цього не менше за неї, та Вівіка почувалась покинутою попри присутність хлопця.

– Добраніч, – всміхнувся він, легко поцілувавши Вів.

Вона торкнулась його волосся, поглиблюючи поцілунок. Тай видихнув, торкнувшись руками її плечей і легко відсторонив, не розплющуючи очей.

– Я не можу…

– Все ти можеш, я ж відчуваю, – грайливо відповіла вона.

– Ні, ти не розумієш.

Вів звела брову.

– Ти не…не хочеш цього? – здивувалась вона.

– У мене не той настрій.

– А! Голова болить?

– Можна сказати і так.

– Гаразд, без проблем, – вона посунулась, видихнувши. 

Тай не рухався і не підводив очей. Вівіка заправила пасмо волосся за вухо і обережно поглянула на хлопця:

– То…вона болить з якоїсь причини чи…

– Давай просто спати, гаразд? – повернувся він, вимикаючи ламмпу.

– Звісно, – глухо озвалась Вів, лишаючись у пітьмі.

На ранок “епопея” з поверненням бізнесу продовжувалась. Дрібні інвестори почали, неначе у паніці зливати папери. І хоч ситуація з показниками вирівнялась, вони вочевидь орієнтувались не на цифри, а на кляті заголовки, що хоч і в меншій кількості, та все ж продовжували публікуватися. 

– Це агонія, – запевнив її Джаспер. – Інформаційну війну вони програли, та все ще прагнуть вколоти тебе і перетягнути резонанс на свій бік. Їм не вдасться. Ти у переможній позиції.

Вів дуже хотілось вірити у сказане юристом, та суть полягала в тому, що дівчина почувалась геть не переможницею. Навпаки, здавалось, вона з початком цих позовів втрачала більше, ніж встигла надбати.

Досить скоро рада однієї з компаній, яку вона близько місяця тому повернула, раптом заговорила про тимчасового незалежного директора, нібито для стабілізації ситуації у компанії. Гарту вдалося відбити такі закиди, та Вівіка зрозуміла: її ім’я перетворювалось на зброю проти неї ж, покликаною усунути дівчину з бізнесу, доки вона не встигла там до пуття й закріпитися.

Тайлер того вечора кинув на стіл роздруківки.

– Ці йолопи вже створили спільноти.

– Барани живуть у стаді, любий, – ліниво озвалась Вів, затягнувшись. – Вітаю на Діскавері.

– Ти не розумієш? – звів брову хлопець. – Вони б’ють по тобі, а страждає від того геть усе за що ти борешся! Ще кілька таких заходів і повертати будеш знецінену купку попелу.

– У них нема такої сили. Не роби їх занадто важливими, ще зазнаються.

– Тобі це все неначе подобається, – пирхнув Тай.

– Справді? Думаєш, я маю схильність до мазохізму?

– Гадки не маю, Вів. Та їх треба притискати до нігтя.

– І який вигляд я матиму?

– Людини, що не терпить, коли очерняють її ім’я.

Вівіка зробила останню затяжку, видихаючи стовп диму. Тай лише зараз помітив, що вона докурила цигарку аж до фільтра.

– Я скажу тобі, який вигляд матиму. Тієї, що боїться хатніх героїв, які досі жеруть материн суп і чекають доки вона випере їх обдрочені боксерки з принтом Людини-павука . Якщо я зараз почну погрожувати – продемонструю страх перед ними, а не владу. Почну виправдовуватись – стану слабкою в очах публіки, що мало не з попкорном слідкує за всім. Якщо почну судитися з кожним ідіотом на YouTube – я здаватимусь їм черговою скандальною істеричкою, що прагне повернути трастовий фонд. Мені потрібен один сильний хід, Таю. Не буду я розмінюватись на дріб’язок.

Тайлер кивнув, зітхаючи. Вівіка підвелась, рушаючи до спальні. Вона вже й не чекала від хлопця обіймів, хоч направду дуже їх зараз потребувала.

Він неначе відчував це, бо вже за кілька хвилин прийшов до кімнати і сів поруч, міцно притискаючи її до своїх грудей. Вів зітхнула, заплющивши очі.

– Часом мені здається, що попри купу натовпу довкола, я абсолютно сама.

– Це не так, – не погодився Тай. – Зараз важко, та ти не одна. У тебе є я. І Есті, а ще придурок Гарт.

– Але він вправний.

– Ніде правди діти – таки вправний, – неохоче погодився він. – Та все одно придурок.

– Ти ж розумієш, що його почуття мене не цікавлять?

Хлопець замовк. Може в цьому і проблема? Що їй діла нема до чужих почуттів? Що вона використовує їх задля себе?

– Та мене цікавлять твої, – продовжила Вів. – Я не брехала – ти небайдужий мені і те, що ми…зблизились мені потрібно. Я…хочу, щоб все вийшло, проте…Мені здається ти не хочеш цього.

– Ні, я хочу…– почав він і замовкнув.

– Дуже впевнено прозвучало, – скептично зауважила Вів.

– Обов’язково все псувати? – роздратовано зітхнув він.

– Вітаю у моєму світі, – Вівіка пирхнула, піднявши голову.

Якусь мить вони дивились одне на одного. Погляд Тайлера прочитати не вдавалось, була у хлопця особлива риса – коли він тримав себе під жорстким контролем – зчитати його реакції було абсолютно неможливо. З моменту їх спільного проживання, контролю він не мав, тож все читалося напрочуд легко (хай Вів і пропускала досить яскраві сигнали), але звідки контроль взявся зараз? Що він ховає?

Вівіка потягнулась до нього, аби поцілувати. Тайлер різко відпустив її, підводячись.

– Та що це з тобою? – роздратовано спитала вона.

– Я думаю, нам треба пригальмувати.

– Тобто? 

– Тобто, зараз нам треба зосередитись на інших речах.

– Ого…швидко ти на пенсію вийшов, – Вівіка склала руки на грудях. – Що, рутина заїла?

– Щоб у нас була якась рутина, Вів, ми маємо не лише ходити на небезпечні завдання, ці твої суди, а потім їсти доставку і трахатись.

– Ну, чим тобі не стандартний понеділок?

– Ти мене взагалі не чуєш!

– А хіба ти щось сказав? – звела брову Вів.

– Я маю йти, – хитав головою він.

Вівіка замислено кивнула. Що ж гаразд. Хай йде, завтра у неї черговий важкий день, тож треба якслід виспатись. Та потім – Тай дуже пошкодує про це своє рішення. 

***

Четвертий позов мав бути найлегшим, принаймні на це натякав Джаспер, та у реальності все вийшло не так перспективно. Дрібна, на перший погляд, девелоперська компанія, встигла отримати дозволи на забудову ділянки на місці диких лісів. І хоч розуму та навичок Джаспера вистачило, щоб перед усіма позовами заблокувати вирубку лісів, що поки вціліли – представники компанії майстерно тягли час, подавали зустрічні позови, намагалися визнати Вівіку недієздатною спадкоємицею через тривалу відсутність і, найулюбленіший аргумент всіх цих ідіотів – сумнівний спосіб життя.

Звісно ж на одному із засідань від протилежної сторони прозвучали недвозначні натяки на кримінальне оточення, сумнівні обставини, раптову смерть причетних до загибелі Алленів та найболючіше було заявлено згодом:

– Я хочу звернути увагу суду, що місис Гейдж, – адвокат протилежної сторони умисно звертався до неї несправжнім ім’ям. – Має дивовижну властивість: всі, любі її серцю люди – раптово гинуть довкола неї. Ми маємо виключати це і просто дозволити людині з досить тривожним та неоднозначним минулим отримати таку кількість влади? І у що це обернеться?

 Гарт різко обірвав його. Вівіка сиділа у залі, бездоганно тримаючи поставу. Вона не кліпала, жодний нерв на обличчі й не смикнувся. Та всередині…Всередині Вівіка шаленіла. Ця думка переслідувала її досить довгий час і дівчина завжди сподівалась, що буде швидшою – та не вийшло. Бо від себе не втечеш, а від власної провини й поготів. Тепер вона розуміла це особливо чітко.

Тайлер, що стояв біля дверей, стиснув щелепу так, що жовна заграли. Йому кортіло розбити білосніжну усмішку адвоката. Розчерепінити йому ротяку, покласти на бордюр і…

Він заплющив очі. Ні, Тай не опуститься до цього. До того ж, це лише нашкодить Вів. Цей йолоп просто робить свою роботу. Гидко, брудно, переходячи межу – та він мусить відпрацювати гонорар. Саме так його і варто сприймати: як продажну шкуру, що за гроші готова захищати будь-якого виродка. 

Вівіка ж не могла позбутися думки, що Ліам присутній у цій залі. Не фізично, та саме його слова були сказані адвокатом протилежної сторони. І, вочевидь, це було не просто так. Вона не здивувалась би, якби кузен Тайлера, захотів погріти ніжки на згарищі публічного образу Вів.

Попри шорсткі та неприємні моменти – справу все одно виграли. Хоч Вівіка і вчила себе не тішитись занадто рано, все ж не могла не святкувати перемогу. Джаспер справді допоміг їй, тож цей виснажливий час не минув марно для жодного з них.

Саме тому Вівіка чекала на Тайлера з пляшкою шампанського і при повному параді. Хлопець останнім часом почав часто пропадати у підвалі, чим неймовірно дратував Вів, та вона обрала за тактику вдавати, що така увага до фізичної форми, замість, власне самої дівчини, її ні краплі не бентежить.

Щойно хлопець відчинив двері, Вівіка зайняла привабливу позу і всміхнулась йому. Тай нахмурився, звернувши увагу на свічки і пляшку шампанського і витягнув навушники. Дихання його ще не вирівнялось після інтенсивного тренування, плечі поблискували від поту.

– Що робиш? – розгублено спитав він.

– На тебе чекаю.

Хлопець відвів погляд.

– Слухай…

– Чому ти уникаєш мене? – спитала одразу вона. – Поясни в чому справа? 

– Я тут, яке ж це уникання, – стомлено відповів Тай.

– Ні, ти не тут, – підвелась Вівіка. – Ти бозна-де. Постійно тікаєш кудись, мовчиш і відвертаєш погляд. В чому справа?

Тай хитнув головою.

– Не зараз.

– Ні, бляха, зараз! Я не збираюсь губитися у здогадах ще навіть кілька хвилин. Мене це дістало, Таю. Якщо ти більше не хочеш мене – так і скажи. Ми все припинимо. Та, я бачу, що це не так. Отже, проблема у іншому.

– Та, звісно проблема не у сексі, бляха, Вів! Для тебе хоч щось ще має значення?

Вів звела брову.

– А що саме тебе не влаштовує?

– Ось! – вибухнув він. – Я саме про це! Ми взагалі не спілкуємось.

– А зараз ми що робимо? – не розуміла Вів.

– Все, з мене годі, – розвернувся Тай.

– А як ми можемо спілкуватися, якщо ти уникаєш мене? – спитала Вівіка, відчуваючи, як у грудях холоне.

– Я не уникаю. Мені просто потрібен час.

– Час на що?

Тайлер не відповів. Вівіка зітхнула.

– Ти чимось невдоволений і не хочеш говорити про це, але у тому, що ми не спілкуємось винна чогось я. Геніальний ти тип, Таю, врахуй, що люди з твоїм рівнем геніальності як правило закінчують з премією Дарвіна.

– Так, ти винна, Вів! – мало не крикнув він. – Бо тобі це не треба.

– Починається…– закотила очі вона.

– Тобі треба тільки секс. Це…

– Що? Виснажливо?

– Це засмучує мене, – понизив голос він.

– Боже…молодого хлопця засмучує, що жінка у яку він нібито закоханий – його хоче. Хто-небудь, зберіть йому кошти на підтримку!

– Завжди ти так! 

Тайлер хитнув головою і пішов до кімнати. Йому кортіло змити з себе наслідки виснажливих тренувань, цю дурну розмову з Вів і весь останній місяць. Бо те, що він відчував картало його. 

Він хотів бути з нею, хотів всім серцем. Та жінка, яку він кохав, взагалі не розуміла, що таке те кохання. Для неї мало значення тільки чи затягне вона його до ліжка. А Таю не хотілось бути тим, хто згодний вдовільнятися лише цим. 

Добряче вимившись, хлопець простояв під душем ще кілька хвилин. Просто заплющив очі і дозволяв тонким потічкам стікати шкірою, злегка лоскочучи.

Обтерши волосся, Тай обернув рушник довкола стегон і залишив ванну кімнату, зіткнувшись із оголеною Вівікою практично груди в груди.

– Якого біса, Вів?! – підскочив Тайлер від несподіванки.

Вона хитнула головою, провівши пальцями по його вологих плечах.

– Тобі треба піти.

– Звісно… – вона поцілувала його в шию.

– Припини, – прохрипів Тайлер, відчуваючи як попри гнів, тіло відгукується на кожен її дотик.

– Припини сам.

– Що?

– Вдавати, що не хочеш.

– Я не…

– Брехло. Думаєш я не чую, як ти дрочиш щоночі?

– Ти занадто впевнена у власній незрівнянності, – хитав головою він, ковзнувши поглядом по губах, тоді по оголеному тілу, що знаходилось у небезпечній близькості із його.

– Рот про одне, а тіло…– її рука пірнула вниз, стиснувши його через рушник. 

Тайлер зашипів, відчуваючи як гордість бореться із сильною жагою, він дійсно скучив за нею. Справді хотів цього, хотів страшенно. Та здатися зараз – значить підтвердити, що такий формат стосунків його влаштовує. А він не був згодним із цим. Тож, хлопець перехопив її руку, завівши їй за спину.

– Це не повториться.

– З якого такого дива? – пирхнула Вів.

– Бо для нас це різні речі.

– Ти це вигадав, – закотила очі вона.

– Ти це показала.

– Дурня. Ти хочеш, щоб це повторилось. Твоє тіло каже про це. – вона знову торкнулась його іншою рукою. 

Тайлер завів і її за спину, міцно схопивши зап‘ястки Вівіки своїми пальцями.

Руки його вже починали тремтіти, збудження приховувати не вдавалось, погляд Тайлера потемнів, набуваючи жалючого вигляду, він був ладний зжерти її, так сильно жадав. Та тримався за рештки власної волі, уникаючи погляду нижче очей дівчини.

– А це доволі цікава поза, – захихотіла вона відчуваючи, як їх оголені груди щільно прилягають. – Ти до речі тримаєш мене за зап’ястки, які ніби дуже любиш. Може, якщо ти поцілуєш мені шию – рушник злетить сам від такого комбо?

Тайлер спробував відійти на крок.

– Тобі треба піти, негайно, – задихаючись сказав він, не в силах відвести палкого погляду від її губ. 

Тримати контроль, коли вони оголені так близько було майже неможливо.

– Все вказує на те, що ти ледь стримуєшся. Ти хочеш цього, я хочу цього, це має значення для нас обох, хай що ти собі вигадав. Чого ти опираєшся? 

Тай мовчав, не зводячи з неї очей. Щелепи стиснулись, жовна заграли на щоках.

– Це нам потрібно, – сказала вона. – Ти потрібен мені. Я хочу тебе, Таю. Просто тут і просто зараз. Тебе, нікого більше.

Ці слова прозвучали немов заклинання, руйнуючи дбайливо обставлений “захист”. Він наблизився до неї, впившись губами, а тоді, не вивільняючи рук, штовхнув Вів спиною до стіни, цілуючи її шию, тоді груди, а потім стягнув з себе рушник і вони одразу ж перейшли до справи.

– Задоволена собою? – докірливо спитав він опісля, важко дихаючи.

Вів криво всміхнулась, не розплющуючи очей.

– У мене був чарівний оргазм, у тебе теж, до речі. Тож так – я задоволена.

Тай цим похизуватись не міг. Попри абсолютну легкість тіла, на душі відчувалась гора каміння, з якою його скинули на дно річки. Хлопець вже сам не розумів, чого він хоче. Постійний вир думок мучив і його самого. З одного боку вибір був простим – відпустити все і не думати про наслідки. Краще мати з Вівікою хоч щось, ніж не мати нічого. Та чого від цієї думки йому було боляче? Чого від того, що вони мають так мало, у голові хлопця, здавалось не вміщуються всі думки, розпираючи череп, лізучи з очей і вух? 

Сваритись із Вів йому не подобалось. Інтим був жаданим і у результаті чудовим, та відсутність емоційного зв’язку добивала його. А те, що тіло реагує на неї швидше за мозок – знову і знову повертало його до думки, що попри прагнення стати винятком з усіх тих придурків, що купились на її чари – він був геть таким самим. Це дратувало Тайлера. Вони були близькими і чужими водночас. Він не так уявляв собі все це. І певно саме цей факт мучив його найдужче.

***

За кілька днів до будинку завітав Джаспер. Приніс останні новини по завершенню судової тяганини. Вівіка чекала на нього у вітальні. Тай, вже за звичкою, обпирав спиною стіну на вході.

– Нам вдалося повернути майже все, – пояснив юрист. – Деякі судові процеси продовжуються, та твоя участь на них непотрібна. Це суто формальність, наша позиція чітка і безапеляційна. Ми впораємось.

– Майже все? – примружилась Вів.

Джаспер опустив очі.

– Виникла проблема із контрольним пакетом акцій.

– Яка саме?

– Якщо Дюпон та його кодло отримали частки незаконним шляхом, то контрольний пакет, за правами спадкування перейшов до єдиного родича покійного Гарві Аллена. 

– Але ж це я.

– Не забуваймо, що тебе офіційно визнано мертвою уже тринадцять років. Тож пакет по завершенню періоду перегляду спадкування, перейшов його рідній сестрі.

Вівіка заплющила очі. Трясця.

– У яких стосунках ти з тіткою? – спитав Джаспер. – Вона погодиться визнати право власності?

– Бляха, я думала вона за цей час сконала, – тихо мовила Вів.

Джаспер здійняв брови. Відповідь на його питання прозвучала, от тільки була геть не тією на яку розраховував юрист.

– Але ж у мене перевага, – хитала головою Вівіка. – Я маю всі акції компанії, хіба не так?

– Формально так. Та всіх акцій недосить, щоб тягатися з контрольним пакетом. Ти маєш вагомий голос у раді, але не вирішальний. Зробімо ось як: я підготую всі папери і сплануємо зустріч із Джаклін. Гаразд?

Вів кивнула йому, кинувши красномовний погляд Тайлеру. Хлопець дістав мобільний. Перш ніж йти на возз’єдання із тіткою, треба дізнатись про неї більше. Як їй вдавалось так довго лишатися у тіні? Як Дюпон не дістав її? Чи не була вона взагалі з ним заодно, і головне: чи не причетна до смерті батьків?

Пісня розділу:

Ed Sheeran – Don`t

Перші активи дівчині вдалось повернути у досить швидкі терміни. Вбивство Ілая добряче підкосило його компанію, забрати те, що за правом належало Вівіці, під чітким керівництвом Гарта вийшло навіть легше, ніж вона сподівалась.

Звичайно було кілька каверзних питань щодо Ілая, його раптової смерті і швидкого прибирання його компанії до чіпких рученят Вів, та Джаспер відбив усі натяки на обвинувачення записами з камер кафе, де Вівіка у компанії ще кількох жінок відпочивала того вечора. 

Свідків тієї присутності було безліч – від працівників закладу, до тих самих жінок, що були втішені зустріти світську левицю і обговорити останні новини у моді, кіно та поп-культурі. Тож, очевидно алібі Вів мала залізне. Добре хоч жінка, яка мала зімітувати зовнішність, голос та рухи Вів працювала у її організації, (саме вона і вчила Вів магії гриму і адаптації у іншу “шкіру”), адже тоді, Вівіка б мусила відвалити їй пристойний гонорар і контролювати язик за її зубами до скону. Тож вкотре дівчина тішилась тому, яких корисних людей зібрала довкола себе. 

З наступними позовами довелось повозитися. Спершу була логістична фірма, яку колись переписали люди Дюпона через підставного директора. На папері все виглядало цілком пристойно, навіть легально. Та якщо зануритись, це було кубло офшорів, підроблених протоколів та свідків, що раптом “забули” всі важливі для слідства деталі. Слухання переносили двічі. Протилежна сторона найняла кваліфіковану команду та спробувала зробити справу публічною: мовляв, Вів’єн Аллен – ніяка не жертва, а звичайнісінький рейдер, що прикривається звучним ім’ям власного батька.

Був і бруд, чимало колишніх коханців (і реальних, і тих, кому Вів свого часу відмовила) почали ходити на подкасти, телешоу та інші показові виступи, щоб розповісти про її вподобання, ставлення до сексу і в цілому виставити несерйозною людиною, що не здатна втримати ноги зведені, не кажучи вже про цілий бізнес.

Вівіку це не зачіпало. Вона не дивувалась людям і не чекала від них нічого. Прагнення деяких чоловіків принизити жінку за сексуальну розкутість було очевидним: це било по їх самооцінці. Вівіка лишала слід, попри те як все це було несерйозно. Вперше хтось скористався ними і пішов, не подзвонивши. Вперше, хтось відмовив їм. Так вже складалось, що чоловіки не здатні жити, коли жінка перехоплює собі “стандартні” ролі, які поколіннями виконували вони самі. І Вів завжди це подобалось. Вона тішилась бачити їх здивування, їй було приємно трощити і без того розтріскане его чергового виродка. 

Звісно, зараз вони смакують її падіння. Ну й нехай. Це певно єдина радість у їх нікчемному житті, яке вони знову ж таки присвячують Вівіці. Вона була їм навіть вдячна, це вкотре підтверджувало, що її методи працюють бездоганно. Адже сама дівчина не пам’ятала їх імен, не пригадувала їх тіл чи дотиків, а вони не були здатні забути про неї, навіть через роки.

Єдине, що справді зараз сильно непокоїло дівчину, так це те, що вже повернені акції компанії поволі почали втрачати у ціні. Суспільний розголос цьому, на жаль, дуже посприяв.

Гарт не здавався, так прагнув вразити Вів, що працював на всіх своїх потужностях – дослідив ланцюг угод за датами, знайшов двох бухгалтерів, готових говорити, і притиснув фірму до стіни загрозою кримінального провадження. Зрештою, після ще кількох тижнів і двох перенесень – компанію таки повернули. Та Вівіка знала: це далеко не найтяжче. 

Третім активом став фонд, який формально займався «екологічними інвестиціями», а насправді відмивав гроші через проєкти на землях Гарві. Тут спротив навпаки був тихим і доволі чітким, не було галасливих адвокатів, не було театральщини у залі суду. Натомість з’являлися анонімні зливи у пресу, перевірка рахунків Вівіки, раптовий інтерес податкової. Один зі свідків захисту відмовився давати покази за день до засідання.

– Це нічого, – заспокоював Джаспер. – Ми й без нього добре підготовані. Наша стратегія працює, я запевняю.

Вів зітхнула.

– Слухай, потрібно бути готовими до цього, розумієш? Коли вони не мають досить аргументів у суді – завжди вдаються до бруду. Зараз їм кортить знищити твій публічний образ, аби симпатії так званої “публіки” потьмяніли, відкриваючи світу іншу версію подій.

Ні, не подій – іншу версію самої Вівіки. Ту, що вона прагнула тримати якомога далі від сторонніх. Дівчина опустила очі, зітхаючи. Тривога не відступала. З юридичного боку Вів була готова до всього. Ніхто не схопив би її за зад ні буквально, ні метафорично. Та попри те, як Вів трималась, попри те як вдавала байдужість до собаки, що гучно бреше, головне, аби караван просувався далі – в глибині душі дівчині було важко, все це тисло на неї змушуючи постійно повертатись подумки до власного життя і всього, що у ньому сталося.

Вівіка сиділа у судовій залі й мовчки спостерігала, як Гарт працює. Він і справді був професіоналом. Не зривався, був виваженим, чітким та підготованим, лише раз, виходячи з зали на перерві, коротко кинув:

– Вони ще не зрозуміли, що ти не зупинишся. Але зрозуміють, – Джаспер обійняв її за плечі. – Все буде добре, Вів. Обіцяю тобі.

Цікаво було, кому саме він обіцяв. Стуація у залі була нестабільною, вочевидь юрист запевняв і себе зокрема.

Та попри всі сумніви – фонд теж відійшов Вів, хай і ціною трьох безсонних ночей та ще однієї хвилі обридливих заголовків.

Кілька великих партнерів призупинили переговори “до з’ясування репутаційних ризиків”. Два фонди, які ще тиждень тому були готові долучитися до екологічних проєктів під брендом Аллена, раптом попросили час на роздуми. 

Готель на Мангеттені, що майже шість років працював цілком справно – раптом опинився під перевірками: спершу питали ліцензії, тоді пожежна інспекція, відповідність санітарним нормам, словом – усе і водночас. На перший погляд, нічого критичного, Трійця добре дбала про заклад і мала всі необхідні дозволи, та сигнал був чітким: її позицію прагнуть дестабілізувати.

У соцмережах спливали старі фото. Не інтимні, Вівіка ніколи не гралась із такими речима, але достатньо компрометуючі, щоб скласти портрет особистості: вечірки, чоловіки, дорогі сукні, зв’язки, що нібито не пасували спадкоємиці великого захисника планети. Один таблоїд пишався заголовком:

Батько зберігав ліси – донька розкидається грішми. Ким є спадкоємиця імперії Аллена насправді?

Примітно, що ці писаки свідомо не брали до уваги благодійні фонди, заходи та чималі суми, які Вівіка переказувала лікарням, сиротинцям та притулкам для тварин раз на квартал.

Есті хотіла подавати до суду на кілька видань за публікацію наклепу. Орсон-пост віртуозно обходив обвинувачення, запускаючи серію дописів від “випадкових” читачів по соцмережах. Пости на підтримку Вівіки збирали шалені охоплення, перетягуючи увагу мас на себе.

Ексклюзивна стаття, яку Вів підготувала для Орсон-пост нарешті прикрила ротяки тим бездумним писакам. Вівіка була відвертою і жорсткою (ступінь її відвертості, звісно, не стосувався багаторічної вендетти Дюпону і Малроузу). Та попри це, публіка вже виснажилась цією історією. Видання Вівіки підкидало інші інформаційні приводи, аби вплинути на тренд і відвести надмірну увагу від персони Вів’єн Аллен.

В цілому, дівчина була задоволена роботою власної команди. Кризовий піар працював відмінно, юридичний бік теж активно і послідовно виконував свою справу, власні люди у ЗМІ “перекроювали” образ так, як це було вигідно. Та і поведінка Вів на публіці значно цьому сприяла. Ні у судовій залі, ні на прес-релізах нікому так і не вдалося вивести Вівіку на емоцію. Дівчина повністю відповідала образу людини, що мусила ховатися і пристосовуватися все життя через систему, яку час зламати.

Та на тлі хай і мінімальних, та все ж перемог, Вівіка відчувала абсолютний холод з боку Тайлера. Той хоч і був поруч, супроводжував на всі зустрічі і підтримував її – у особистому плані був абсолютно мовчазним і відчуженим.

Він не цілував її, а коли вона робила це – відповідав вимушено. Майже одразу відвертався, засинаючи (чи вдаючи, що робить це), кілька днів у них не було сексу, і це в цілому не було проблемою – Тай вочевидь стомився від усього цього не менше за неї, та Вівіка почувалась покинутою попри присутність хлопця.

– Добраніч, – всміхнувся він, легко поцілувавши Вів.

Вона торкнулась його волосся, поглиблюючи поцілунок. Тай видихнув, торкнувшись руками її плечей і легко відсторонив, не розплющуючи очей.

– Я не можу…

– Все ти можеш, я ж відчуваю, – грайливо відповіла вона.

– Ні, ти не розумієш.

Вів звела брову.

– Ти не…не хочеш цього? – здивувалась вона.

– У мене не той настрій.

– А! Голова болить?

– Можна сказати і так.

– Гаразд, без проблем, – вона посунулась, видихнувши. 

Тай не рухався і не підводив очей. Вівіка заправила пасмо волосся за вухо і обережно поглянула на хлопця:

– То…вона болить з якоїсь причини чи…

– Давай просто спати, гаразд? – повернувся він, вимикаючи ламмпу.

– Звісно, – глухо озвалась Вів, лишаючись у пітьмі.

На ранок “епопея” з поверненням бізнесу продовжувалась. Дрібні інвестори почали, неначе у паніці зливати папери. І хоч ситуація з показниками вирівнялась, вони вочевидь орієнтувались не на цифри, а на кляті заголовки, що хоч і в меншій кількості, та все ж продовжували публікуватися. 

– Це агонія, – запевнив її Джаспер. – Інформаційну війну вони програли, та все ще прагнуть вколоти тебе і перетягнути резонанс на свій бік. Їм не вдасться. Ти у переможній позиції.

Вів дуже хотілось вірити у сказане юристом, та суть полягала в тому, що дівчина почувалась геть не переможницею. Навпаки, здавалось, вона з початком цих позовів втрачала більше, ніж встигла надбати.

Досить скоро рада однієї з компаній, яку вона близько місяця тому повернула, раптом заговорила про тимчасового незалежного директора, нібито для стабілізації ситуації у компанії. Гарту вдалося відбити такі закиди, та Вівіка зрозуміла: її ім’я перетворювалось на зброю проти неї ж, покликаною усунути дівчину з бізнесу, доки вона не встигла там до пуття й закріпитися.

Тайлер того вечора кинув на стіл роздруківки.

– Ці йолопи вже створили спільноти.

– Барани живуть у стаді, любий, – ліниво озвалась Вів, затягнувшись. – Вітаю на Діскавері.

– Ти не розумієш? – звів брову хлопець. – Вони б’ють по тобі, а страждає від того геть усе за що ти борешся! Ще кілька таких заходів і повертати будеш знецінену купку попелу.

– У них нема такої сили. Не роби їх занадто важливими, ще зазнаються.

– Тобі це все неначе подобається, – пирхнув Тай.

– Справді? Думаєш, я маю схильність до мазохізму?

– Гадки не маю, Вів. Та їх треба притискати до нігтя.

– І який вигляд я матиму?

– Людини, що не терпить, коли очерняють її ім’я.

Вівіка зробила останню затяжку, видихаючи стовп диму. Тай лише зараз помітив, що вона докурила цигарку аж до фільтра.

– Я скажу тобі, який вигляд матиму. Тієї, що боїться хатніх героїв, які досі жеруть материн суп і чекають доки вона випере їх обдрочені боксерки з принтом Людини-павука . Якщо я зараз почну погрожувати – продемонструю страх перед ними, а не владу. Почну виправдовуватись – стану слабкою в очах публіки, що мало не з попкорном слідкує за всім. Якщо почну судитися з кожним ідіотом на YouTube – я здаватимусь їм черговою скандальною істеричкою, що прагне повернути трастовий фонд. Мені потрібен один сильний хід, Таю. Не буду я розмінюватись на дріб’язок.

Тайлер кивнув, зітхаючи. Вівіка підвелась, рушаючи до спальні. Вона вже й не чекала від хлопця обіймів, хоч направду дуже їх зараз потребувала.

Він неначе відчував це, бо вже за кілька хвилин прийшов до кімнати і сів поруч, міцно притискаючи її до своїх грудей. Вів зітхнула, заплющивши очі.

– Часом мені здається, що попри купу натовпу довкола, я абсолютно сама.

– Це не так, – не погодився Тай. – Зараз важко, та ти не одна. У тебе є я. І Есті, а ще придурок Гарт.

– Але він вправний.

– Ніде правди діти – таки вправний, – неохоче погодився він. – Та все одно придурок.

– Ти ж розумієш, що його почуття мене не цікавлять?

Хлопець замовк. Може в цьому і проблема? Що їй діла нема до чужих почуттів? Що вона використовує їх задля себе?

– Та мене цікавлять твої, – продовжила Вів. – Я не брехала – ти небайдужий мені і те, що ми…зблизились мені потрібно. Я…хочу, щоб все вийшло, проте…Мені здається ти не хочеш цього.

– Ні, я хочу…– почав він і замовкнув.

– Дуже впевнено прозвучало, – скептично зауважила Вів.

– Обов’язково все псувати? – роздратовано зітхнув він.

– Вітаю у моєму світі, – Вівіка пирхнула, піднявши голову.

Якусь мить вони дивились одне на одного. Погляд Тайлера прочитати не вдавалось, була у хлопця особлива риса – коли він тримав себе під жорстким контролем – зчитати його реакції було абсолютно неможливо. З моменту їх спільного проживання, контролю він не мав, тож все читалося напрочуд легко (хай Вів і пропускала досить яскраві сигнали), але звідки контроль взявся зараз? Що він ховає?

Вівіка потягнулась до нього, аби поцілувати. Тайлер різко відпустив її, підводячись.

– Та що це з тобою? – роздратовано спитала вона.

– Я думаю, нам треба пригальмувати.

– Тобто? 

– Тобто, зараз нам треба зосередитись на інших речах.

– Ого…швидко ти на пенсію вийшов, – Вівіка склала руки на грудях. – Що, рутина заїла?

– Щоб у нас була якась рутина, Вів, ми маємо не лише ходити на небезпечні завдання, ці твої суди, а потім їсти доставку і трахатись.

– Ну, чим тобі не стандартний понеділок?

– Ти мене взагалі не чуєш!

– А хіба ти щось сказав? – звела брову Вів.

– Я маю йти, – хитав головою він.

Вівіка замислено кивнула. Що ж гаразд. Хай йде, завтра у неї черговий важкий день, тож треба якслід виспатись. Та потім – Тай дуже пошкодує про це своє рішення. 

***

Четвертий позов мав бути найлегшим, принаймні на це натякав Джаспер, та у реальності все вийшло не так перспективно. Дрібна, на перший погляд, девелоперська компанія, встигла отримати дозволи на забудову ділянки на місці диких лісів. І хоч розуму та навичок Джаспера вистачило, щоб перед усіма позовами заблокувати вирубку лісів, що поки вціліли – представники компанії майстерно тягли час, подавали зустрічні позови, намагалися визнати Вівіку недієздатною спадкоємицею через тривалу відсутність і, найулюбленіший аргумент всіх цих ідіотів – сумнівний спосіб життя.

Звісно ж на одному із засідань від протилежної сторони прозвучали недвозначні натяки на кримінальне оточення, сумнівні обставини, раптову смерть причетних до загибелі Алленів та найболючіше було заявлено згодом:

– Я хочу звернути увагу суду, що місис Гейдж, – адвокат протилежної сторони умисно звертався до неї несправжнім ім’ям. – Має дивовижну властивість: всі, любі її серцю люди – раптово гинуть довкола неї. Ми маємо виключати це і просто дозволити людині з досить тривожним та неоднозначним минулим отримати таку кількість влади? І у що це обернеться?

 Гарт різко обірвав його. Вівіка сиділа у залі, бездоганно тримаючи поставу. Вона не кліпала, жодний нерв на обличчі й не смикнувся. Та всередині…Всередині Вівіка шаленіла. Ця думка переслідувала її досить довгий час і дівчина завжди сподівалась, що буде швидшою – та не вийшло. Бо від себе не втечеш, а від власної провини й поготів. Тепер вона розуміла це особливо чітко.

Тайлер, що стояв біля дверей, стиснув щелепу так, що жовна заграли. Йому кортіло розбити білосніжну усмішку адвоката. Розчерепінити йому ротяку, покласти на бордюр і…

Він заплющив очі. Ні, Тай не опуститься до цього. До того ж, це лише нашкодить Вів. Цей йолоп просто робить свою роботу. Гидко, брудно, переходячи межу – та він мусить відпрацювати гонорар. Саме так його і варто сприймати: як продажну шкуру, що за гроші готова захищати будь-якого виродка. 

Вівіка ж не могла позбутися думки, що Ліам присутній у цій залі. Не фізично, та саме його слова були сказані адвокатом протилежної сторони. І, вочевидь, це було не просто так. Вона не здивувалась би, якби кузен Тайлера, захотів погріти ніжки на згарищі публічного образу Вів.

Попри шорсткі та неприємні моменти – справу все одно виграли. Хоч Вівіка і вчила себе не тішитись занадто рано, все ж не могла не святкувати перемогу. Джаспер справді допоміг їй, тож цей виснажливий час не минув марно для жодного з них.

Саме тому Вівіка чекала на Тайлера з пляшкою шампанського і при повному параді. Хлопець останнім часом почав часто пропадати у підвалі, чим неймовірно дратував Вів, та вона обрала за тактику вдавати, що така увага до фізичної форми, замість, власне самої дівчини, її ні краплі не бентежить.

Щойно хлопець відчинив двері, Вівіка зайняла привабливу позу і всміхнулась йому. Тай нахмурився, звернувши увагу на свічки і пляшку шампанського і витягнув навушники. Дихання його ще не вирівнялось після інтенсивного тренування, плечі поблискували від поту.

– Що робиш? – розгублено спитав він.

– На тебе чекаю.

Хлопець відвів погляд.

– Слухай…

– Чому ти уникаєш мене? – спитала одразу вона. – Поясни в чому справа? 

– Я тут, яке ж це уникання, – стомлено відповів Тай.

– Ні, ти не тут, – підвелась Вівіка. – Ти бозна-де. Постійно тікаєш кудись, мовчиш і відвертаєш погляд. В чому справа?

Тай хитнув головою.

– Не зараз.

– Ні, бляха, зараз! Я не збираюсь губитися у здогадах ще навіть кілька хвилин. Мене це дістало, Таю. Якщо ти більше не хочеш мене – так і скажи. Ми все припинимо. Та, я бачу, що це не так. Отже, проблема у іншому.

– Та, звісно проблема не у сексі, бляха, Вів! Для тебе хоч щось ще має значення?

Вів звела брову.

– А що саме тебе не влаштовує?

– Ось! – вибухнув він. – Я саме про це! Ми взагалі не спілкуємось.

– А зараз ми що робимо? – не розуміла Вів.

– Все, з мене годі, – розвернувся Тай.

– А як ми можемо спілкуватися, якщо ти уникаєш мене? – спитала Вівіка, відчуваючи, як у грудях холоне.

– Я не уникаю. Мені просто потрібен час.

– Час на що?

Тайлер не відповів. Вівіка зітхнула.

– Ти чимось невдоволений і не хочеш говорити про це, але у тому, що ми не спілкуємось винна чогось я. Геніальний ти тип, Таю, врахуй, що люди з твоїм рівнем геніальності як правило закінчують з премією Дарвіна.

– Так, ти винна, Вів! – мало не крикнув він. – Бо тобі це не треба.

– Починається…– закотила очі вона.

– Тобі треба тільки секс. Це…

– Що? Виснажливо?

– Це засмучує мене, – понизив голос він.

– Боже…молодого хлопця засмучує, що жінка у яку він нібито закоханий – його хоче. Хто-небудь, зберіть йому кошти на підтримку!

– Завжди ти так! 

Тайлер хитнув головою і пішов до кімнати. Йому кортіло змити з себе наслідки виснажливих тренувань, цю дурну розмову з Вів і весь останній місяць. Бо те, що він відчував картало його. 

Він хотів бути з нею, хотів всім серцем. Та жінка, яку він кохав, взагалі не розуміла, що таке те кохання. Для неї мало значення тільки чи затягне вона його до ліжка. А Таю не хотілось бути тим, хто згодний вдовільнятися лише цим. 

Добряче вимившись, хлопець простояв під душем ще кілька хвилин. Просто заплющив очі і дозволяв тонким потічкам стікати шкірою, злегка лоскочучи.

Обтерши волосся, Тай обернув рушник довкола стегон і залишив ванну кімнату, зіткнувшись із оголеною Вівікою практично груди в груди.

– Якого біса, Вів?! – підскочив Тайлер від несподіванки.

Вона хитнула головою, провівши пальцями по його вологих плечах.

– Тобі треба піти.

– Звісно… – вона поцілувала його в шию.

– Припини, – прохрипів Тайлер, відчуваючи як попри гнів, тіло відгукується на кожен її дотик.

– Припини сам.

– Що?

– Вдавати, що не хочеш.

– Я не…

– Брехло. Думаєш я не чую, як ти дрочиш щоночі?

– Ти занадто впевнена у власній незрівнянності, – хитав головою він, ковзнувши поглядом по губах, тоді по оголеному тілу, що знаходилось у небезпечній близькості із його.

– Рот про одне, а тіло…– її рука пірнула вниз, стиснувши його через рушник. 

Тайлер зашипів, відчуваючи як гордість бореться із сильною жагою, він дійсно скучив за нею. Справді хотів цього, хотів страшенно. Та здатися зараз – значить підтвердити, що такий формат стосунків його влаштовує. А він не був згодним із цим. Тож, хлопець перехопив її руку, завівши їй за спину.

– Це не повториться.

– З якого такого дива? – пирхнула Вів.

– Бо для нас це різні речі.

– Ти це вигадав, – закотила очі вона.

– Ти це показала.

– Дурня. Ти хочеш, щоб це повторилось. Твоє тіло каже про це. – вона знову торкнулась його іншою рукою. 

Тайлер завів і її за спину, міцно схопивши зап‘ястки Вівіки своїми пальцями.

Руки його вже починали тремтіти, збудження приховувати не вдавалось, погляд Тайлера потемнів, набуваючи жалючого вигляду, він був ладний зжерти її, так сильно жадав. Та тримався за рештки власної волі, уникаючи погляду нижче очей дівчини.

– А це доволі цікава поза, – захихотіла вона відчуваючи, як їх оголені груди щільно прилягають. – Ти до речі тримаєш мене за зап’ястки, які ніби дуже любиш. Може, якщо ти поцілуєш мені шию – рушник злетить сам від такого комбо?

Тайлер спробував відійти на крок.

– Тобі треба піти, негайно, – задихаючись сказав він, не в силах відвести палкого погляду від її губ. 

Тримати контроль, коли вони оголені так близько було майже неможливо.

– Все вказує на те, що ти ледь стримуєшся. Ти хочеш цього, я хочу цього, це має значення для нас обох, хай що ти собі вигадав. Чого ти опираєшся? 

Тай мовчав, не зводячи з неї очей. Щелепи стиснулись, жовна заграли на щоках.

– Це нам потрібно, – сказала вона. – Ти потрібен мені. Я хочу тебе, Таю. Просто тут і просто зараз. Тебе, нікого більше.

Ці слова прозвучали немов заклинання, руйнуючи дбайливо обставлений “захист”. Він наблизився до неї, впившись губами, а тоді, не вивільняючи рук, штовхнув Вів спиною до стіни, цілуючи її шию, тоді груди, а потім стягнув з себе рушник і вони одразу ж перейшли до справи.

– Задоволена собою? – докірливо спитав він опісля, важко дихаючи.

Вів криво всміхнулась, не розплющуючи очей.

– У мене був чарівний оргазм, у тебе теж, до речі. Тож так – я задоволена.

Тай цим похизуватись не міг. Попри абсолютну легкість тіла, на душі відчувалась гора каміння, з якою його скинули на дно річки. Хлопець вже сам не розумів, чого він хоче. Постійний вир думок мучив і його самого. З одного боку вибір був простим – відпустити все і не думати про наслідки. Краще мати з Вівікою хоч щось, ніж не мати нічого. Та чого від цієї думки йому було боляче? Чого від того, що вони мають так мало, у голові хлопця, здавалось не вміщуються всі думки, розпираючи череп, лізучи з очей і вух? 

Сваритись із Вів йому не подобалось. Інтим був жаданим і у результаті чудовим, та відсутність емоційного зв’язку добивала його. А те, що тіло реагує на неї швидше за мозок – знову і знову повертало його до думки, що попри прагнення стати винятком з усіх тих придурків, що купились на її чари – він був геть таким самим. Це дратувало Тайлера. Вони були близькими і чужими водночас. Він не так уявляв собі все це. І певно саме цей факт мучив його найдужче.

***

За кілька днів до будинку завітав Джаспер. Приніс останні новини по завершенню судової тяганини. Вівіка чекала на нього у вітальні. Тай, вже за звичкою, обпирав спиною стіну на вході.

– Нам вдалося повернути майже все, – пояснив юрист. – Деякі судові процеси продовжуються, та твоя участь на них непотрібна. Це суто формальність, наша позиція чітка і безапеляційна. Ми впораємось.

– Майже все? – примружилась Вів.

Джаспер опустив очі.

– Виникла проблема із контрольним пакетом акцій.

– Яка саме?

– Якщо Дюпон та його кодло отримали частки незаконним шляхом, то контрольний пакет, за правами спадкування перейшов до єдиного родича покійного Гарві Аллена. 

– Але ж це я.

– Не забуваймо, що тебе офіційно визнано мертвою уже тринадцять років. Тож пакет по завершенню періоду перегляду спадкування, перейшов його рідній сестрі.

Вівіка заплющила очі. Трясця.

– У яких стосунках ти з тіткою? – спитав Джаспер. – Вона погодиться визнати право власності?

– Бляха, я думала вона за цей час сконала, – тихо мовила Вів.

Джаспер здійняв брови. Відповідь на його питання прозвучала, от тільки була геть не тією на яку розраховував юрист.

– Але ж у мене перевага, – хитала головою Вівіка. – Я маю всі акції компанії, хіба не так?

– Формально так. Та всіх акцій недосить, щоб тягатися з контрольним пакетом. Ти маєш вагомий голос у раді, але не вирішальний. Зробімо ось як: я підготую всі папери і сплануємо зустріч із Джаклін. Гаразд?

Вів кивнула йому, кинувши красномовний погляд Тайлеру. Хлопець дістав мобільний. Перш ніж йти на возз’єдання із тіткою, треба дізнатись про неї більше. Як їй вдавалось так довго лишатися у тіні? Як Дюпон не дістав її? Чи не була вона взагалі з ним заодно, і головне: чи не причетна до смерті батьків?